Пелюстка троянди. Легенда про Бетховена.

Треба було прийняття великого композитора Людвіга ван Бетховена в дійсні члени Академії мистецтв в Парижі. Головуючий оголосив:
- Ми зібралися сьогодні для того, щоб прийняти в члени нашої академії _ великого Бетховена.
І тут же додав, що, на жаль, жодного вакантного місця в академії немає, тим як би наперед результат справи.
У залі запала тиша.
- Але ..., - продовжував голова ... і налив з стоячого на столі графина повний стакан води так, що жодної краплі додати не можна було. Потім відірвав з стоячого тут же букета один пелюсток троянди і обережно опустив його на водну поверхню.
Пелюстка не переповнила склянки, і вода не пролилася.
Тоді голова, не сказавши ні слова, звернув свій погляд до присутніх.
У відповідь пролунав вибух оплесків.
На цьому і закінчилося засідання, одноголосно обрала Бетховена дійсним членом Академії мистецтв
Переклала на українську мову 15.06.19 9.32

Прокинулися троянди...
Літнього ранку в саду, де росли кущі троянд, випала роса, яка і розбудила ці чарівні квіти. Прокинувшись,кожна квіточка, почала розправляти свої пелюстки. На сусідніх кущах теж чепурились розові бутончики. Далі бутончики з одного куща,почали перегукуватися з сусідніми : А чому ви пожовтіли?А ви чому покрасніли?А ви зовсім з плямами, мабуть не вмивалися? Далі дискусія була ще цікавіше- Хто гарніший?
Раптом в сад прибігли дві маленькі дівчинки- сестрички Софійка і Вероніка, онучки господарів. Вони підходили до кущиків з трояндами вдихали ніжні аромати, і вигукували: Як приємно пахнуть! Які чудові квіти! От лише не зрозуміло,чому в них такі колючки на гілочках? Тут підійшла до них бабуся і попередила, щоб вони не покололи пальчики...
На питання онучат, чому ці кущики всі в колючках,шипах, вона сказала, шипи на гілочках – це охоронці цих чудових квітів, тому що, кожному хто ними любується, хочеться не тільки їх понюхати, а й зірвати, от тут-то колючечки і застерігають...Потім розповіла, що з цих квіточок роблять парфуми, лосьони...Дівчатка з цікавістю слухали, а квіточки теж притихли, зрозумівши, що всі вони гарні і пахучи, у кожної свій неповторний колір і аромат...
Мені дуже подобаються троянди, проте в нашому саду росте кущ лише чайної , яка чарує погляд, а з собраних пелюсток виходить смачне і корисне варення!!!
15.06.19 6.44

Сьогодні буду малювати цю чарівну,ніжну,горду квітку!

Багатіше всіх та людина, чії радощі потребують меньше всього грошей (Генрі Таро)
Прочитавши цей вислів, вирішила ознайомитися з біографією американського письменника Генрі Таро, яка виявилася наскільки цікавою, що я провела декілька годин, майже не помітивши, як вони пролетіли.
Дійсно мудро, влучно висловив свій погляд знаменитий американський письменник Генрі Таро на життєві цінності.
Знаходити радощі в дрібницях, повсягденному житті, з любов’ю споглядаючи на все, що нас оточує,радіти своїм, нехай навіть маленьким успіхам і успіхам людей, які тебе оточують, або с ким спілкуєшся – це взагалі не потребує ніяких коштів...
Згадала 2014 рік...Ми з чоловіком, починаючи з червня по листопад, майже щоденно їздити за грибами...прокидалися раненько, я готувала гарячий сніданок, складала все в кошик. На автомобілі їхали до річки, там сідали в гумову надувну лодку і пливли по Дніпру, я в цей час фотографувала чарівні пейзажі. Потім висаджувались на берег в сосновому лісі і з азартом і массою позитивних емоцій ходили по лісу, збираючи гриби....
Спогади про цей відпочинок - «грибна охота» я напишу пізніше...
На фото заготовки грибів , зібрані в той період.
14.06.19 9.14

Вислухати точку зору іншої людини не перебиваючи , а при необхідності висловить свою, можливо протилежну, але спокійно, без амбіційі, крику, звинувачень, не завжди вдається, проте це вміння потрібно в собі виховувати, щоб воно стало доброю звичкою!!!
14.06.19 5.39

Як важливо мати вірних друзів, які не заздрять і не рвуться до наживи, а зайняті турботами про добробут , затишок родинний, піклуються про своїх дітей, онуків.
Такі завжди зрозуміють, не осудять, дадуть пораду, допоможуть, тому що в них не зачествіли душі і серця!!!
13.06.19 6.46

Світ навколо себе буду малювати, всі кращі кольори для цього підберу...
Помрію , до справ цікавих я приймусь...
Кімнатні квіти в горщиках полл’ю, монетки і камінці в них покладу, цікаву розповідь складу...
Своє стареньке ситцеве я плаття полатаю... і саморобні буси до нього підберу...
Торбиночки для дрібриць різнокольорові – здається в побуті не зайвими будуть вони...
А далі буду свої обов’язки як жінки, господині в домі виконувати з завзяттям і натхненням , щоб все навкруги гарнішим стало і на обличчях наших посмішка і радість розцвіла...
Малюнки всі свої я перегляну, для школи, де я вчилась відберу... Хочу я їх передати в бібліотеку , так як саме в школі цій були перші малюночки мої..
Природи і птахів чарівну музику послухаю...Класичну і ту що до вподоби, для душі...
Уроки для гітари і мандаліни в ютубі послухаю, і декілька своїх пісень на них зіграю і заспівати спробую, адже на помилках, навчитися можливо новому чомусь...
IG своє я перевірю в інтернеті, корисно це для пам’яті і інтелекту, цікаво це мені...
Малюнки нові - вони мене лікують і заспокоюють, настрій покращують мені завжди.
Всевишньому за все подякую, щасливою себе відчую, тому що я життя ціню, люблю!!!
12.06.19 7.27

Буденний життевий урок

Раніше я говорив: «Я сподіваюсь, що все зміниться». Потім я зрозумів,що існує єдиний спосіб, щоб все змінилося, змінитися мені самому» ( Д.Рон)
Вирішила скористатися цим мудрим висловом,застосувавши в своєму житті, а підштовхнула зробити це вчорашня буденна історія.
Чоловік поїхав в лікарню на огляд,а я , мабуть необачно, замовила по телефону у знайомої з села творог і сметану, які крім того,що дуже смачні, та ще і корисні, особливо для хворих суглобів
Вирішивши , попросити знайомих, допомогти мені забрати їх на ближньому ринку до 11годин ранку ,так як продавець потім їде додому в село, почала телефонувати. Не буду вдаватись в подробиці моїх телефонних звінків, це вже зараз не так важливо. Ніхто допомогти мені не зміг і я перезвонила,щоб творог і сметану продали.
Час був марно витрачений, настрій зіпсований, так як відчула осуд тих, до кого я звернулася.
Заспокоївшись, зайнялась домашніми справами, стирка, уборка ...
Цей буденний життевий урок – не випадкова подія в моєму житті, а мабудь стався для переосмислення моїх життєвих принципів і поведінки. Незважаючи на те, що я уже літня людина, в цій ситуації я повела себе як мале дитя...» А Я ХОЧУ... Виявилося,що те що Я ХОЧУ не цікавить тих, до кого я звернулася

Без музики життя було б помилкою (Ф.Нитше)
Як коротко і влучно сказав про музику відомий філософ.
Музика супроводжує нас всюди,лише потрібно її вміти чути і насолоджуватися гарною мелодією.
З життєвого досвіду переконалась що крім позитиву,музика несе в собі цілющі властивості: покращує настрій, самопочуття, зменшується біль, понижається кровяний тиск... В 2017 році, коли я лежала в лікарні,одного разу причерговому ранковому обході, медсестра поміряла мій кровяний тиск-було 150/110 , вона доповіла проце лікарю.
Я в цей час вімкнула свій переносний телевізор, де на флешці крім всього іншого, що для мене було цікаво, була записана класична музика.
Лежала і слухала чарівну класичну музику до того, як увійшла лікар. Лікарь заміряла мені кровяний тиск – було 110/80. Вона запитала мене про самопочуття,на що я їй відповіла що слухаючи класичну музику, стала почувати себе значно краще.
Мабуть вона не зовсім в це повірила,тому що терміново мене відвезли робити ЕКГсерця, побоючись, шо такий різкий перепад кровяного тиску, тому можливо мікроінсульт,чи інші проблкми з серцем… Електрокардіограма була така ж як і попередня , зроблена декілька тижнів тому – з віковими змінами. Цей приклад мені ще раз підтвердив і переконав в цілющих властивостях класичної, лікувальної (зараз її достатньо в інтернеті), а також музики –мелодії живої природи (шелест листя в лісі, потік річки, водоспаду, спів прахів...)Тому я завжи, користуючись мождивістю, слухаю чарівні, улюблені мелодії, насолоджуючись позитивними ємоціями,які вони викликають.
Оточуюча нас чарівна природа надихає композиторів і поетів складати твори – пісні, мелодії відображаючи в них цю неповторну чарівність, свої особливі відчуття її.
Такі твори, шедеври стають улюбленими і надихаючими на позитив мелодіями для серця людини, яка зуміє її відчути і достойно оцінити!
11.06.19 7.20

Дві речі говорять мені про Бога: зоряне небо над моєю головою і моральний закон в моєму серці ( І.Кант)
Ці мудрі слова , на мій погляд, беззаперечні...
Дуже люблю вдивлятись в зоряне небо дякуючи Всевишнього вечірньою порою, а також вдень в небо з плаваючими на ньому, як кораблики, хваринками.
Особливо дивувалась чаруючою красою неба, коли лежала в лікарні, в багатьох моїх віршах це відображено.
Подобається фотографувати чарівну природу, яка невід’ємна від чаруючого неба над нами, в різні періоди зроблено численна кількість таких знімків.
Не все можна побачити очима, а набагато більше можна відчути чуйним серцем, коли гармонія в душі і з оточуючим світом!!!

10.06.19 8.18

Чудеса потрібно робити своїми руками, якщо душа людини очікує чудо – зроби для нього це чудо. Нова душа буде у нього і нова у тебе ( А.Грін «Червоні вітрила»)

Чудо для людини – це її заповітні мрії і бажання, якими вона живе щодня, працює над їх здійсненням. Якщо в цей час інші люди, які живуть з нею поряд, чи з якими вона спілкується або звертається за допомогою, порадою, чи з проханням, підтримають її і допоможуть, це і є ті кроки до здійснення чуда.
Переконалась в цьому сама, на життєвому досвіді. Безмежно вдячна людям, з якими знайома, дружу, або просто зустрічались на моєму життєвому шляху за їх чуйне ставлення до мене,підтримку, поради і допомогу, добрі вчинки не забуваються.
Проте буває так прикро, коли люди до яких звертаєшся з проханням, чи за допомогою, зневажливо ставляться до тебе( знаючи, що інвалід) чи ігнорують, або виправдовуються тим, що дуже зайняті(треба терміново рвати бур'ян на городі, або, щось подібне) стає сумно і глибоко вдихнувши свіже повітря, звернувшись за підтримкою до Всевишнього – самостійно, крок за кроком працюєш і робиш все можливе для здійснення своїх мрій , головне в цей період не впасти духом, і ні в якому разі, ні на кого не ображатись.
Слід нам зрозуміти, що якщо до нас звертаються за порадою, допомогою, або підтримкою – вважати це як честь, що ти потрібен людині, вона тобі довіряє,і чекає від тебе теж порозуміння.
Старатись завжди прийти на допомогу ближньому, підтримать в межах своїх можливостей. Добрі вчинки і справи дають ростки для квітучого життя, підтримку Всесвіту !!!
10.619 7.44

Новий день – нове життя, нові можливості для всіх нас відкрива, цінить хвилини і часи, улюблені справи і обов’язки старі, нові, можливості безмежні, лише встигать з натхненням, з посмішкою жити, працювать!!!
9.06.19 9.31

Щастя в серці і душі, лише прислухатись зуміть, ті хто поряд можуть лише збільшить, якщо люблять щиро,підтримують і бережуть!!!
9.06.19 9.22

Кохання –щастя, коли самим собою можеш бути і той хто поряд тебе любить,поважає, береже, без претензій і вимог, тому, що саме ти потрібний більше всіх йому !!!
7.06.19 9.06

Довірь минуле Божій милості, сьогодення Божій любові і майбутнє Божій заботі!!!
Прочитала ці мудрі слова, які неможливо піддати сумніву, в яких сама не одноразово переконувалась. З минулого слід робити для себе правильні висновки, ні про що не шкодувати і нікого не судити – це минулев якому ми з’явились на цій Землі, щоб виконати свою особливу для кожного роль, тому наші вчинки і життя в цей період ьуло саме таке, яке повинне було бути.
Жити сьогоденням, цінувати бесцінні хвилини , любити себе і оточуючих людей, природу, навколишній світ і дякувати Всевишньому за кожний прожитий день!!!
Майбутнє це наші добрі вчинки сьогодні, любов, турбота і піклування за дітей і онуків-їх щастя і добробут,мріяти, ставити цілі і працювати для їх досягнення, сподіватись що Всесвіт нас підтримає !!!
6.06.19 10.57

Бусінка допомогла...
Донька з дітьми та чоловіком їздили на 10 днів на відпочинок, а до нас на цей перід завезли «погостювати» египетьську кішечку «Бусінку», яка у нас і раніше гостювала. Їй у нас подобалось, вона навіть не хотіла повертатись додому, одного разу сховалась в будинку, що її не змогли знайти і вийшла зі схованки, коли господарі її вийшли з будинку...
Ця кішечка унікальна, їй уже майже 10 років, вивела не одне потомство, приймала участь в конкурсах, має дипломи. А головне, що вона настільки розумна, лагідна, граціознаі і чутлива, що викливає безліч позитивних ємоцій і захвату споглядаючи на неї.
То вона граціозно ходить по кімнаті, потім подорожує по вікнах, дивлячись на подвір’я, постійно вмиваючись лапками, роблячи повороти тоненьким длинним хвостиком, потім по столам, найде тепле містечко під ковдрою на дивані і може годинами спати...Ніколи не робить ніякої шкоди, немає проблем з туалетом і харчуванням.
А саме головне що вражає її ставлення до людей, до незнайомих, вона може навіть не показатись, сховавшись в укромному містечку, або під ковдрою на дивані, а до нас з чоловіком вона ставиться з ніжністю, лагідністю,що проявляється тим, як вона треться тільцем об ноги, руки, лице, може залісти на коліна, в цей час хочеться її погладити ,за прояв такої преданості і лагідності...Зі мною вона навіть спить,так як вона дуже теплолюбива, в неї постійно мерзнуть маленькі вушка, приходиться її прикривати ковдрою,щоб зігрілась, а вона в відповідь постійно мурликає, що відображає, що їй подобається теж прояви уваги до неї...Якшо її щось не влаштовує, або вона відчуває якусь тривогу, чи насильно брати її на дуки, якщо вона цього не хоче, то вона реагує відповідно втікає, а може навіть зашипіти... Чоловік розповів, що коли вона сиділа на вікні, а на подвір’ї гуляла вівчарка Лада, і відповідно побачивши в вікні кішечку зробила в сторону вікна прижок...і тут Бусінка в її сторону зашипіла...
А те що вона дуже часто підходячи до нас, потешись, стряхується, таким чином, мабуть , вона знімає негативну єнергію, яка у нас, людей накопичується... Поряд з цією унікальною кішечкою відчувається зороший настрій і покращується самопочуття.
Так сталось, шо я позавчора, необачно різко підвихнула праву руку...Бусінка, коли я лежала на дивані, підходила, лягала біля руки і своїми маленькими лапками її масажирувала , весь час мурликая, особливими звуками...А я її благала,полікуй мене Бусінка, вона дивлячись в мої заплакані очі своїми маленькими розумними оченятами, їх то відкривала, то закривала і що дивно, і майже неймовірно через мене проходили як токи починаючи з руки до п’яток...цей лікувальний сеанс проходив майже 20 хвилин... Моє самопочуття значно покращилось, я ж під час цього сенсу дякувала,гладила і цілувала Бусінку...
Оточуюча нас пррода і тварини це непізнані і загодкові явища і істоти, які можуть впливати на нас людей в залежності від того, як ми ставимся до них!!!
6.06.19 7.22

Виховувати в собі особистість, мати власний погляд, далекоглядні цілі, удосконалювати свої вміння і знання, цінувати щирі і дружні стосунки – головні риси добропорядної, мудрої людини!!!
5.06.19 9.05

Усвідомити,що жалітися, «склавши руки» на свої проблеми безуспішно.
Самому критично оцінити ситуацію, в яку потрапив і находити швидше рішення, діяти для успішного її вирішення.
Це самий кращий вихід при всіх життєвих негараздах!!!
5.06.19 8.40

Тактичний,вишуканий гумор, оптимізм – є завжди джерелом позитиву, доброго настрою, а в результаті кращого самопочуття!!
3.06.19 10.26

Обраний шлях...
Життєвий шлях людини – це як та річка з своїм прихованим життям, наповнений бажаннями, думками,всім, що Всевишній в неї вклав....
На погляд мій, всі наші дії,вчинки, мрії, бажання і думки не бувають випадкові, ні, у кожного на цій Землі напевно відведена Всевишнім особлива роль і доля, яка допомогає по життю нам йти...
Оточуючий нас світ це, як берега ріки, який впливає і залишає на кожному із нас свої сліди...
Любов до життя, гармонія в душі, стосунки щирі між людьми допоможуть впевнено і з оптимізмом по обраному шляху йти...
Висловила такі свої думки, доброго всім дня, будьте здорові і нехай щастить!!!
23.05.19 8.02

Самі головні мої думки....
Любі доньки ви мої, ніжні пташки весняні,вже давно самостійне в вас життя, проте матуся ні на хвилинку за вас не забува...Прокидаюсь вранці з думкою про вас і про онуків, в день я вісточок, звінків від вас чекаю...Пройде день,молюсь за вас, Всевишньому своє прохання направляю,прошу щоб ви були здорові і щасливі, в гармонії з собою і оточуючим світом ви жили, дітки ваші вам допомогали,підтримували, поважали, берегли...Знаю зайняті ви на работі і домашніх в вас турбот багато,тому ніколи я на вас не ображаюсь, що ви не звоните, не приїзжаєте....Чекала і чекатиму , про вас і про онуків самі головні мої думки....
23.05.2019 6.15

7 цікавих фактів про фільм «Золоте теля»
Кого затвердили на роль Паніковського, чому вирізали сцени Анатолія Папанова і які умови поставив режисерові Зіновій Гердт?
Режисер Михайло Швейцер задумав екранізацію однойменного роману Ільфа і Петрова ще в 1962 році, але п'ять років не міг домогтися дозволу на зйомки. Від режисера, який займався серйозним кіно, екранізував Валентина Катаєва та Льва Толстого, не очікували прагнення зняти комедію, але сам Швейцер говорив, що життя Остапа - трагедія розтраченого життя, і саме це він хоче показати ... Займатися майбутній фільм взявся мистецтвознавець Георгій Куніцин, який був членом партії і мав вплив на худраду. Він кілька разів говорив режисерові, що варто почекати з черговим зверненням до Держкіно, і нарешті дав відмашку: «Можна!». Дозвіл дійсно було отримано, і в 1967 році почалися зйомки першого фільму про Остапа Бендера.
Режисер одразу хотів знімати в ролі Бендера актора Сергія Юрського, але Держкіно вимагало провести проби. На роль великого комбінатора претендували Володимир Басов, Олександр Пороховщиков, Микола Губенко та багато інших відомих акторів. Швейцер висилав запрошення на проби Арчіл Гоміашвілі, який репетирував «Золотого теляти» на сцені тбіліського театру, але тоді актор не зміг приїхати, а через три роки зіграв Остапа в фільмі «Дванадцять стільців» Леоніда Гайдая. Після проб худрада схвалив кандидатуру Юрського.
На роль пройдисвіта Паніковського пробувалися Георгій Віцин і Ролан Биков, якого і затвердили за результатами проб. На перегляд знятих сцен режисер запросив свого друга, актора театру ляльок Зіновія Гердта і попросив порадити, що можна привнести в цей образ. Гердт почав азартно фантазувати, пропонувати різні варіанти подачі характеру, показувати героїв в особах, і Швейцер вирішив, що саме він і повинен грати Паніковського. Бикову з вибаченнями відмовили, а Гердт поставив умову - його «великий сліпий» може бути жалюгідним типом, але не повинен бути таким огидним, як у книзі.
У парі з Биковим-Паниковским на роль Шури Балаганова пробувався В'ячеслав Невинний, але режисер віддав роль Леоніду Куравльову. Актор вже був знайомий і режисерові, і Сергію Юрському - вони разом знімалися у Швейцера в його попередньому фільмі «Час, вперед!», І на знімальному майданчику у них було повне взаєморозуміння. Леонід Куравльов розривався між павільйонами «Мосфільму» - паралельно він знімався у фільмі «Вій» і не завжди встигав з одних зйомок на інші.
Знімали фільм два роки. Крім роботи в павільйонах, кіногрупа їздила у Володимирську область знімати автопробіг, в Одесу - вона стала Чорноморському, і в пустелю Каракуми. Там трапився кумедний епізод з Євгеном Євстигнєєвим, який грав мільйонера Корейко. Знімали поїздку на верблюдах, і актор перестав відгукуватися на прохання режисера - просто ігнорував всі звернення до нього. Зйомку довелося зупинити, Швейцер підбіг до актора і виявив, що той просто заснув - його заколисав плавний хід верблюда.
Готовий матеріал Держкіно кілька разів повертало на доопрацювання і скорочення. На вимогу художньої ради був перезнятий фінал, щоб «чітко прозвучала тема поразки героя в зіткненні з великим радянським світом», а заради хронометражу довелося пожертвувати трихвилинною «Воронячою слобідкою». У цьому епізоді Васисуалія Лоханкіна грав Анатолій Папанов, але в фільмі глядачі його так і не побачили. На щастя, вирізаний фрагмент уцілів і вперше був показаний по телебаченню в 1992 році на вечорі пам'яті актора. До речі, коли вийшов роман, то главу «Кінець" Вороняча слобідка "» сильно критикували, вважаючи, що вона взагалі не потрібна за сюжетом і марно подовжує роман. Автори були з критиками згодні, і після вона друкувалася зі скороченнями ...
У романі герої їздили на старому французькому авто «Лорен-Дітріх» - принаймні так стверджував його господар Адам Козлевич, а спеціально для фільму інженер Лев Шуругов спроектував зовсім іншу машину. Вона складалася з частин автомобілів УАЗ-452 і ГАЗ-А, але була зроблена відповідно до традицій автомобілебудування початку XX століття.
Джерело: www.domkino.tv Автор: ZeroCharisma

Крилаті фрази з к / ф "ЗОЛОТЕ ТЕЛЯ

Ну Ви мене розумієте? Таки ні?
* А раптом вони не золоті? - Ні, ви бачили, а ?! А які ж вони по-вашому ?! Паніковський.
* А криваві хлопчики турбуватися нема будуть? Корейко.
* А ти хто такий, скажи будь ласка? - А ти хто такий? - Ні, хто ти такий, я питаю ?! - А ти хто такий?! Паніковський, Балаганов.
* Автомобіль, товариші, не розкіш, а засіб пересування! Остап.
* Бензин ваш, а ідеї наші! Остап.
* Бити не можна! .. Бити ж не можна! Бендер не дозволяє! Паніковський.
* Ближче до тіла, як говорив Мопассан! Остап.
* Кинь птицю! Кинь птицю, кажу! Остап.
* У дитинстві таких, як ви, я вбивав на місці з рогатки. Остап.
* У нашому чорноморському відділенні теж є свої слабкості, свої неполадки в пробірному наметі, але такого бюрократизму, як в "Геркулеса"! .. Остап.
* У цій кареті минулого далеко не заїдеш! Остап.
* У цьому флотському борщі плавають уламки корабельної аварії. Остап.
* Вам нема чого втрачати, крім запасних ланцюгів. Остап.
* Вам я скажу, як рідному , Шура, ви ж знаєте, як я вас поважаю, як я вас люблю, Шура ... Паніковський.
* Взвейтесь, соколи, орлами! Остап.
* Горілку пити не будете? Голі танцювати не будете при місяці? Козлевич.
* Візьміть мене, я хороший, я більше ніколи не буду! Паніковський.
* Ось я і мільйонер! Так знімайте мене в кіно, збулися мрії ідіота! Остап.
* Вставайте, граф, вас звуть з підземелля. Остап.
* Вставлю собі золоті зуби і одружуся! Паніковський.
* Ви бачили? Та-ак! Ви бачили? Всі бачили! І ви теж все бачили! І ви все бачили, ви всі свідки! Паніковський.
* Ви ще не знаєте Паніковського! Паніковський вас всіх продасть, і купить, і знову продасть, але вже дорожче! Паніковський.
* Ви ж босяк, Шура, горьковский тип! Вас треба одягнути, умьггь, дати вам капітальний ремонт. Остап.
* Ви знаєте новина, Адам, на кожного громадянина, навіть партійного, тисне атмосферний стовп вагою двісті чотирнадцять кіло! Остап.
* Ви знаєте, що таке гусак? - Знаю. - Ви знаєте, що таке шийка, ніжка, крильце! Ви знаєте, як я люблю гусака! - Знаю, в Арбатові бачили. - Та ви нічого не бачили! Я вбиваю його одним ударом, як Тореодор, я його вбиваю! - Вперед, вперед, вперед! - Це опера, коли я йду на гусака! "Кармен", ви розумієте! - Вперед, вперед, вперед! - Послухайте, Козлевич, це феміна! Це опера! Ніжка, шийка ... шийка ... крильце! Паніковський, Остап.

* Ви мислитель? Як ваше прізвище, мислитель? Жан-Жак Руссо? Марк Аврелій? Спіноза? Остап.
* Ви піжон, син піжона і діти ваші будуть піжонами! Остап.
* Ви відбулися не від мавпи, як всі інші громадяни, ви пішли від корови: туго розумієте. Остап.
* Ви що, на іменинах у архієрея були? Остап.
* Ви, може, хочете мене зарізати, розрубати тіло на частини, відправити малою швидкістю в різні міста, а голову заквасити в бочці з капустою ?! Так я проти. Остап.
* Газети треба читати! Іноді вони сіють розумне, добре, вічне! Остап.
* Де вас виховували, Шура! Відразу руки! Що таке! Паніковський.
* Гомер, Мільтон і Паніковський - теп ... тепла компанія! Остап.
* Громадянин, ви отруєні! Епізод.
* Дай мільен! Дай мені мільен! Дай мені один мільен! ... Дай мільен! ... Паніковський.
* Дівчата люблять молодих довгоногих і політично грамотних! Остап.
* Для хорошої людини і мільйона не шкода! Корейка.
* Життя диктує нам свої суворі закони. Остап.
* Забурел! Забурел, а! Забурел! Балаганов.
* Засідання триває, панове присяжні засідателі! Остап.
* Знавець! Вбивати треба таких знавців! Остап.
* І на стару буває помилка, як сказала польська красуня Інга Заёнц через місяць після шлюбу з другом мого дитинства Колею Остенбакеном. Остап.
* І тільки вранці, на світанку я раптом згадав, що цей вірш уже написав О. Пушкін. Який удар від класика! Остап.
* Вибачте, дівчина, ви не жили в 1898 році поблизу Марселя? Остап.
* Цікава ви людина, Олександр Іванович! Все у вас в порядку! Дивовижно! З таким щастям - і на волі! Остап.
* Яка феми ... уй, феміна, Боже мій! Паніковський.
* Коли ми будемо ділити наші гроші? Паніковський.
* Командувати парадом буду я! Остап.* Хто проти? - Я! - Одноголосно! Остап, Паніковський.
* Хто такий Козлевич, що з ним ділитися ?! Ми не знаємо ніякого Козлевича! Паніковський.
* Гаразд, живіть, я вас прощаю! Остап.
* Особисто у мене є чотириста порівняно чесних способів відбирання грошей! Остап.
* Матуся, ходімо в засіки. Остап.
* Матеріалізація духів і роздача ... слонів! Остап.
* Мені не потрібна вічна голка. Я не хочу жити вічно, я хочу померти. Остап.
* Мені ніколи не добитися від вас того, чого домігся друг мого дитинства Коля Остенбакен від подруги мого ж дитинства польської красуні Інги Заёнц: він домігся від неї любові. Остап.
* Мені потрібно п'ятсот тисяч і по можливості відразу, а не частинами. - Може бути, все-таки візьмете частинами, м-м? Остап, Балаганов.
* Можете не перераховувати, у мене, як у банку. Корейко.
* Мулати, мільйонери, бухта, експорт кави, чарльстон під назвою "У моєї дівчинки є одна маленька штучка"! Про що говорити! Остап.
* На вашій могилі не сидітиме прекрасна вдова з перськими очима, і заплакані діти не будуть кричати: "Папа! Папа, чи чуєш ти нас ?!" Остап.
* На нас чекають великі бої! Остап.
* Не буду вас відволікати. Це завадить вам правильно виділяти шлунковий сік, такий необхідний для здоров'я. Остап.
* Не робіть з їжі культу! Остап.
* Не треба овацій! Графа Монте-Крісто з мене не вийшло. Доведеться перекваліфіковуватися в управдоми. Кінець. Остап.
* Немає ніякого Ріо-де-Жанейро, і Америки немає, і Європи немає. Нічого немає. І взагалі останнє місто на землі - це Шепетівка, об яку розбиваються хвилі Атлантичного океану. Остап!
* Ні, це не Ріо-де-Жанейро! Остап.
* Від десяти до чотирьох ви - за Радянську владу. Але ось про ваше друге життя, від чотирьох до десяти, знаю я один. Остап.
* Паніковський не зобов'язаний усьому вірити, Шура! Паніковський.
* Пилите, Шура, пиляйте! Паніковський.
* Пише, дивіться! Ільф і Петров! Паніковський.
* Підзахисний намагався мене вбити, але, зрозуміло, тільки з цікавості: йому просто хотілося дізнатися, що у мене там знаходиться всередині. Остап.
* Їдьте до Києва, і все! - Який Київ? - Їдьте і запитайте, що робив Паніковський до революції. Поїдьте і запитайте. І все! Поїдьте і запитайте. - Ну і що? - Ні, ви їдьте і запитайте, і вам дадуть відповідь, що до революції Паніковський був сліпий, Шура! Паніковський, Балаганов.
* Повний спокій може дати людині тільки страховий поліс. Остап.
* Півтора мільйона чоловік, і всі поголовно - в білих штанях! Остап.
* Пора починати трудове буржуазне життя в Ріо-де-Жанейро! Остап.
* Після знайомства з вашим минулим і сьогоденням я втратив віру в людство. Хіба це не варто мільйона рублів?! .. Остап.
* Доведеться діяти не тільки на суші, але і на морі. Остап.
* Профспілка пролетарів розумової праці! Остап.
* Прошу нервових покинути зал! Остап.
* Працівники з вас, як з собачого хвоста сито! Остап.
* Раз в країні бродять грошові знаки, значить повинні бути люди, у яких їх дуже багато. Остап.
* Хіба я схожий на людину, у якої є родичі ?! Остап.
* З грошима треба розлучатися легко, без стогонів. Корейко.
* З плачем полізе він в буфет і дістане звідти тарілочку з блакитною ... що? - облямівкою! Остап, Балаганов.
* Найголовніше - це внести сум'яття в табір супротивника. Ворог повинен втратити душевну рівновагу. Остап.
* Сьогодні ж в поїзд і - на Захід, до великих культурних центрів. Остап
* Зараз багато хто забуває імена героїв революції. Чад НЕПу. Немає вже того ентузіазму! Остап.
* Скільки вам потрібно грошей для щастя? - Сто рублів. - Ні, Шура, ви мене не зрозуміли. Чи не на сьогоднішній день, а взагалі. Для щастя, ясно? Щоб вам було добре на світі. - Для повного щастя? - Так. - Шість тисяч чотириста. Остап, Балаганов.
* Зніміть капелюхи! Обнажіть голови! Зараз відбудеться винос тіла! Остап.
* Радянського мільйонера не може знайти навіть Наркомфин з його надпотужним податковим апаратом. Остап.
* Зізнався наш Скумбрієвич, не витримав очної ставки. Підкачав! Епізод.
* Відразу видно людину з минулих часів, Шурочка! Таких людей вже немає. Де ?! А скоро зовсім не буде. Раз, два - і все! Паніковський.* Товариші! Міжнародна смуг .. обстановка ... наша відповідь Чемберлену ... а я його побив за гирі і ще раніше з ним бився. Балаганов.
* Тільки крадіжка. - Тільки пограбування. - Тільки крадіжка, Шура! - Тільки пограбування! Паніковський, Балаганов.
* У вас немає холодної котлети за пазухою? Остап.
* У лейтенанта було три сина: двоє розумних, третій дурень. Остап.
* У мене дружина, діти і ще одна жінка в Ростові-на-Дону. Епізод.
* Вбивати треба таких толстовцев! Остап.
* Повели дівчину! Прямо з стійла повели! Остап.
* Вдаримо автопробігом по бездоріжжю, нехлюйству та бюрократизму! Остап.
* Впізнаєш, дізнаєшся брата Колю? - Дізнаюся, дізнаюся брата Колю! Остап, Балаганов.
* Благаю вас, ви не їжте на ніч сирих помідорів, щоб не заподіяти шкоди шлунку. Остап.
* Прізвище йому було Небаба. Кришталевої душі! Паніковський.
* Хороша була папка! Шкода віддавати, та гроші потрібні! Остап.
* Що ви кричите, як білий ведмідь у теплу погоду? Остап.
* Що зараз буде! Що я з ним зроблю! - Громадянин, громадянин! - Не чіпайте мене! - Тут не нічний бар ... - Що я з ним зроблю! - ... тут молочне кафе. - Ви не знаєте, це море крові! Зараз буде вбивство! Паніковський, епізод.
* Шура, запускайте Берлагу! Остап.
* Це - мені, це - йому, це - теж йому, це - Остап Ібрагімичу, це - мені, немає, це - сюди, ось це - мені, це - Остап Ібрагімович, це - мені, це - йому, це - теж йому, це - мені, це - Остап Ібрагімичу ... Паніковський.
* Це був колишній сліпий, самозванець і гусекрад. Остап.
* Це кінець! - Це кінець першої серії, студент! Першою серії! Паніковський, Остап.
* Я бідний студент, я заочник. У мене грошей немає! Злиденне дитинство в Кременчузі! Дядько грудьми мене вигодував! Остап.
* Я не херувим, у мене немає крил, але я шаную кримінальний кодекс - це моя слабкість. Остап.
* Я дуже бідний ... я рік не був в лазні ... я старий ... мене дівчата не люблять ... Паніковський.
* Я подаю тільки по суботах. Остап.
* Я підходжу з лівого боку, а ви заходите з правого боку. Темно, дуже темно! Я його з лівого боку тисну в бік, а ви його з правого боку тиснете в бік. Тоді цей дурень зупиняється і каже: "Ви хуліган!" Мені каже. "Ви хуліган! Ви хуліган!" Я: "Хуліган?" І ви теж підходите і говорите: "Де тут хуліган? Ви хуліганите?" Я його в цей час бах! .. Балаганов.
* Я купую літак! Загорніть в папірець! Остап.
* Я сидів за часів Олександра-II, визволителя; я сидів за Олександра-III, миротворця; я сидів за Миколи-II, кривавого; при Керенському, хм! я теж сидів! Ось при воєнному комунізмі я не сидів: не було роботи. Але зате як я сидів при НЕП, ой-йой-йой! Епізод. Я сидів за часів Олександра-II, і при третьому, і за Миколи Олександровича Романова, і при Олександрові Федоровичу Керенському, і при НЕП, і під час чаду, і до чаду, і після чаду ... Я сидів за царату, я сидів при соціалізмі, я сидів при гетьмані, а тепер я безробітний ... Епізод.
* Я син лейтенанта Шмідта. Пам'ятаєте? Очаків. Остап.
* Я син турецкоподданного, отже, нащадок яничарів, а яничари не знають жалості ні до жінок, ні до дітей, ні до підпільних радянських мільйонерів. Остап.
* Я Фунт! Я все життя сидів за інших, така моя професія - страждати за інших! Епізод.
* Я, знаєте, не фінансист, я вільний художник і холодний філософ. Остап.

Зібрала із різноманітних джерел і переклала на українську мову 22.05.19 3.40

6 цікавих фактів про фільм "Дванадцять стільців"
Режисер Леонід Гайдай мріяв екранізувати роман Ільфа і Петрова «Дванадцять стільців», але коли він звернувся в Держкіно, то дізнався, що з таким фільмом вже заявився Георгій Данелія. Засмучений режисер уже було готувався розпрощатися з мрією, але несподівано Данелія відмовився від екранізації - він перегорів ідеєю і «подарував» фільм Гайдаю.
Про проби на роль Остапа на кіностудії «Мосфільм» довгий час ходили легенди. Мало на яку роль претендували понад двісті акторів, причому, багато хто з них вже були дуже відомі і популярні! Після жорсткого відбору залишилося двадцять претендентів, серед яких були Володимир Висоцький, Андрій Миронов, Олексій Баталов, Валентин Гафт, Євген Євстигнєєв, Михайло Козаков, Спартак Мішулін, Олександр Белявський, Володимир Басов і навіть Муслім Магомаєв, який пізніше сам відмовився від ролі.
У якийсь момент режисер зупинив свій вибір на Володимирі Висоцькому, але перед початком зйомок актор пішов у запій. Тоді зі списку претендентів був вибрав Олександр Белявський, але зйомки довелося перервати - виявилося, що Бендер втрачається на тлі Кіси, Сергія Філіппова ... І тут режисер дізнався про маловідомого грузинського актора Арчіл Гоміашвілі, який з успіхом грав Бендера в театрі міста Поті. Ледь побачивши актора, Гайдай був готовий відстоювати його перед усіма начальниками, які відмовляли режисера від такої дивної, в порівнянні з усіма попередніми, кандидатури ... До речі, на пробах 45-річний Гоміашвілі вчинив як справжній Остап - сказав, що йому 35 років.
На роль мадам Грицацуєвої було дві кандидатури - Нонна Мордюкова і Галина Волчек. Мордюкова здалася надто солідною і серйозною, її поява в кадрі не викликала сміху, а затвердити Галину Волчек не встигли - звукооператор з команди Леоніда Гайдая привів на знімальний майданчик свою молоду дружину. Фігуриста студентка ВДІКу Наталя Крачковська, прочитавши сценарій, від ролі відмовилася - її до сліз образила характеристика героїні: «жінка неосяжних розмірів з гарбузовими грудьми». Але режисер підвів її до дзеркала і переконав, що вона і є справжня «мрія поета».
Леонід Гайдай хотів знайти справжній гамбсівський гарнітур, але виявилось, що це неможливо. Після довгих пошуків стільці роботи знаменитого мебляра Гамбса були виявлені у однієї-єдиної жінки. Продати їх господиня відмовилася, погодившись лише на те, щоб стільці з усіх боків виміряли і сфотографували. В СРСР ніхто з червонодеревців за виготовлення 12 копій не взявся, тому виробників кіношного гарнітура знайшли аж в Арабських Еміратах. Після зйомок кілька стільців вціліли, і Леонід Гайдай викупив їх у кіностудії.
Через п'ять років на екрани вийшла музична екранізація «Дванадцяти стільців» режисера Марка Захарова, яку Леонід Гайдай і Арчіл Гоміашвілі сприйняли як «оперетковий фарс» і навіть як «кримінальний злочин». Однак, у Марка Захарова зіграло 10 акторів з попередньої екранізації: Савелій Крамаров, Георгій Віцин, Едуард Бредун, Юрій Медведєв, Павло Винник, Григорій Шпігель, Анатолій Калабухін, Анатолій Обухов, В'ячеслав Войнаровський та Володимир Ферапонтов. А про те, яка екранізація краще сперечаються досі, і у кожного Остапа є велика кількість шанувальників.
Джерело ШоубіZZZ - все про зірок
Переклала на українську мову 22.05.19 3.50

7 чудових фактів про фільм «Джентльмени удачі»
Все найважливіше про велику радянську комедію
«Джентльмени удачі» в одній статті. А також менш важливе, зовсім неважливе і взагалі незрозуміло що! (Олег «Апельсин» Бочаров)

1
Сірий кардинал
«Джентльмени удачі» - напевно, єдина канонічна народна комедія Радянського Союзу, знята режисером, імені якого більшість глядачів і не згадає навіть. Ось і ти припини читання на хвилину, задумайся і назви ім'я і прізвище постановника «Джентльменів удачі». Хвилина пішла ...
А тепер правильна відповідь: Олександр Сірий. Уродженець Воронезької області, за двадцять років творчої діяльності зняв всього п'ять картин: «Постріл в тумані», «Иностранка», «Джентльмени удачі», «Ти - мені, я - тобі» і «Бережіть чоловіків!».
Хоча автором сценарію є великий Георгій Данелія, в цілому ідея картини належить все ж Олександру Сірому, який знав табірне життя не з чуток: в 1958 році режисер був засуджений на 8 років за бійку і відсидів половину терміну.


2
Погане кіно, редиска!
Як і майже всі епохальні сатиричні кінокартини, «Джентльмени удачі» не зустріли жодного схвалення у партійних працівників і були фактично покладено на полицю. Формальний привід: надлишок кримінально-тюремного жаргону.
Протягнути фільм в кіно вдалося лише старим перевіреним крайнім засобом - показавши кіно особисто Генсеку (на той момент - Л. І. Брежнєву) і отримавши його персональне схвалення. «Джентльмени удачі» стали найбільш касовою кінострічкою 1972 року в СРСР, її подивилося більше 65 мільйонів глядачів.
Вважається, що це 12-й за касовими зборами фільм в історії Радянського Союзу.


3
Зупиніть музику!
Олександр Сірий заготовив для картини два музичні номери. Пісеньку «Про слона» повинен був виконати Георгій Віцин, а пісня «Про Ялту» призначалася Савелія Крамарову. Але Данелія, який вважався художнім керівником проекту, висловився категорично проти, і музикування з фільму прибрали.
Це далеко не єдина зміна, яку зазнав фільм по шляху від паперу до глядача. Наприклад, в первісному варіанті історії головний герой був добрим капітаном міліції, який перевиховував злочинців силою переконання і особистим прикладом.


4
Леонов і його команда
Сценарій з самого початку писався під Євгена Леонова. Зізнатися, навіть важко уявити кого б то не було на його місці ... на його місцях, якщо бути точним.
А ось на роль трудівників кримінального фронту спочатку планувалися кандидатури Андрія Миронова, Ролана Бикова і Юрія Нікуліна. Теж непогано, слід визнати.
Найбільше клопоту доставив Савелій Крамаров. Спочатку керівництво студії не хотіло стверджувати його на роль, і Георгій Данелія був змушений натиснути. Ще гірше стало, коли Крамаров подав документи на еміграцію з СРСР: згідно партійного регламенту, всі фільми з його участю могли опинитися на полиці.
Данелія написав керівництву, що вони роблять ідеологічну помилку. «Я запропонував подивитися картину уважніше, адже актор Крамаров грає бандита і відщепенця. Подіяло! Залишили все як було ».


5
А тепер - горбатий
Ніхто не хотів, щоб верблюд плював в Савелія Крамарова. Ще б пак, це ж обурливо: якась горбата тварина буде плювати в радянського артиста! Тому вся сцена була побудована таким чином, щоб в потрібний момент облити актора піною для гоління. Однак Крамаров настільки вжився в роль, що дражнив верблюда невпинно і в підсумку заробив справжнісінький плювок прямо перед камерою. Очевидці згадують, що відмити верблюжий плювок виявилося справою вельми і вельми важкою.


6
Дитяча праця
Одного з хлопчиків в дитячому саду - Ігорка - грає дійсно Ігор, та не який-небудь, а Угольников. Так-так, той самий, що пару десятків років потому стане героєм телепередачі «Оба-на!». На момент зйомок йому було дев'ять років.
У кіно Угольников з'явиться ще раз нескоро - в 1990 році в комедії «Гуляти так гуляти. Стріляти так стріляти ... », коли йому вже буде 28 років.
7
Відлиті в цементі
Сама безглузда історія зі знімального майданчика виявилася пов'язаною з цементовозів, що зовсім не дивує. Спочатку команда вбила купу часу, сил і фантазії на те, щоб придумати склад для розчину, який би зобразив в кадрі цемент. Вибір зупинили на хлібній заквасці, в яку додали лушпиння есенцію. Вийшла липка і ядрена субстанція, що пахне, яка не викликала в акторів захоплення, але це все ж краще, ніж купатися в цьому цементі.
Коли артисти вилізли з цистерни і стали відмиватися, раптом виявилося, що Віцин зник. Полізли в цистерну - а він все ще там сидить! Виявляється, йому хтось доповів, що розчин містить в складі 23 лікарські рослини та нібито продовжує молодість на 15 років. Ось Віцин і сидів у ньому, чекав, поки молодість не продовжиться!
Переклала на українську мову 21.05.19 7.20

Цікаві факти про комедію «Стережися автомобіля»
3 лютого 1967 року кіностудія «Мосфільм» представила на суд глядача фільм Ельдара Рязанова «Стережися автомобіля» Цікаві факти про його створення.



1. Ця історія нагадує фантастичний сценарій: скромний і тихий актор театру самодіяльності зі зворушливою прізвищем Деточкин насправді виявляється непримиренним борцем з хабарниками і іншими злочинцями, і бореться він в ім'я блага дітей. У той час як іншому акторові цього ж театру, якому за родом діяльності доводиться розслідувати злочини нашого «Робін Гуда», він представляється як хитромудрий, підступний і практично невловимий зловмисник. Такий оригінальний сценарій був придуманий талановитий дуетом радянського кіно - Ельдаром Рязановим і Емілем Брагінським ( «Службовий роман», «Іронія долі, або З легким паром!» Та інші кіношедеври) на основі народної легенди про благородній автовикрадачів. Тільки в той час ця легенда вважалася правдивою історією, і Ельдар Рязанов витратив деякий час на безуспішні пошуки прототипу Дєточкіна - проте в реальності такого персонажа не існувало ...

2. Спочатку на роль Дєточкіна планувався Юрій Нікулін, але він разом з цирком відправився на гастролі в Південну Африку майже на півроку. Потім пробувався Олег Єфремов, проте в підсумку роль віддали Інокентію Смоктуновському, а Єфремов зіграв міліціонера Максима Підберезовикова. Під час затвердження кандидатів на ролі у фільмі Смоктуновський проходив лікування від туберкульозу очей, яке йому довелося перервати заради зйомок і потім продовжити після їх закінчення. Хвороба виявилася досить серйозною: на лікування пішло майже два роки.

3. Примітно, що обидва виконавці головних ролей - і Смоктуновський, і Єфремов - були комедійними акторами. Тому їх образи вийшли досить серйозними і навіть драматичними, а комедія «Бережись автомобіля» перетворилася на трагікомедію.

4. А ось популярні і всіма улюблені радянські коміки Андрій Миронов і Анатолій Папанов вкрай легко і вдало вписалися в концепцію фільму, ще й забезпечивши всій знімальній групі веселий робочий процес з нескінченної імпровізацією і іскрометним гумором. Робота Андрія Миронова в ролі «працівника торгівлі» критиками вважається однією з його найуспішніших.
А цитати персонажа Папанова міцно увійшли в життя радянського суспільства і актуальні, до речі, до цього дня, наприклад: «Тебе посодют, а ти не кради!»

5. Більшість сцен фільму знімали на натурі, і що цікаво, на початку фільму закадровий голос автора стверджує, що невідомо, в якому місті відбуваються події. Однак в сцені розмови в пивбарі Деточкин вимовляє фразу про те, що після продажу однієї з викрадених машин він повернувся в ... Москву. Отже, події фільму розгортаються все-таки в Москві.

6. «Волга» ГАЗ-21, на якій Деточкин пішов від погоні, належала «Мосфільму». Згодом цю машину знімали ще в декількох кінофільмах. Також автомобіль в якійсь мірі прославився завдяки знаменитому епізоду з Папановим «таксі на Дубровку» (автомобіль там перефарбований) у фільмі «Діамантова рука». Ця ж машина виступила в ролі таксі героя Єфремова у фільмі «Три тополі на Плющисі».

7. Продовжимо тему погоні за Дєточкіна: вальс, що звучить під час переслідування міліціонером «невловимого месника», використовує музичну фразу з пісні «Padam ... Padam ...». Ця мелодія композитора Андрія Петрова - одна з найбільш відомих і відомих в світі музики кіно. У репертуарі співака Сергія Нікітіна є написана на вірші Євгена Євтушенка пісня «Скляний пан», яка використовує мотив вальсу з фільму «Стережись автомобіля».

8. Повернемося в театр самодіяльності: там персонаж Смоктуновського грає роль Гамлета. Що цікаво, на момент виходу кінокартини у Смоктуновського вже була блискуче виконана роль в однойменному фільмі: «Гамлет» був показаний в 1964 році.
На фото: Гамлет Дєточкіна.

9. Спеціально для зйомок Інокентій Смоктуновський за наполяганням Рязанова здав на водійські права.Не зовсім реалістичний сюжет картини режисер намагався заповнити максимальною достовірністю знімального процесу: все трюки виконувалися каскадерами без комбінованих зйомок, тобто каскадер на повній швидкості проскакував під мчить вантажівка-трубовоза, злітав на швидко їде трейлер і кидав машину під укіс.

10. Щоб зіграти роль подруги Дєточкіна - Люби, її виконавиці Ольги Аросєвою довелося насправді отримати права водія тролейбуса і потім водити справжній тролейбус під час зйомок.
Може бути, саме такий серйозний і відповідальний підхід до створення кіно в поєднанні з висококласними акторами і оригінальним сценарієм і був тією базою, завдяки якій в радянській кіноіндустрії з'явилися дійсно геніальні твори.

10 фактів про фільм «Стережися автомобіля»
Навіщо нам Зорро і Робін Гуд, коли у нас є Юрій Деточкин?
(Андрій Білокінь фільми кінофакти)
Дивно, як ця комедія взагалі побачила світ! Занадто багато несподіваних перешкод виникало на шляху її створення.

1
Легенду про незвичайний злочинця, який викрадав автомобілі у людей, що живуть на нетрудові доходи, продавав їх, а виручені кошти жертвував в дитячі будинки, розповідали по всій країні. Ельдар Рязанов, випускник ВДІКу, перші п'ять років творчого шляху присвятив документальному кіно, об'їздив півкраїни, знімаючи кіно про нафтовиків Кубані, краболовів в Охотському морі та інше в тому ж дусі.
Цей досвід в кінохроніці привчив молодого режисера довіряти тільки фактам. Разом з близьким другом і співавтором Емілем Брагінським він вирішив знайти реальну людину, замішаного в такій незвичній історії. Але ні юридичні запити, ні звернення до пресу нічого не дали. Пошуки тривали до тих пір, поки друзі не зрозуміли, що історія вигадана. Незважаючи на те що особиста зустріч з справжнім Робін Гудом не відбулася, автори вирішили продовжити роботу над сценарієм.

2
Образ героя повинен був бути позитивним, але не канонічним. Дон Кіхот, чапліновскій Чарлі, князь Мишкін - саме ці персонажі сформували основні риси героя. Роль Дєточкіна пов'язувалася виключно з Юрієм Нікуліним. Під час роботи над сценарієм «Викрали машину» (пізніше назва зміниться на, як ти сам здогадуєшся, «Бережися автомобіля») він регулярно зустрічався з Рязановим і Брагинським, першим читав з'явилося сцени, спеціально для фільму складав іспит з водіння. Але знімальний процес опинився на межі зриву: в той момент Нікулін більше належав цирку, ніж кіно.
3
Розставити пріоритети допомогла партія. А. В. Романов (голова Комітету з кінематографії при Радміні) ознайомився зі сценарієм і повідомив, що фільм несе негативний приклад в народні маси, по закінченні перегляду кожному захочеться викрасти автомобіль. Після такої рецензії про звільнення Нікуліна від гастролей мови не йшло. Під приводом того, що картина залишилася без виконавця головної ролі 28 червня 1963 року кінокомітету картину «законсервував».
«Якби фільм не закрили, ми б ніколи не додумалися писати прозу. А тоді нам стало шкода втратити сюжет, і один з нас сказав: «Чи не спробувати нам написати про Дєточкіна повість?» - згадує Рязанов в автобіографії «Непідбиті підсумки». Через чотири місяці напруженої роботи сценарій перетворився в повість «Бережись автомобіля». У 1964 році її надрукував журнал «Молода гвардія». Ця подія неймовірно зрадів авторів, вони зрозуміли, що тепер зможуть запропонувати студії не оригінальний сценарій, а екранізацію, що в кіно завжди любили більше.
4
«Це дуже цікаво, ви стукайте в ті двері. Але зараз я не можу зніматися, я зайнятий »- такою була реакція Інокентія Смоктуновського на запропоновану роль. Рязанов продовжував наполягати. Отримавши від актора чергову телеграму з відмовою, Ельдар Олександрович вирушив шукати дачу актора, на якій той відновлював сили. У ста кілометрах від Ленінграда, в селищі Яковлево, Рязанов домігся свого і взяв зі Смоктуновського розписку: «Я, Інокентій Смоктуновський, зобов'язуюсь пізніше 20 серпня приїхати в Москву і приступити до зйомок у ролі Дєточкіна у фільмі« Бережись автомобіля ».

5
Бюрократична тяганина буквально переслідували режисера, він ледве відбився від А. В. Романова, який звинуватив Смоктуновського в нерозбірливості. Мовляв, тільки актор закінчив зніматися в ролі В. І. Леніна у фільмі «На одній планеті» - і на тобі, взявся за роль шахрая. Потім кінокомітету не сподобався сценарій. Вони дивувалися, навіщо Деточкин краде автомобілі. Чи не простіше з'явитися в ОБХСС і повідомити, що такий-то людина - шахрай і його машина придбана на нетрудові доходи?
6
Зйомки проходили вживу, навіть використовували приховану камеру, щоб домогтися ефекту природності. Наприклад, в комісіонці. Менш клопітно було б, мабуть, побудувати його в павільйоні, ніж розміщувати всю апаратуру і знімати в цьому магазині.Через побоювання сильних морозів деякі епізоди були відзняті в Одесі, а не в Москві, а й там метеоумови втрутилися в робочий процес - режисер просив акторів не дихати, щоб в кадрі не було пара з рота.

7
Каскадер, що виконував трюки, зумів зберегти автомобіль «Волга» для наступних фільмів - «Три тополі на Плющисі» і «Діамантова рука». Олександр Мікулін з властивим тільки каскадерів почуттям гумору пропонував і Рязанову прокотитися під мчить вантажівка-трубовоза. Режисерові в присутності всієї групи не з руки було відмовлятися. Спогади про це трюк довгий час забезпечували належний рівень адреналіну в крові режисера.
8
Це один з небагатьох фільмів Рязанова, де не звучить жодної пісні. Проте на музику знаменитого вальсу з комедії пізніше були покладені слова. Текст був написаний Євгеном Євтушенком в якості подарунка на ювілей композитора Андрія Петрова.
9
Кожній ролі режисер прагнув додати індивідуальність, Діму Сєміцвєтова зіграв Андрій Миронов, з яким Рязанов тільки познайомився під час знімального процесу, а для Любові Добржанської (мами Дєточкіна) це була перша роль у великому художньому фільмі.
10
Прем'єра відбулася в 1966 році. Критик А. Г. Образцова в журналі «Сучасна драматургія» пройшлася по картині, не залишивши від неї каменя на камені. Подібні відгуки не надовго затьмарили настрій творців фільму: Ельдар Рязанов в цьому ж році отримав дипломи на МКФ в Единбурзі (Шотландія) і в Сіднеї (Австралія), а Інокентію Смоктуновському дісталася нагорода за кращу чоловічу роль на кінофестивалі в Картахені (Іспанія). Журнал «Радянський екран» визнав Інокентія Смоктуновського кращим актором 1966 року. «Бережись автомобіля» подивилося більше 30 мільйонів глядачів.
Зібрала із різноманітних джерел і переклала на українську мову 21.05.19 7.15

Я долю дякую свою, за те, що маю по життю. Тернистий шлях і не простий, проте навчилась цінувати час, з натхненням,оптимізмом жити, звертатись до Всевишнього,підтримку відчуваю, життя люблю!
20.05.19 6.30

Письменники, та й взагалі люди мистецтва, рідко стають класиками за життя. Подібний неофіційний титул - своєрідний «знак якості», завоювати який можна, як правило, лише при переході з цього світа на той. Винятки трапляються рідко, та й то, здебільшого, на рівні видавничого піару. Проте «живі класики» зустрічаються. Наш сьогоднішній герой Харлан Еллісон якраз з цієї славної когорти ...

За кількістю титулів і премій Харлан Еллісон, мабуть, рекордсмен серед нині живих англомовних фантастів. І це при тому, що багатотомних епопей він ніколи не складав, та й взагалі великою формою балувався лише зрідка. Зате в малій формі Еллісон - спец, причому неймовірно плідний - на бойовому рахунку близько двох тисяч оповідань, есе, нарисів і статей, та ще дві дюжини телесценаріїв і більше десятка кіноадаптаціях. І близько сотні його творів відзначені різними преміями (і не тільки чисто жанровими). Титул Грандмастера, десять «Хьюго», чотири «Х'юго», вісімнадцять «локус», шість премій Брема Стокера, дві Всесвітні премії фентезі, дві премії Едгара По, два «Юпітера», британські премії за НФ і фентезі - і це тільки основні нагороди , перераховувати інші можна довго і нудно, але навіщо? «Найбільший американський оповідач», як стверджує Washington Post, «Льюїс Керролл XX століття», вторить Los Angeles Times. Можливо, можливо ... За ось що безперечно, так це неформальний титул самого головного скандаліста американської фантастики - тут Еллісон точно поза конкуренцією. Причому якщо письменництвом останнім часом він майже не займається, то скандалить як і раніше з захватом, регулярно стаючи ньюсмейкером ЗМІ. Ну, класик, що тут поробиш ...

Харлан Джей Еллісон (Harlan Jay Ellison) народився 27 травня 1934 року в Клівленді (штат Огайо) в не дуже заможній єврейській родині. Батько, Луї Еллісон, був середньої руки дантистом, мати, Серіта Розенталь, - домогосподаркою. Ріс Харлан кволим, непоказним хлопцем і через немічний і уїдливості неодноразово бував нещадно битий однолітками: ну а хто з справжніх уродженців американського Середнього Заходу любить уїдливих єврейчиком-фріків? Походження, дитячі труднощі, бідність та ще маленький зріст (164 сантиметри) - не дивно, що у Харлана розвинувся комплекс неповноцінності, через що на навколишній світ він дивився агресивним вовченям, мріючи будь-яку ціну вигризти собі шматок успіху. А тут ще після смерті батька в 1949-му сім'я з благопристойної бідності скотилася на грань відвертих злиднів, і Харлан в його неповні шістнадцять нічого не залишалася, як хапатися за будь-яку підробіток. До вісімнадцяти років ким тільки він не перебував - ловив тунця в Галвестоні, прибирав бавовна в околицях Нового Орлеана, з дробовиком напереваги охороняв вантажні перевезення в Північній Кароліні, а ще був кухарем, таксистом, продавцем в книжковій крамниці, прибиральником в універсамі, актором масовки в театрі ... Загалом, життєвих вражень для майбутньої літературної кар'єри у Еллісона вистачало. А ще Харлан захоплювався фантастикою - як і багато однолітків. Пристрасть прийшла через читання палп-журнальчиків. Але «чукча не читач» - Еллісон мріяв писати сам. Він видавав НФ-фензін «Вимірювання» і в надії прокласти собі шлях в справжню літературу вирішив вступити до Державного університета Огайо. Півтора року Харлан запекло гриз граніт філологічної науки. Але одного разу професор Шедд, який викладав англійську мову і літературу, при розборі творчості студентів досить нетактовно заявив Еллісону, що у того немає ніякого таланту і йому слід забути про мрію стати письменником. І навіть якщо Харлану вдасться, мовляв, за рахунок впертості та наполегливості абияк заробляти літературною працею, то йому все одно ніколи не бути популярним.
Січень 1954 року народження, Середній Захід - досить консервативна американська глибинка.Двадцятирічний бідний студент-єврей «посилає» поважного професора-англосакса прямо під час занять ... Результат справи був очевидний - Еллісон вилетів з університету. Спіймавши облизня повернувшись до рідного Клівленд, Харлан три місяці витратив на видання останнього номера свого фензіна, потім зібрав речі (один невеликий чемоданчик), сказав «прощай» Огайо і минуле і рвонув на завоювання світу, в Нью-Йорк. Назустріч мріям про славу і успіх ...

Потрапивши в «Велике яблуко», Харлан виявився в положенні несподіваного нахлібника: гроші скоро закінчилися, жити виявилося ніде, і Еллісон кочував по домівках приятелів з фендому. Деякий час він жив в невеликій квартирі Лестера і Евелін дель Рей, тих самих, хто багато років по тому заснували знамените видавництво Del Rey Books, що випускало фантастику, а потім переїхав до письменника Альгіс Будріс. У спробах заробити майбутній «Льюїс Керролл XX століття» знову повернувся до копійчаної панщини своєї юності, але мрія стати письменником побуту найсильніше ...
Взагалі-то як літератор Еллісон дебютував, ще будучи підлітком: в 1949-му два його детективних оповіданнячка опублікувала газета Cleveland News, в наступному році ще одне оповідання вдалося прилаштувати в журнал EC Comics. Однак розповіді публікувалися на безгонорарній основі - Харлан тоді важливий був сам факт, тому «справжнім» письменником він став тільки в Нью-Йорку.
У квітні 1955 року , сидячи па кухні у Дель Реев, Харлан склав своє найперше НФ-оповідання «Світлячок», ідею якого запропонують Лестер. Розповідь по черзі відкинули майже всі відомі фантастичні журнали, і Еллісон на час його відклав.
Тим часом, назбираючи трохи грошенят, він зняв власну кімнату по сусідству з Робертом Сільвербергом, який на той час друкувався вже досить регулярно. Еллісону залишалося тільки заздрити більш успішному приятелеві. Грошей йому не вистачало навіть на саме елементарне, і в пошуках заробітку Харлан зв'язався з поганою компанією, ставши членом молодіжної вуличної банди з Брукліна «Ред Хук», причому досить завбачливо виступав під вигаданим ім'ям - представлявся Філом Велдон на прізвисько Хмирь. Через три роки Еллісон написав роман «Гуркіт», спираючись на враження від свойого бандитського життя.
І незабаром амбіції Еллісона почали потроху задовольнятися. Під кінець 1955 редактор нового НФ-журналу Infinity Ларрі Шоу за сорок доларів купив «Світлячки», який був опублікований в лютневому номері наступного року. Перша продана розповідь Еллісона! Тільки тим він і знаменитий, бо текст-то слабенький - неспроста письменник і критик Джеймс Бліша їдко назвав його «найгіршим з коли-небудь опублікованих оповідань у жанрі наукової фантастики». Але Харлан Еллісон відноситься до «Світлячка» по-особливому ...
Отримавши свій перший гонорар, Харлан з головою занурився в письменство. І справа пішла, описи стали продаватися дуже успішно. За два роки різні видання надрукували без малого дві сотні його оповідань і статей, за тематикою дуже різних: фантастика, містика, детективи, кримінальні нариси, навіть еротика. Досягнуті успіхи дозволили Еллісону задуматися про шлюб. У 1956-му він одружився на Шарлотті Штейн - правда, «сімейний човен розбився об побут» через чотири роки. Можливо, краху шлюбу посприяло й те, що Харлан закликали в армію - два роки життя вилетіли в трубу. Після демобілізації і послідувало незабаром розлучення Еллісон розпрощався з Нью-Йорком, переїхавши в Чикаго, де активно співпрацював з журналом Rogue. Редактор журналу Вільям Хемлінг працював також у видавництві Regency Books, куди постійно проштовхує «своїх» авторів - наприклад, Курта Воннегута, Роберта Блоха, Філіпа Хосе Фармера. Дійшла справа і до Еллісона, писав тоді в основному гостросюжетні книги про «важких» підлітків. Але найбільше грошей йому приносила специфічна еротика на межі з порнографією - десятки оповідань з'являлися в журналах для жінок God Bless the Ugly Virgin і Tramp, що виходили в Каліфорнії.З огляду на різноманітність тем своїх оповідань, Еллісон часто використовував псевдоніми - в тому числі і жіночі. Навіть деякі фантастичні твори він публікував під ім'ям Кордвсйнер Берд.
Доленосним для Еллісона став переїзд до Каліфорнії в 1962 році: там він пробився на ТБ. Головне, що допомогло Еллісону проявити себе у всій красі, - шалена жага досягти успіху і жахлива працездатність. Харлан брав участь у створенні декількох різнопланових телесеріалів - від ситкомів до вестернів. А вигаданий їм сценарій «Місто на краю вічності», на основі якого був знятий 28-й епізод класичного першого сезону «Зоряного шляху», взагалі вважається кращим в історії цього серіалу. Ще Еллісон займався журналістикою, пару раз одружився (і швидко розлучився), а також встрявав у різні халепи - від бійки в більярдній з Френком Сінатрою до зіткнення з поліцейськими під час расових протестів. Але найголовніше, що трапилося з Харланом Еллісоном в «буремні шістдесяті», - він склав кілька самобутніх і яскравих фантастичних творів, які і перетворили його в класика жанру.

Фантастична проза Еллісона своєрідна - як правило, це гротескна НФ, написана за правилами хоррора. Тексти Еллісона далекі від оптимізму, його світи і герої похмурі, автор насичує свої твори цинічним гумором, шокуючими подробицями. не гребує натуралізмом і ненормативною лексикою. При цьому Еллісон зовсім не впивається жорстокістю, що відбувається - в своїх творах автор підкреслено відсторонено препарує і аналізує моторошні ситуації, в які потрапляють його герої, все як один дуже нещасні, навіть якщо вони про це і не підозрюють. Письменник ніби говорить читачам: «І як би ти повів себе в такому собі положенні, а, розумник?»
Типовим прикладом фантастики Еллісона може послужити його знаменита повість «Хлопець і його пес» (1969), згодом екранізована. За антураж це цілком пересічна постапокаліптика, що розповідає про Америку після ядерної катастрофи.
Головний герой - молодий хлопець Вік, «вільний мисливець», який бродить по руїнах, розшукуючи всякі артефакти минулого життя: їх можна використовувати самому або вигідно обміняти. Одиночці існувати в цьому світі неможливо, але у Віка є партнер розумний пес-телепат Влад, генетичний мутант, ідеальний помічник у справі виживання. Під час своїх поневірянь Вік зустрічає дівчину, закохується в неї, і справа начебто котиться до звичного для читача хеппі-енду. Але в фіналі оповідання герой виявляється перед дилемою - його пес поранений і виснажений, і якщо він помре, то самому Віку теж не минути лиха. І тоді Вик вбиває улюблену, щоб згодувати її собаці ... Який удар для читача, з дитинства звик до класичної формули «і жили вони довго і щасливо»! Приблизно за таким же шаблоном (хоча стосовно творчості Еллісона термін «шаблон» навряд чи вживемо) побудовані й інші його твори.
Так, розповідь 1965 року «" Покайся, Арлекін! "- сказав Тіктаюцік» показує нам антиутопичне майбутнє, чиї правителі контролюють саме час людського життя. Кожен має індивідуальну картку часу і спеціальний серцевий імплант, які дозволяють скорочувати життя носія в залежності від дотримання ним законів. Запізнився на десять хвилин на роботу - в покарання втратив десять хвилин життя. Більш серйозні проступки караються ще жорсткіше. А постійних порушників можуть просто «відключити», зупинивши серце, - і від фактичного смертного вироку не сховатися ніде. Але знайшовся бунтар, який пішов проти системи і навіть своєю загибеллю наблизив її злам. У цьому оповіданні Еллісон звів воєдино дуже похмурий антураж кошмарного тоталітаризму і підкреслено yoрнічний стиль оповіді з великою кількістю комічних слів, через що трагічні, в загалі-то, події спочатку сприймаються не всерйоз. У підсумку сміх обертається дієвою зброєю проти страху. Герою оповідання вдається лише закинути легкий сумнів у всесилля системи, але ж будь-які революції починаються з малого ...
Ще одна велика розповідь Еллісона - «У мене немає рота, а я хочу кричати» (1967), де доведена до кошмарного абсурду тема торжества розумного комп'ютера над людством. Суперкомп'ютера Я.М. ( «Ядерний Маніпулятор») вдалося знищити всіх людей, залишивши в живих лише п'ятьох, яких він вивчає і мучить - одночасно з науковою цікавостю і ненавистю до своїх творців. Понад століття суцільних мук, болю, страху і відчаю ... Герою вдається звільнити своїх товаришів, подарувавши їм смерть, по за це йому доводиться заплатити неймовірну ціну: ІскІн позбавляє його людської подоби і продовжує катувати. У героя не залишилося навіть рота, щоб кричати ... Ця розповідь - один з найбільш страшних у світовій фантастиці. І дуже переконливо попередження тим, хто не бажає замислюватися про можливі наслідки великих наукових відкриттів, і пронизливий гімн неймовірної самопожертви, фантастичній відвазі справжньої людини ...
Всі ці твори обсипані різними нагородами. Як і деякі інші речі письменника: «Тварина, що кричала про кохання в самому серці світу» (1968), «Птах смерті» (1973), «Дрейфуючи у острівців Лангерганса: 38 ° 54 'північної широти, 77 ° 00'13" західної довготи "(1974),« Кроатоан »(1975),« Джеффті п'ять років »(1977).« Паладин загубленого години »(1985),« Мефістофель в Онікс »(1993) ... Тематично і жанрово вони дуже різні - від соціальної наукової фантастики до міфологічної фантазії, від розповіді-мрії до сюрреалістичного кошмару. і в той же час вони невловимо схожі - своєрідною і неповторною авторською манерою. Адже Еллі сона не даремно називають «великим оповідачем» - його майстерність дозволяє сприймати як можливу реальність найнеймовірніші історії. У цьому його можна порівняти з іншим похмурим генієм американської і світової літератури, Едгаром Алланом По.Але більш за все твори Еллісона нагадують ящик Пандори, при відкритті якого на світ божий може виповзти невідомо що - але нічого приємного і оптимістичного, вже будьте певні!

Творчий пік Харлан Еллісона припав на 1960-1970-ті, коли він опублікував практично всі свої найвизначніші твори і знайшов всесвітню популярність. У наступні десятиліття літературна активність Еллісона стала стихати - періодично він вибухав відмінними історіями, але більше віддавав перевагу займатися «технічною» роботою. Становив антології, читав лекції в університетах, вів літературні семінари, журнальні колонки і радіопередачі, багато працював на ТВ. Так, Еллісон знявся в декількох невеликих ролях, був консультантом телешоу «Зона сутінків» (версія 1980-х років) і «Вавилон-5», брав участь в озвучці декількох мультсеріалів ( «Пірати темної води», «Фантом 2040», «Скубі- Ду »,« Сімпсони »). У 1990-х дуже активно займався створенням аудіокниг - на основі як власних творів, так і речей інших знаменитих авторів на кшталт Орсона Скотта Карда і Террі Пратчетта. З середини 1990-х писав сценарії для коміксів. Загалом, без роботи не сидів ...
Але кілька зменшивши літературний запал, Еллісон нічого не міг вдіяти зі своїм специфічним характером. Письменник втручався в різноманітні скандали ще в роки становлення своєї кар'єри. Так, наприклад, в середині 1960-х агент пробив Еллісону контракт зі студією Діснея, що обіцяло солідні комерційні перспективи. Однак в перший же робочий день один з керівників студії Рой Дісней був настільки шокований висловлюваннями Еллісона щодо порнографічного мультфільму з Мікки Маусом, що негайно вказав сценаристу на двері. Звичайно, письменник жартував ... а може, й ні ... але навіть якщо це був жарт, не можна робити замах на святе!
А одного разу, вступивши в грошову суперечку зі своїм видавцем, Еллісон відправив тому кілька посилок, в яких було більше двохсот цеглин, завершивши цей перформанс бандероллю з мертвим сусликом. Так що, коли у Еллісона трапився аналогічний конфлікт з петербурзьким видавництвом «Азбука», де «спіратили» збірник його розповідей, американець неспроста пообіцяв звалити на офіс кривдників тушу бронтозавра. Ймовірно, її просто не вдалося дістати ...
Цинічні жарти, епатажні витівки, знущальні розіграші, п'яні бійки, сутички з поліцією - такою була Харлан Еллісон в молоді роки. Заматерившись, він направив свій темперамент в дещо інше русло, ставши завзятим сутягою.
Кількість різноманітних позовів з якими метр хижо накидався на реальних і уявних кривдників, обчислюється десятками: судова сварка перетворилася на своєрідний фірмовий бренд Харлан Еллісона.
Неабияка частка процесів, в яких він бере участь, пов'язана з порушеннями авторського права. Заснувавши в 2005 році власну компанію The Kilimanjaro Corporation, Еллісон пильно вистежує найменші замахи на його літературну власність, особливо жорстко переслідує мережевих піратів. Але найгучніші процеси, які залучають найбільш пильну увагу ЗМІ, присвячені можливому плагіату. Еллісон тут просто монстр. Найчастіше його жертвами стають кіношники. Найвідоміший випадок - процес проти творців «Термінатора», яких Еллісон звинуватив в запозиченні ідей з його сценаріїв до парочки епізодів серіалу «За межею можливого». Хоча Джеймс Кемерон запекло заперечував проти нападок Еллісона, керівництво Orion Pictures вважало за краще відкупитися, сплативши письменнику солідну суму (до сих пір невідомо, яку). Вижиманням грошенят з відповідачів Еллісон займається постійно і досить успішно, хоча і йому не завжди щастить. Так, позов до творців фільму «Час» (2011), які нібито надихалися його знаменитою розповіддю "« Покайся, Арлекін! - сказав Тіктакщік », суд відкинув.
А іноді Еллісону самому доводиться виступати в ролі відповідача або, принаймні, публічно вибачатися.Найгучніша історія трапилася на церемонії вручення премії «Х'юго» 2006 року, коли сивоволосий метр почав стискати груди відомої письменниці Конні Вілліс. Після скандалу Еллісон вибачився, Вілліс ж гордо проігнорувала історію ...
У 1986 році Харлан Еллісон одружився - в п'ятий раз, і цей його шлюб виявився найтривалішим і, ймовірно, останнім: з Сьюзен письменник живе до сих пір. Іноді складає фантастику, охоче снує по різноманітним Конвент - наскільки дозволяє здоров'я, періодично судиться і жовчно ятрить на різні теми.
Що ж, особистість Харлан Еллісона можна оцінювати по-різному, але міцне місце в пантеоні світової фантастичної літератури він застовпив. Його творчість лежить в основі відразу декількох жанрових напрямків - від «нової хвилі» до кіберпанку. Він дійсно класик. Надовго? Покаже тільки час ...
Борис Невський (Джерело "Є що почитати ...")
Переклала на українську мову 7.04.19 17.35

7 методик для організації себе і свого часу, якими я активно користуюся щодня 2017-01-06 Ярослав Андріянов Саморозвиток kak-organizovat-sebya-i-svoe-vremya
Привіт, друзі! На зв'язку Ярослав Андріянов! Поки я здував гоанский пісок зі своїх п'ят, звернув увагу на те, скільки народу тут, в Гоа, активно батон завдяки розслабленій і неспішної атмосфері. А що? Напрягів мінімум, тепло, сонце, море. Дістається навіть переконаним фрілансерам-трудоголікам! Так і кажуть «купа спокус! Навіть часу, щоб піддатися на всі, не вистачає ». І ось щоб показати, як я справляюся з атмосферою тотального розслаблення, вирішив написати статтю в семи простих пунктах про те, як організувати себе і свій час для роботи, відпочинку та всього-всього іншого. Постараюся уникнути банальностів в дусі тупої мотивації і дати ті інструменти і Лайфхак, якими користуюся сам. Правда, про боротьбу з лінню я статтю вже викладав. Але там були загальні рекомендації. Зараз же я більше хочу сконцентруватися на особистому досвіді переживання самоорганізації.
Зміст статті: 1 З'їж слона по частинах 2 Відключись від подразників 3 Час на відпочинок 4 Складай списки 5 Дай волю спонтанності 6 Бій з прокрастинацією 7 Будь однозадачніком
З'їж слона по частинах Моя улюблена методика. Перш ніж приступити до вирішення великого завдання, розпили її на частини. Я завжди це роблю на етапі проектування нового сайту, весь процес розробки якого я розбиваю на етапи. Беру блокнот, відкриваю чистий аркуш і починаю писати: зробити структуру, дизайн, верстку, налаштування системи управління контентом. Весь неосяжний процес раптом звузився до чотирьох зрозумілих пунктів. Далі, кожен підпункт я дроблю далі. (Наприклад, «дизайн» складається з підетапів з пошуком потрібної колірної гами сайту, пошук картинок і збір графічних елементів). Якщо мій шкідливий мозок все ще противиться складеним планом і перебуває у стресовому стані, дроблю кожну задачу ще дрібніше до дрібнодисперсного кашки. Іноді доходжу до маразмів, в дусі «відкрити гугл, подивитися сайти по тематиці». Сама класна фішка тут - дати розуму їжу перемоги! Дофамін виділяється завжди, яким би малим це досягнення не було. Головне, щоб було! Ви входите у смак перемоги, розум радісно плямкає і наче не прокрастінірує. Процес запущено, завдання вирішуються. Ставити цілі стає простіше і природніше. Читайте також: Що таке Кайдзен і як його застосовувати на практиці
Відключись від подразників Головний вбивця продуктивності - інтернет. А особливо повідомлення пошти та соцмереж. Убий вбивцю! Відключи соцмережі нафіг, бо погана звичка постійно перевіряти фейсбуки збиває приціли і розсіює увагу. Его хоче отримати додаткові стимули своєї важливості у вигляді особистих повідомлень і постійно шукає нової дози. Замінюємо сурогатну радість онлайн повідомлень маленькими перемогами списку завдань. Варто виконати парочку, як настрій здорово поліпшується. Відключити від соцмереж Саме час - відключитися від каламуті соцмереж
Час на відпочинок Після 1.5-2 годин вирішення робочих питань виділяй 15-20 хвилин на відпочинок. Це особливо актуально таким маніякам-фрілансерам, по типу мене. І в ці заповітні хвилини не відкриєш нічого по роботі. Просто відпочивай: подивися гумор на Ютьюб, подзвони мамі, випий склянку китайського чаю з видом на суєту тлінного світу з вікна. Я коли працюю в своїй кімнаті в Алмати, завжди виглядаю на балкон з видом на гори і просто споглядаю гірські вершини над метушливим містом внизу. Перевантаження і перемикання здорово повертають до продуктивності. Взагалі, правильним буде ще в розпорядок дня вносити фізкультурні паузи, бо сидячий спосіб життя - дуже підступний і легко призводить до огидних наслідків. managing-their-time Картинка, правда, більше про тайм менеджмент
Складай списки Організація часу, під матюком «тайм менеджмент» - це ціла наука. В Америці шалено люблять з будь-якого маломальского процесу організувати цілий рух.Так, чудова людина на ім'я Девід Аллен, засновник методики GTD, написав вкрай корисну (але нудну) книгу «Як привести справи в порядок», де наполегливо рекомендує кожен рух розуму записувати. Захотів сходити як-небудь в музей - запиши, прийшла ідея як обставити кімнату - запиши, прийшов email, натрапивши тебе на ідею - збережи. В цілому, відмінний підхід, розвантажує твій тлінну голову від необхідності тримати в собі всю тягомотину можливих завдань. Читайте також: Екологія свідомості в світі споживання Я цим теж активно користуюся і для запису всіх поточних ідей використовую wunderlist, який використовую за принципом «що бачу, то і пишу». Після, на початку кожного дня переглядаю список «входять», разом з планом на день. Потім виділяю спокійних 7-10 хвилин на обробку цих списків і вирішую, що буду робити сьогодні. Працюю без жорстких рамок, виключно на інтересі. І до кінця дня, дивлячись на список вирішених завдань, найчастіше радію. Ведення і обробка списків - чудовий засіб для організації власного часу. Головне - не захоплюватися, бо в рамках GTD обробці приділяється особлива увага. Все-таки, наше завдання - продуктивність! Дай волю спонтанності Я люблю чіткий розпорядок зі списками, але часом мені вкрай ліниво їх організовувати. І дуже часто я віддаюся спонтанності. Такий собі шлях Дао ... Коли ти робиш те, що робиться, а те, що не робиться, не робиш. Чи не йде дизайн? В топку, піду краще приготую вечерю. Не хочеться писати в блог - займуся зарядкою або почитаю книгу. Все в недіянні і без зайвої суєти. працюй розумно а не усердно Картинка какбе натякає на те, як треба працювати Правда, часто себе ловлю на докорі з боку совісті: мовляв, от не зробив заплановане на сьогодні і т.д. і т.п. Ну й добре, зате віддався спонтанності без спроб щось там організувати і контролювати.
Бій з прокрастинацією Однак, спонтанність не можна ні в якому разі плутати з прокрастинацією. Остання маскується дуже підступно, але під пильним поглядом неминуче себе видає. Відчуваєш, долає лінь, яку треба перебороти? І замість вирішення завдань ти раптом починаєш перевіряти пошту, прибирати зі столу або в зовсім термінальній стадії - читати френд-стрічку? Пора дати бій. Я зазвичай це роблю наступним чином: Ловлю себе за читанням френд-стрічки Закриваю непотрібні вкладки браузера (навмисно) Відкриваю робочий проект Даю собі 10 хвилин для залучення Читайте також: Стоденка Армена Петросяна: що це таке і чому я постійно до неї повертаюся Банально, як думаєте?) По-моєму, до божевілля! Але ось саме в цих «10 хвилинах» і полягає найголовніший і приємний підступ. Розум втягується і вже мало що здатне тебе відірвати від справи. Взагалі, з питаннями організації часу я настійно рекомендую відмінний курс від Євгена Попова. Вчитися у професіоналів - найкраща інвестиція, яка окупається завжди. Будь однозадачніком Скільки разів я намагався робити 2 або 3 справи відразу і скільки разів це призводило до отуплюючого стресу - хоч греблю гати! Думаю, у Вас виникає щось подібне. Я постійно переключаюсь з завдання на завдання, намагаюся одночасно писати пост в соцмережі, верстати сайт і ще спілкуватися по скайпу. Все в піч! залишайся в фокусі Без коментарів Роби одну задачу! Пишеш статтю і хочеш перевірити пошту? Пиши статтю. Залишайся зібраним, залишайся сконцентрованим. Зроби процес медитацією. Як до концентрації підходжу я: 2-3 глибокі вдихи. Досвід пройденої віпасани здорово допомагає. уповільнення процесу. Якщо я пишу статтю, починаю знижувати швидкість друку. Якщо роблю дизайн, починаю звертати увагу на звуки клацання миші або клавіатури. Будь яка спокуса зробити щось ще душиться на корені, радість від процесу приходить в момент, коли раптом починаєш бачити гру барв звуків і кольорів. Ось, власне кажучи, і все. Всі ці методи організації себе і часу - прості і старі як світ. Але кожен з них - частина моєї практичної фрілансерскої повсякденної діяльності. І без них жодна моя справа з мертвої точки не зрушується. Розкажіть, друзі, як Ви організовуєте свій час і себе? Поділіться власним досвідом в коментарях, будь ласка? І якщо ця стаття Вам здалася корисною і цікавою, поділіться, будь ласка, нею в соцмережах. Продуктивної праці Вам і радості щодня! P/S за активне коментування я відправляю з Гоа листівки.
Джерело: https://idea37.info/samorazvitie/7-metodik-dlya-organizacii-sebya-i-svoego-vremeni/
Переклала на українську мову 12.05.19 8.01

8 правил від гуру Бенджаміна Франкліна
За своє довге життя Бенджамін Франклін домігся багато чого. Чого варте тільки те, що його по праву вважають одним з батьків-засновників США. Так у кого ще, якщо не з тим чоловіком, вчитися життєвої мудрості?
Успіх прийшов до Бенджаміна Франкліна не відразу: потрібно немало часу, щоб п'ятнадцята дитина в сім'ї перетворилася з простого типографського підмайстра в відомого письменника, винахідника, дипломата і державного діяча. І ось що йому допомогло ...
1. Постарайтеся зрозуміти справжню цінність речей
Перший фінансовий урок Франклін засвоїв ще в дитинстві. Коли йому було сім років, він витратив усі свої гроші на один-єдиний свисток, звук якого його зачарував. Він купив іграшку у сусідського хлопчика, навіть не торгуючись. А коли повернувся додому, почав свистіти без перерви, безмірно задоволений своїм придбанням. Однак домашні радість не розділили: вони безжалісно висміяли Бенджаміна, дізнавшись, скільки хлопчик заплатив, а потім повідомили, що він віддав за свисток в чотири рази більше, ніж було потрібно.
Через роки в листі до свого друга Франклін зізнавався, що ця покупка доставила йому куди більше горя, ніж задоволення. Але саме тоді маленький Бенджамін назавжди усвідомив: правильне визначення цінності речей є одним з найважливіших життєвих умінь.
Коли я став дорослим, я зустрів багато людей, які занадто дорого заплатили за свисток. Я прийшов до висновку, що більшість нещасть викликані помилковими оцінками значення тих чи інших речей у житті. Коли у мене виникає спокуса купити що-небудь непотрібне, я завжди згадую історію, що сталася зі мною в дитинстві, і це приводить мене до тями.
Урок. Виробіть власні критерії цінності речей і по можливості дотримуйтеся їх.
2. Будьте самостійні
Батько Франкліна дуже хотів, щоб хлопчик отримав хорошу освіту, але грошей вистачило тільки на два роки навчання в школі. Духовна семінарія також була не по кишені родині бідного ремісника. Тоді було вирішено, що хлопчик повинен піти по стопах батька і оволодіти майстерністю виготовлення сальних свічок і мила.
Це заняття не викликало у Франкліна особливого ентузіазму, тому батько, побоявшись, як би хлопчик не втік, відправив сина в кілька майстерень в надії розпалити інтерес до інших ремесел. У кожній майстерні хлопчик чомусь та навчався. Каменярем і теслею він так і не став, але зате набув безцінного досвіду виготовлення різних речей власними руками.
Мені пішло на користь те, що я придбав деякі навички і міг сам зробити дещо в будинку, якщо не можна було знайти майстра.
Подальшу освіту Франклін отримав самостійно. До того ж він нарешті знайшов свою справжню пристрасть - читання. У той час в Америці друкарську справу було розвинене погано, нові книги коштували дуже дорого, а ті, що були в бібліотеці батька, не дуже подобалися хлопчикові. Саме це привчило юного Франкліна економити, відкладаючи гроші на покупку книг.
Коли хлопчик захопився книгами, стало зрозуміло, що найбільше йому підходить ремесло друкаря. Один з братів нашого героя якраз відкрив в Бостоні власну друкарню і взяв Бенджаміна помічником. І він не підвів: лагодив друкарські машини, робив гравюри на дереві і навіть відливав шрифти.
Згодом Франклін зазначив, що саме самостійне навчання найбільше вплинуло на нього.
Якщо ви навчите бідного парубка голитися і утримувати свою бритву в порядку, ви зробите набагато більше для його щастя, ніж якщо дасте йому тисячу гіней. Самодостатність не тільки економить гроші, але і дарує людині відчуття щастя.
Урок. Не обмежуйтеся сухою теорією, приділяйте більше часу практичним занять. Набагато важливіше один раз навчитися робити щось власними руками, ніж тисячу разів просто прочитати про це.
3. Інвестуйте в себе
Щоб в майбутньому мати більше часу і грошей, ви повинні інвестувати в себе.Замість того щоб витрачати ресурси на швидкоплинні задоволення, направте все на те, що згодом принесе користь вашому здоров'ю, кар'єрі, відносинам і освіті.
Франклін вигідно інвестував в себе. Всі його гроші і вільний час були присвячені тільки одному - читання. Знання про світ, суспільство, багатьох сторонах життя він почерпнув з книг. Таким чином молодий чоловік створив для себе своєрідну подушку безпеки, замінивши самоосвітою кілька років навчання в школі.
Читання було єдиною розвагою, яке я собі дозволяв. Я не витрачав часу ні на таверни, ні на ігри або інші розваги і невтомно трудився в друкарні, виконуючи всю необхідну роботу.
Урок. Не витрачайте дорогоцінний час на дурниці. Знайдіть те заняття, яке вам до душі, і зробіть все, щоб стати в ньому кращим. Перш ніж зробити щось, подумайте, чи виправдає це себе в майбутньому.
4. Оточіть себе друзями, які поділяють ваші погляди
Тільки-тільки переїхавши до Лондона, Франклін влаштувався в друкарню. А ось його новий друг Джеймс Ральф, який прибув до столиці без гроша в кишені, вчинив інакше. Він постійно позичав гроші у багатшого товариша, безуспішно намагаючись стати те актором, то клерком, то журналістом. У молодих людей були абсолютно різні погляди на світ, а тому їх дружба незабаром себе вичерпала. Ральф так ніколи і не повернув Франкліну ті 27 фунтів, які взяв у борг.
Після цього випадку Франклін став більш обачно вибирати друзів. Він присвятив все життя тому, щоб відшукати тих людей, які поділяли б його погляди і високі ідеали. Важливим критерієм вибору стало і прагнення до постійного самовдосконалення. Франкліну було важливо, щоб з друзями можна було ділитися різними ідеями і отримувати натомість гарячу підтримку або сувору, але обґрунтовану критику.
Урок. Друзі - це сім'я, яку ми вибираємо для себе самі. Шукайте однодумців, які будуть розуміти вас з півслова і підтримувати не тільки в хвилини радості.
5. Не зраджуйте свої ідеали заради грошей
Франклін дуже хотів коли-небудь добитися великих висот і розбагатіти, проте він не готовий був жертвувати своїми моральними принципами заради легких грошей. Це наочно ілюструє наступний цікавий випадок.
Коли Франклін почав випускати «Пенсильванску газету», до нього звернувся чоловік, готовий заплатити кругленьку суму за публікацію своєї п'єси. Твір був настільки огидним, що Франклін відмовив автору.
Я відправився додому, думаючи про те, чи варто публікувати цю вульгарну п'єсу. На ранок я зловив себе на думці, що ні за що не буду використовувати свої видавничі можливості заради прибутку, хоча вони мені, звичайно, зовсім би не завадили.
Урок. Не укладайте угоду з совістю навіть заради надзвичайного багатства. У більшості випадків результат виявляється плачевним.
6. Терпіння і труд приносять багатство
Успіх не приходить відразу. Франкліну було потрібно десятиліття наполегливої праці, щоб перетворитися з простого підмайстра, що виконує найбруднішу роботу, у власника видавництва. А потім йому довелося докласти чимало зусиль для того, щоб зробити видавництво прибутковим бізнесом. Довгі роки майбутній державний діяч вів спартанський спосіб життя і старанно працював, щоб ні в чому не поступатися конкурентам.
Він твердо засвоїв одне правило: нічого не дістається просто так. Необхідно докласти багато зусиль, щоб досягти бажаного результату. Франклін ніколи не довіряв миттєвим способам збагачення, вважаючи їх нечесними, і люто критикував сучасників, які в ту пору активно захоплювалися пошуком заритих у землю скарбів.
Урок. Сумлінна праця завжди гідно винагороджується. Не намагайтеся перехитрити самого себе і не йдіть на поводу у легкої наживи.
7. Час - гроші
Цей афоризм, в наші дні користується надзвичайною популярністю, приписують Франкліну. Щоб зрозуміти, звідки ж він взявся, пропонуємо вам ознайомитися з передісторією.
Цей випадок стався в книжковому магазині Бенджаміна Франкліна.
Покупець.Скільки коштує ця книга?
Продавець. Один долар.
Покупець. Один долар? Може бути, ви продасте мені її трохи дешевше?
Продавець. Але вона коштує один долар.
Покупець (задумливо). Ви не могли б запросити сюди власника магазину?
Продавець. Думаю, він зараз зайнятий важливими справами.
Покупець (наполегливо). Все одно кличте.
Франклін. Чим можу бути корисний?
Покупець. Містер Франклін, за скільки ви могли б продати мені цю книгу?
Франклін. Долар з чвертю.
Покупець. Долар з чвертю ?! Але ваш продавець щойно сказав мені, що всього один!
Франклін. Все вірно. Краще б я отримав долар, але не відволікався від роботи.
Покупець. Добре. І все-таки назвіть мені найнижчу ціну.
Франклін. Півтора долара.
Покупець. Півтора? Ви ж самі говорили, що долар з чвертю.
Франклін. Так, і вам треба було брати за тією ціною, а не за півтора долара тепер.
Покупець поклав гроші на прилавок, взяв книгу і вийшов.
Дуже важливо вміти грамотно розпоряджатися наявним у вас часом і з розумом планувати справи. Хороший графік допоможе вам на шляху до бажаної мети.
Урок. Час - один з невідновних ресурсів. Розпоряджайтеся їм з розумом.
8. Гроші - це засіб досягнення мети, а не сама мета
Тим, хто знайомий з біографією Франкліна тільки поверхнево, може здатися, що він був просто жадібним капіталістом, який не думав ні про що, крім грошей. Така думка в корені невірна . До того як Франклін покинув видавничий бізнес (йому було 42 роки), він свідомо обмежував себе у всьому, нехтуючи розвагами і елементарними зручностями, щоб зібрати достатню суму.
Дострокові Франкліна на пенсію дав гідні плоди: саме в цей період він зробив кілька важливих наукових відкриттів, а також винайшов деякі речі, які ми застосовуємо в побуті досі (наприклад, блискавковідвід або крісло-гойдалку). Багатство не вдарило Франкліну в голову, а, навпаки, дозволило прожити решту життя так, як він цього хотів.
Урок. Гроші не повинні бути вашою кінцевою метою. Завжди бажайте чогось більшого, ніж просто купа різнокольорових папірців. сайт www.bezcen.com.ua
Переклала на українську мову 12.05.19 8.08

Розповідь про Чака Фіні
Годинники за $ 15, польоти економ-класом, знімні квартири, поїздки на метро і $ 7,5 млрд пожертвуваних на благодійність. Чак Фіні, засновник мережі магазинів Duty Free, - живий парадокс - мільярдер без мільярдів. Марнотрат, який вважає кожен цент. Бізнесмен, який заробив на продажу алкоголю і сигарет стан, щоб витратити його на освіту і медицину для бідних. Чак Фіні довгі роки приховував свої пожертви, але коли йому довелося оприлюднити масштаб твориться для світу добра, він знову вступив парадоксально: почав активну пропаганду благодійності серед інших багатіїв, поки ще не розлучившись зі своїми мільярдами.
Біографія Чака Фіні (Charles F. Feeney) - це розповідь про те, як історія обходилася з людиною, а людина обходився з історією. Дитинство Чака, американця ірландського походження, припало на роки Великої депресії. В молодості він воював в лавах ВПС США в Кореї. За програмою підтримки військовослужбовців Чак здобув вищу освіту і, користуючись нагодою і армійським досвідом, почав продавати безмитні товари. Зароблені в мережі магазинів Duty Free мільярди він інвестував в мирне вирішення конфліктів в Північній Ірландії, освітні проекти в США та Ірландії, медичні програми по всьому світу. Він витратив своє життя і стан не на покупку предметів розкоші, а на те, щоб скромно творити добро і світову історію - при першій-ліпшій можливості уникаючи сплати податків.
Про сім'ю
Сім'я Фіні (батько Чака працював страховим агентом, а мама - доглядальницею) в 1930-і роки не з чуток знала про те, яке це - ледве зводити кінці з кінцями. Щоб заробити кілька доларів, Чак в дитинстві прибирав сніг, стриг газони, збирав м'ячики на полях для гольфу. Як він потім зізнавався в одному зі своїх рідкісних інтерв'ю (навіть ставши публічною людиною, Фіні спілкується зі ЗМІ неохоче), він особливо пишався тим, що не втратив жодного м'ячика для гольфу.
У 17 років Чак почав службу в в ВПС США, зустрівши на бойовому посту Корейську війну, а потім за рахунок невеликої стипендії, яка покладалася солдатам, які вирішили здобути освіту або відкрити свою справу, надійшов в Корнельському школу з підготовки персоналу для готелів.
«Я відчуваю глибоке задоволення, коли віддаю гроші і спостерігаю, як із землі виростають будівлі лікарень і університетів. Розумніше вкладати кошти в щось хороше, в те, що буде використовуватися, а не збирати їх в банку »
Ста доларів в місяць не вистачало, і заповзятливий Фіні почав продавати ланчі, заробивши крім коштів на існування ще й прізвисько від одногрупників - «людина-бутерброд». Потім Чак продовжив навчання у Франції (за програмою належало ще чотири місяці виплат), де вирішив поєднати осягнення азів політології з продажем безмитного алкоголю американським морякам. Хоча бізнес був високо конкурентним, армійський досвід допомагав Чаку Фані і його компаньйона Бобу Міллеру домовлятися з екіпажами кораблів. «Військовим подобався мій американський акцент. І якщо гроші моряків не діставалися повіям, їх отримували ми », - жартує Чак Фіні, який частіше відмовчується або віджартовується, ніж прямо відповідає на питання.
Партнери поповнили свій асортимент ювелірними прикрасами, парфумерією та автомобілями, попутно розширивши номенклатуру клієнтів за рахунок туристів. Після того як до Міллера і Фіні приєдналися податковий консультант Тоні Пілар і бухгалтер Аллан Паркер, бізнес вийшов на новий рівень: до 1964 року в компанії Duty Free Shoppers працювало понад 200 співробітників в 27 країнах.
У тому ж році відбулася Олімпіада в Токіо, і Японія, після Другої світової війни закрила кордони, щоб відновити економіку, перестала обмежувати виїзд своїх громадян за кордон. Чак, що був свого часу в Японії і Кореї і трохи розумів по-японськи, швидко зорієнтувався в новій ситуації.Він поставив за прилавки симпатичних японок, розширив асортимент (японські туристи обожнювали купувати шкіряні сумки і коньяк в подарунок друзям) і став доплачувати гідам, щоб ті заводили в Duty Free японців перед приїздом на місце готелю.
Виявивши, що при повторному відвідуванні через 5-6 днів японці витрачають більше (до цього часу вони встигали порівняти ціни і були готові розлучитися з грошима), Фіні спробував умовити гідів завозити туристів до нього в магазини ще раз. Гіди відмовилися влаштовувати екскурсії по другому колу, заявивши, що туристи і без того підозрюють недобре, коли їх водять на «екскурсії» по торговим центрам. Тоді Фіні відкрив нові магазини - виключно для повторних візитів.
А потім найняв аналітиків, щоб ті з'ясували, куди хлинуть потоки туристів з Японії. Отримавши звіти, він підготувався до зустрічі дорогих японських гостей в Анкориджі, Сан-Франциско, на островах Гуам і Сайпан. До слова, щоб відкрити на Сайпані Duty Free, Чаку довелося побудувати на острові аеропорт, витративши на це $ 5 млн.
Як і в дитинстві, Фіні не упускав жодного «м'яча». Всього за десять років прибуток його компанії зріс на кілька порядків: якщо в 1967 році він заробив $ 12 тис. доларів, то в 1977-му - вже $ 12 млн. Прибуток Фіні вкладав в нові магазини, готелі, виробництво одягу, а пізніше - в технологічні стартапи. В кінці 1980-х рахунок йшов вже на мільярди.
У 1988 році Forbes розповів про історію успіху Фіні, згадавши про «японські операції», 200-відсоткові накрутки на ціни - і про його особисті статки в $ 1,3 млрд. Але, поставивши мільярдера на 31-е місце в рейтингу найбагатших американців, журналісти з Forbes помилилися. Ще під час підготовки матеріалу співробітники Фіні натякали журналістам, що грошей у їх боса немає, але ті просто не повірили.
Хоча до моменту публікації рейтингу Чак заробив в кілька разів більше, ніж передбачала преса, левова частка цих коштів належала благодійному фонду The Atlantic Philanthropies. Його Фіні заснував в 1982 році, після того як роком раніше зробив пожертву в $ 700 тис. Корнельському університету, колись дав йому старт в нове життя. Після цього акту подяки мільярдера атакували спраглі отримати допомогу, і він вирішив підійти до питання серйозно.
Залишивши собі $ 5 млн. На поточні витрати, Фіні передав решту коштів заснованому ним фонду. З метою анонімності і оптимізації оподаткування Фіні зареєстрував The Atlantic Philanthropies на Бермудах. Одержувачі грантів часто навіть не здогадувалися про те, чиї це гроші. Якщо Фіні все-таки розповідав їм про себе, то забороняв розкривати цю інформацію, погрожуючи в іншому випадку припинити фінансування.
Доходило до курйозів: коли Фіні відвідував звані вечері в якості почесного гостя, він наполягав, щоб на заході працював тільки його особистий фотограф, який «знімав» фотоапаратом без плівки. Френку Родсу, колишньому президенту Корнельського університету, згодом очолившого Atlantic Philanthropies, довелося довго переконувати піклувальну рада, що ці мільярди - не брудні гроші мафії. Про те, що Фіні пожертвував на благодійність майже весь свій статок, не знали ні преса, ні партнери Чака по бізнесу.
Таємне стало явним лише в 1997 році, коли власники Duty Free Shoppers продали свої частки корпорації LVMH. Ініціатором угоди був Фіні: після війни в Перській затоці світовий туризм пішов на спад, прибутковість Duty Free Shoppers скоротилася, і Фіні вирішив, що у компанії немає великого і світлого майбутнього.
Йому довелося розповісти про фонд The Atlantic Philanthropies і своєї ролі в ньому. Після цього він почав відкрито проповідувати свою філософію- «віддавати, поки живеш» (giving while living). Білл Гейтс назвав Фіні зразком для наслідування, а Уоррен Баффетт - духовним лідером проекту Giving Pledge, в рамках якого вже більше 90 багатих сімей обіцяли пожертвувати половину своїх заощаджень на доброчинність.
Чак Фіні каже, що його свого часу вразило есе підприємця і філантропа Ендрю Карнегі «Євангеліє багатства».Карнегі вважав, що «людина, яка вмирає багатою , вмирає зганьбленою», тому що розподіляти гроші - не право багатого, а його відповідальність. Втім, справа була не тільки в Карнегі. Хоча батьки Чака Фіні були забезпеченими людьми, його мама нерідко допомагала сусідам, а батько перебував в католицькій організації, члени якої підтримували один одного у важкі часи.
«Я відчуваю глибоке задоволення, коли віддаю гроші і спостерігаю, як із землі виростають будівлі лікарень і університетів, - пояснює Фіні. - Розумніше вкладати кошти в щось хороше, в те, що буде використовуватися, а не збирати їх в банку ». Він вважає, що гроші потрібно витрачати при житті, розбираючись з проблемами наступних поколінь ще до того, як їх рішення не стало коштувати надто дорого.
«Для громадянина США логічно віддати якомога більше грошей, поки він живий, інакше уряд забере більшу частину цих грошей у вигляді податків, коли він помре», - міркує Фіні. А на зауваження журналістів, що податки можуть піти на ті ж самі благі цілі, відповідає: «Готовий посперечатися, уряд саме так і говорить». Зі свого боку Фіні зробив все, щоб піти від сплати податків не тільки після смерті, але і за життя.
Він зареєстрував бізнес в Ліхтенштейні, а холдинг оформив на Бермудах на ім'я своєї дружини-француженки (про що напевно пошкодував при розлученні). Втім, скидав податковий тягар Фіні не з особистої користі, а тому що так більше грошей діставалося тим, хто в них, на його думку, мав потребу насправді. Не варто вважати Фіні святим: як він сам зізнається, йому подобається конкурувати в бізнесі і спорті. Згідно філософії Фіні, кожен вкладений цент повинен приносити максимум користі незалежно від того, чи йде мова про бізнес або благодійність. Фонд The Atlantic Philanthropies не тільки сам вибирає, кому допомагати, але і вимагає від тих, хто хоче отримати гроші, уявити прозорий і докладний бізнес-план, а згодом чітко слідувати йому (інакше фінансування буде скорочено). Зазвичай мова йде про проекти, в рамках яких вирішуються конкретні проблеми. Наприклад, Фіні спонсорував навчання в'єтнамських дітей правилам безпечної поведінки на дорогах, операції дітям з «вовчою пащею», будівництво університетів в Ірландії, лікарень в США і т.д.
Нерідко Фіні обіцяв вкласти кошти лише за умови, що уряд або інші меценати виступлять в якості співінвесторів, виділивши яку можна порівняти або більшу суму. Так, до $ 226 млн., інвестованих Чаком в ірландську систему освіти, уряд країни додав $ 1,3 млрд. Всього ж він вклав в освітні проекти в Ірландії майже $ 1 млрд., А недавно інвестував $ 350 млн. в будівництво нового корпусу Корнельського університету. Фіні шкодує лише про те, що навряд чи встигне дожити до того моменту, коли цей масштабний проект загальною вартістю $ 2 млрд. буде завершено.
До освітніх програмам у Чака Фіні особистий інтерес: у своїй родині він був першим, хто закінчив університет. Точно такий же особистий інтерес у нього до Ірландії. Коли бойовики ІРА влаштували вибух, що забрав життя 11 людей в північноірландському Енніскіллені - місті, звідки родом бабуся і дідусь Чака, Фіні зробив все, щоб врегулювати конфлікт. Він багато разів їздив до Північної Ірландії, щоб ініціювати мирні переговори. Повіривши, що Джеррі Адамс, лідер «Шинн Фейн» - політичного крила ІРА, може відновити мир, Чак Фіні фінансував з особистих коштів оренду офісу «Шинн Фейн» у Вашингтоні.
Чак Фіні живе більш ніж скромно: у нього немає особистого автомобіля (метро і таксі, на його думку, зручніше) і яхти (він стверджує, що не виносить морської качки). Він літає економ-класом ( «політ в ньому триває стільки ж часу») і носить електронний годинник за $ 15. «Вони показують час точніше, ніж Rolex. Коли тобі 81 рік, вже не потрібні предмети розкоші », - пояснює Фіні. Залишивши $ 140 млн. від продажу компанії своїй колишній дружини і п'ятьом дітям, він разом з другою дружиною, яка колись працювала у нього секретаркою, живе в скромних квартирах, які The Atlantic Philanthropies орендує по всьому світу.
Хоча його чотири дочки і син зараз живуть в розкішних особняках, під час навчання вони підробляли офіціантами і касирами. А одна з дочок - Бейлі - досі згадує, як ніяково відчувала себе, коли батьку прийшов гігантський рахунок за її міжнародні телефонні переговори. Бейлі, тоді ще дівчинка-підліток, разом з подружкою дзвонила знайомим хлопчакам за кордон - просто поговорити. Отримавши рахунок з телефонної компанії, батько не тільки відключив домашній телефон, порекомендувавши дочці користуватися переговорними пунктами, а й відіслав рахунок батькові подруги.
Але Фіні не можна назвати скупим - він просто знає ціну грошам. Як згадує президент The Atlantic Philanthropies Кріс Ойчслі, під час поїздки до В'єтнаму вони разом з Чаком зупинилися в дуже дешевому готелі, але, щоб Кріс встиг повернутися на Різдво додому, Фіні не роздумуючи виклав кругленьку суму за політ на «Конкорді». На думку Фіні, гроші - це зобов'язання. «Я не хочу нікому вказувати, як розпоряджатися грошима, але рекомендую використовувати їх з розумом», - говорить Чак.
Коли у Фіні запитують, як згодом змінився його світогляд, він жартує: «Я більше не бігаю за дівчатами, змирився, що мені їх не підкорити. В іншому, думаю, нічого не змінилося ».
Автор: Софія Макєєва
Переклала на українську мову 7.04.19 17.35

Воладимир Зворикін: улюблена деталь в телевізорі - кнопка виключення
Володимир Кузьмич Зворикін докорінно змінив життя людства, винайшовши телевізор - цей улюблений і ненависний багатьма «ящик» для дозвілля. Телевізор здійснив революцію в головах людей і зараз складно уявити собі житловий будинок без іконоскопа (саме так спочатку називався телевізор).
За часів сумнозвісної боротьби з «космополітизмом» кінця 1940-х років, коли в СРСР люто відстоював пріоритет вітчизняної науки, Володимира Зворикіна - дивна річ - своїм не вважали. «Велика радянська енциклопедія» в крихітній статті про Зворикін називала його «американським винахідником», а преса, оспівуючи успіхи радянського телебачення, зовсім не згадувала його ім'я. Причин тому було декілька: «буржуазне» походження, служба в Білій армії, еміграція ... Не могли йому пробачити і того, що завдяки Зворикіну телевізор був створений і набув широкого поширення саме в Сполучених Штатах - головного конкурента СРСР.
Іншим разом Володимир Зворикін заявив, що його улюблена деталь в телевізорі - кнопка виключення. Працюючи над створенням телевізора, він, як і його вчитель Розінг, сподівався, що, перш за все новий прилад буде використаний «там, де людині перебувати небезпечно ...»
Дитинство в Муромі
Для фахівців винаходи Зворикіна були секретом. Він сам розповідав про них, приїжджаючи в СРСР і до Вітчизняної війни, і після. В один з останніх візитів потайки відвідав рідний Муром, який - нібито як центр військового виробництва - був закритий для іноземців. Вони з дружиною взяли у Володимирі таксі і за п'ять рублів доїхали до Мурома. Через півстоліття Володимир Кузьмич вклонився могилам предків у церкві Миколи Набережного над Окою і відвідав батьківський будинок, перетворений в краєзнавчий музей. Відкинувши конспірацію, він написав в книзі відгуків: «Приємно бачити, що будинок, в якому я народився, так дбайливо реставрується для музею».
У цьому триповерховому будинку з білого каменю Володимир Зворикін з'явився на світ 28 липня 1888 року. Його батько Козьма Олексійович був спадкоємцем поважного купецького роду, який торгував хлібом. Розвиваючи свій бізнес, Козьма Олексійович вибудував у місті величезні склади, заснував власний банк. При цьому зовсім не був представником «темного царства», якими позначив руських купців критик Микола Добролюбов, розбираючи драму Островського «Гроза»: Козьма Зворикін закінчив реальне училище (двоє його братів пішли далі і вибрали наукову кар'єру) і постарався дати освіту всім своїм численним нащадкам - трьом синам і п'яти дочкам.
Володимир народився передостаннім з них, коли інші діти були вже дорослими. Теплі стосунки у нього склалися тільки з сестрою Ганною, що стала пізніше дружиною відомого геолога Дмитра Наливкіна.
Дитинство Володимир згадував з ностальгією, особливо російську зиму: «Ми йшли на міську ковзанку, де місцевий оркестр грав вальси. У другій половині дня на головних вулицях міста влаштовувалося гуляння, проїжджали сани, заряджені відмінними рисаками, люди були в святкових вбраннях, дорогих хутрах. Молодь каталася на санках і ковзанах, затівала гри, зіштовхуючи один одного в замети ».
Коли Володимиру виповнилося дванадцять років, батько почав залучати його до комерційних справах, але скоро Козьма Олексійович з прикрістю побачив, що сина більше цікавить наука. Закінчивши реальне училище, Володимир поїхав вчитися в Санкт-Петербурзький технологічний інститут - і тут же потрапив в поліцію за участь у заворушеннях.
Йшов революційний 1906 рік, і студенти були в перших рядах бунтівників.Юному провінціала цілком міг «світити» термін, але щедрий внесок Козьми Олексійовича дозволив йому вийти на свободу. Одумавшись, Володимир занурився в навчання - і не тільки: його цікавили наукові відкриття, в тому числі досліди професора політехнічних курсів Бориса Розинга з передачі зображення на відстань.
наближалася революція
Фантастичну ідею потроху втілювали в життя вчені з різних країн. Ще в 1884 році німець Пауль Ніпков винайшов диск, який розкладає проектується на нього зображення на елементи, які можна було «зібрати» в іншому місці за допомогою такого ж диска. Це дало поштовх появі механічного телебачення, яке довго не мало конкурентів, - але й саме розвивалося слабо через складність і малої чіткості зображення.
Розінг першим запропонував використовувати для прийому зображення не механічний диск, а електронно-променеву трубку, пізніше названу кінескопом. У 1907 році Розінг отримав патент на свій винахід, а чотири роки по тому зумів прийняти в своїй лабораторії зображення найпростіших фігур - кола і трикутника. Їх відправляв із сусідньої кімнати учень професора -19-річний Володимир Зворикін.
Після закінчення інституту Зворикін, за пропозицією Розинга, продовжив освіту в Парижі, у знаменитого фізика Поля Ланжевена. Звідти влітку 1914 він відправився слухати лекції в Берлін, де його застала новина про початок світової війни.
Щоб не бути інтернованим як громадянин ворожої країни, він потайки втік до Данії, звідти пробрався в Росію і добровольцем вступив до армії. Військовому відомству гостро потрібні радисти, і молодого вченого відправили служити в прифронтовому Гродно.
Півтора року Зворикін не тільки здійснював зв'язок між російськими частинами, а й ловив переговори німців по радіо, що допомагало дізнатися плани противника. Потім його послали налагоджувати радіозв'язок в Середню Азію, і в цьому далекому тилу його життя вперше опинилася під загрозою: в одній з поїздок його схопили і ледь не вбили повсталі проти «білого царя» туркмени.
На початку 1917 року Зворикіна справили до поручика і перевели в Петроград викладачем радіошколі - і тут почалася революція. Офіцерам стало небезпечно з'являтися на вулицях, а незабаром Володимира Кузьмич викликали в «революційний суд».
Колишній денщик Константинов звинуватив його в знущанні, яке полягало в тому, що Зворикін, який працював над створенням радіотелефону, змушував денщика годинами говорити різні слова в «дірку в коробці».
При всій абсурдності справа могла закінчитися погано, але, на щастя, один із суддів, знайомий з радіосправою, відпустив затриманого, а денщика прогнав геть. Зворикін вирішив якнайшвидше вибратися з Петрограда і вступив в загін важкої артилерії, що вирушав на фронт.
Кінець війни застав його в Києві, де він зустрівся з дружиною, - ще в Гродно він одружився з медсестрою Тетяні Васильєвої. Разом вони повернулися в Москву, де панувала повна розруха. Не бачачи можливості займатися наукою, Зворикін вирішив покинути Росію. Він згадував: «Оскільки я хотів працювати в лабораторії, де я міг би розробляти свої ідеї, я готовий був їхати в будь-яку країну, де можна знайти підходяще місце. Мені здалося, що Америка - якраз така країна ».
Служба у Колчака і знайомство з Америкою
Більшовики оголосили загальну мобілізацію, але далеко не всі колишні офіцери хотіли служити в Червоній Армії. Зворикін був з їх числа: з здобутим через знайомих мандатом він виїхав до Омська, але дістався тільки до Єкатеринбурга, де був заарештований ЧК. Тиждень він просидів в переповненій камері, звідки людей періодично вели на розстріл. Його врятувало наступ чеських легіонерів, які захопили місто.
Опинившись в Омську, він вступив на службу до Тимчасового Сибірському уряду і був посланий в США для закупівлі радіотехніки. Після декількох місяців плавання по Іртишу, Обі, Північного Льодовитого океану він прибув до Лондона, а звідти на пароплаві «Мавританія» відправився в Нью-Йорк.
У новорічну ніч 1919 року побачив на горизонті яскраво освітлену статую Свободи.Не знаючи англійської, він сяк-так закупив необхідну техніку і повернувся з нею до Омська, де вже правил адмірал Колчак. Брати участь в Громадянській війні Зворикін не збирався і скоро знову відправився в Штати - на цей раз східним шляхом, через Японію.
Прибувши в Нью-Йорк, він дізнався, що режим Колчака упав і повертатися йому нікуди. Під час своїх мандрів він безуспішно намагався довідатися про долю дружини, що залишилася в Москві. У США по посольським каналах він з'ясував, що вона в Берліні. Зворикін позичив грошей і влаштував її переїзд в Америку. У 1920 році у подружжя народилася дочка Ніна.
народження телевізора
Після довгих пошуків Зворикін знайшов місце в компанії «Westinghouse Electric» в Піттсбурзі, де зміг, нарешті повернутися до роботи з передачі зображення на відстань.
Електронно променева трубка для іконоскопа Володимира Зворикіна. Фото: Альтернативна Історія
У 1923 році Володимир Зворикін отримав патент на електронний пристрій, що передає, назване іконоскопом. Фактично це було електронне телебачення, вільний від недоліків механічного. Звичайно, якість зображення було не ідеальним, для його вдосконалення були потрібні гроші. Але гендиректор «Вестінгауз» Девіс, побачивши винахід Зворикіна, скривився і наказав «цього хлопця» з Росії зайнятися чим-небудь більш корисним для компанії.
Затамувавши образу, Зворикін став чекати вдалого моменту і дочекався. Його удачу звали Девід Сарнов - цей син єврейських іммігрантів з Росії пройшов шлях від простого телеграфіста до президента найбільшої радіокомпанії RCA (Radio Corporation of America). Зустрівшись зі Зворикіним, він відразу повірив у його талант і запитав, що потрібно, щоб довести телебачення до розуму. «Сто тисяч доларів і два роки роботи», - відповів той і отримав бажане.
Потрібно було поспішати, конкуренти наступали на п'яти: в 1926 році шотландець Джон Берд створив працюючу систему механічного телебачення, а через два роки в Ташкенті Борис Грабовський зазнав «телефот» - приймач, створений на основі винаходу Розинга.
.Нужно було поспішати, конкуренти наступали на п'яти: в 1926 році шотландець Джон Берд створив працюючу систему механічного телебачення, а через два роки в Ташкенті Борис Грабовський зазнав «телефот» - приймач, створений на основі винаходу Розинга.
У своїй новій лабораторії в місті Камден Зворикін довго бився над проблемою посилення струму в приймальному пристрої, що повинно було поліпшити чіткість зображення. До 1931 року проблема була вирішена, і перший іконоскоп встановили на найвищому в Нью-Йорку хмарочосі Емпайр Стейт Білдінг. Сигнал звідти могли приймати три кінескопа - стільки було тоді у всій Америці. Але заводи компанії RCA терміново почали випуск телевізорів, і вже через рік їх було 10 тисяч ...
Труднощі сімейного життя
Відкриття телемовлення стало початком всесвітньої слави Зворикіна, до цього жив відлюдником і майже нікому не відомого. Це співпало і з змінами в його особистому житті: вони з Тетяною все більше віддалялися один від одного і, хоча в 1927 році у них народилася друга дочка Олена, незабаром шлюб розпався.
У 1939 році Володимир Кузьмич зустрів в гостях російську емігрантку Катерину Полевицкая - немолоду, але красиву і яскраву жінку, хірурга за професією. Тепер учений, зайнятий перш виключно своїми винаходами, дізнався, що таке любов. Катерина була заміжня, і десять років вони зустрічалися уривками, час від часу; тільки після смерті її чоловіка їм, вже літнім людям, вдалося одружитися.
У 1933 році Зворикін приїхав з лекціями в СРСР, побачився з родичами. Представники влади всіляко вмовляли залишитися, обіцяючи створити всі умови для роботи. Володимир Кузьмич почав коливатися, але коли чоловік сестри Дмитро Наливкин розповів йому, що багато вчених, включаючи його вчителя Розинга, були заарештовані за безпідставними обвинуваченнями, Зворикін, нічого не знав про ці репресії, вирішив повернутися в США, де крім телебачення він зайнявся і іншими проблемами, наприклад, створенням приладу нічного бачення, який дуже знадобився американської армії в роки війни.
На початку війни Зворикін знову ледь не загинув: він повертався з поїздки по Європі і не сів на теплохід «Афіна», оскільки його багаж затримався в дорозі, а він не хотів відвідувати ресторан без вечірнього костюма. Він відправився в такий кораблем, а після прибуття дізнався, що «Афіна» потопила німецька субмарина.
Військові розробки Зворикіна
В Америці його активно залучили до військових розробок: крім приладів нічного бачення це були радари і пристрої для наведення на ціль бомб і ракет. До того ж він займався збором коштів для воюючого Радянського Союзу, за що поплатився.
У переможному 1945 році його вперше не випустили в Європу і позбавили допуску до секретних проектів. Не раз він помічав за собою стеження агентів ФБР. У Штатах розгорталася полювання за «комуністичними агентами», і Зворикін, як російська, потрапив під підозру. «Що й казати, - писав він, - гірка пігулка після багатьох років і стількох праць, відданих моєї нової країні! Я знову відчув себе як в клітці ».
За нього заступився Девід Сарнов, який отримав на той час генеральське звання (Зворикін тоді ж став полковником) - після зустрічі Сарнова з президентом Труменом вченому повернули допуск. Сарнов дружив зі Зворикіним, часто бував у нього вдома, хоча на людях завжди тримався з ним по-начальницькому. Вони утворювали чудовий тандем: ділова хватка одного доповнювалася геніальної наукової інтуїцією іншого.
У 1954 році, коли 65-річний Зворикін залишив посаду директора лабораторії RCA, Сарнов виголосив відчуту мова: «Такий вчений, як Зворикін, ніколи не йде у відставку. Його талант не в'яне. Уява і творчий інстинкт справжнього вченого ведуть його далі, до нових ідей, винаходів і відкриттів ».
Справді, Володимир Кузьмич не збирався відпочивати - головним його заняттям стало удосконалення винайденого ще до війни електронного мікроскопа. Працюючи над ним, Зворикін очолив центр медичної електроніки при інституті Рокфеллера.Там йому вдалося втілити в життя винаходи, які здавалися фантастикою, - наприклад ендорадіозонд, таблетку-радіопередавач, що дозволяла отримувати дані про стан внутрішніх органів пацієнта.
Кнопка виключення - улюблена деталь в телевізорі
Володимир Зворикін поруч з прототипом сучасного телевізора. Фото: Smithsonian Magazine
Телебачення тепер успішно розвивалося і без нього. Правда, його все більше бентежило напрямок, в якому рухалася його дітище. В одному з інтерв'ю він обурювався: «Навіщо вони показують таке за всіма програмами? Весь час секс, жахи, бійки і вбивства! Навіть порнографія! Я б не дозволив своїм дітям і близько підходити до цього апарату! »
Іншим разом Володимир Зворикін заявив, що його улюблена деталь в телевізорі - кнопка виключення. Працюючи над створенням телевізора, він, як і його вчитель Розінг, сподівався, що, перш за все новий прилад буде використаний «там, де людині перебувати небезпечно: при проведенні хімічних реакцій з шкідливими речовинами, на об'єктах, що охороняються, під час бойових дій тощо ». Все це, втім, теж збулося: за допомогою телебачення люди побачили дно океану, глибини мікросвіту і навіть далекі планети.
Після війни Зворикін в основному жив у своєму заміському будинку в Тонтон-Лейкс поблизу Камдена. Тепер поруч з ним була улюблена Катюша; взимку вони разом відпочивали у Флориді або в Іспанії. Багато подорожували, об'їздивши всі континенти, крім Австралії та Антарктиди. Тільки в СРСР після війни вчений побував шість разів. Він як і раніше працював у своїй лабораторії в Камдені, яку за наказом Сарнова закріпили за ним довічно. У години відпочинку бродив по лісу з рушницею (правда, майже ніколи не стріляв) або рибалив на озері, де одного разу провалився під лід і мало не потонув.
Іноді в гості приїжджали знайомі, хоча з роками їх ставало все менше; старий слуга-негр Лінн приносив їм російську горілку і грибочки, і Володимир Кузьмич пускався в спогади про минуле. Він бачив, як змінилося життя навколо, і питав себе: до добра чи до лихо ці зміни? І яку роль в них зіграв винайдений ним «електронне око»?
Очевидно, ці нелегкі роздуми відбилися на його рішенні - відмовившись від похорону за православним обрядом, він заповів розвіяти свій прах над улюбленим озером Тонтон. Це і було зроблено після того, як 29 липня 1982 «американський винахідник з російським корінням» завершив своє довге життя.
© Антон Бехтерєв

Переклала на українську мову 7.04.19 17.35