Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Надія Тарасюк (1983)



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   * * *
    Океаном вертких дощів
    розперезаний травень впору.
  •   * * *
    Веселка рай-аркою, звабою,
    дорогу до себе
  •   * * *
    Хто ходив за край неба,
    той знає, що значать
  •   * * *
    Ця любов -
    то квітневий сніг:
  •   * * *
    А наші підсніжники вже покидають ліси.
    Відходить їх потяг учасно, ні дня на заминку...
  •   * * *
    Завтра весна, а нині
    хмарами осінь рання:
  •   * * *
    Пензлик по шибі –
    тихо…
  •   * * *
    Сумую. А вітер плаче…
    Чи так і тобі болить?
  •   * * *
    «Що із вами, шановна пані?» —
    запитання сніжать. Спориш…
  •   * * *
    Зимовий день
    гілляччям голим
  •   * * *
    Я спішу на поріг
    й відчиняю розмашисто двері,
  •   * * *
    Наші зустрічі ― в небі клин.
    Серед гілля бринить
  •   * * *
    Потяг тихо вистукує ритм.
    У запиленій шибі вікна
  •   * * *
    Дозбирую роси ―
    то стрази
  •   * * *
    Заварюють хмари
    хурделицю,
  •   * * *
    Чіпкий туман.
    Розморена розлука.
  •   * * *
    Важку оздобу
    втримує гілля:
  •   * * *
    Тихо репнуло небо
    надвоє,
  •   * * *
    На кінчику
    дубового листка
  •   * * *
    Небесні зорі —
    золота́ перука.
  •   * * *
    Ви мовчите… Чи так мені здається?
    Густотуманним саваном зима.
  •   * * *
    По-зимовому сонним ранком
    я сніжинку зловлю в долоні:
  •   * * *
    Гадаєте, моя любов холодна?
    Збираєте крупинки снів, як мрій…
  •   * * *
    Середньовічний місяць
    круглий
  •   * * *
    Нанизались
    на згаслі
  •   * * *
    Боюсь наполохать…
    тишу, —
  •   Біля дуба
    Перемірюю дні убрід,
    наче листя, згортаю ночі.
  •   * * *
    Безпремінно і так цікаво
    дні світають в горнятку кави.
  •   * * *
    Цей смуток — пригода осені.
    Картавлять глевкі тумани…
  •   * * *
    Золотіє осінь.
    Вранішні тумани
  •   * * *
    Бринять птахи, де сонця жовті оси,
    Де жолуді брукуються в стежки.
  •   * * *
    Горіхи падають. Батистова печаль
    під ґанком —
  •   * * *
    Мандрують небом
    хмари перелітні.
  •   * * *
    Відчуваю себе
    шкарубкою до скону
  •   * * *
    День осінній —
    вінтажний ноктюрн.
  •   * * *
    Поміж обставин, вітрин і книгарень
    вперто ведем на забаву м’яча…
  •   * * *
    Я з вами була маленькою,
    шукала нагідки полудня.
  •   * * *
    Навіщо ділити
    цукерку на двох,
  •   Майбутнє твоє, Україно…
    … в кульбабовім парашутику,
    що лине у безмір незвіданий
  •   * * *
    На моїй парасольці
    осіла
  •   * * *
    Ми світаємо з вікнами
    і вечоріємо також.
  •   * * *
    Це літо
    багате
  •   * * *
    Зорі у небі-колосі,
    наче зернинки ситі.
  •   * * *
    У ваших очах ―
    фактура:
  •   Відданість
    На заломі вечірнього променя
    їжачатко — гостреньке й мале —
  •   * * *
    В поцілунку
    украли
  •   * * *
    Ми до завтра чужі…
    Ластівками білявих конвалій
  •   * * *
    Утрачаємо лік
    Моментам…
  •   * * *
    На узбіччі
    В’юнкого ранку
  •   Надвечірнє
    Де заходу перші кроки
    Неспішно снують обряд,
  •   * * *
    Пучечки сонячних тюльпанів
    у двір зненацька забрели.
  •   * * *
    Хворим нервом броня
    Розтягнута:
  •   * * *
    Ви не хочете говорити,
    Ви воліли б про це мовчати.
  •   * * *
    Товстолобі авто
    гомоніли у затінку двору…
  •   * * *
    У моєму дворі
    раювала веселка.
  •   Острівне
    Люблю Вас чи ненавиджу?.. Не знаю…
    Слів дармових така важка вуаль.
  •   Вишнівець
    Начерк
  •   * * *
    Гортало місто зшитки ліхтарів,
    Дерев стрибали парасольки-тіні.
  •   * * *
    Ідуть трояндові дощі:
    Троянди плачуть уночі
  •   * * *
    Химерний автобус на віддалі зонтика.
    Автобус…
  •   * * *
    Я люблю одинокі вежі, —
    Мох урісся м’яким кублом.
  •   * * *
    Розпитую цвіт і людей ―
    піднизую древні мотиви.
  •   * * *
    Зелений місяць десь в дощі застряг.
    Терпким бузком захмарилось, дрімало…
  •   * * *
    Клечально трави
    пахнуть зеленцем:
  •   * * *
    Зовсім юна весна
    Замотала у простиньку осінь.
  •   * * *
    Шукаємо, літаємо, стрічаємо…
    Тичинки днів — пилком рясним на ніс.
  •   * * *
    Тим спомином, де немає
    Ні з’яви від вас, ні муки,
  •   * * *
    Який типаж —
    ці ваші віщі сни!
  •   * * *
    Падають зорі сльозами
    за нами,
  •   * * *
    Чи можна
    зібгати в долонях
  •   * * *
    Неба по́сти ― дощі з дахівок:
    Мрії вільні, як гра левад!..
  •   * * *
    Б’ється... Серце зими.
    В узголів’ї клопочуться зорі:
  • Переглянути всі твори з цієї сторінки