Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Надія Тарасюк (1983)



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   * * *
    Ідуть-бредуть
    дощі якісь недбалі.
  •   * * *
    Зелено, зелено, зелено...
    Повні обійми думок!
  •   * * *
    Хочу бути твоєю пам'яттю:
    не любив? та пізнала: мрів!..
  •   * * *
    Так настійливо прагнеш тиші,
    хоч п'янкі-запашні каштани.
  •   * * *
    Океаном вертких дощів
    розперезаний травень впору.
  •   * * *
    Веселка рай-аркою, звабою,
    дорогу до себе
  •   * * *
    Хто ходив за край неба,
    той знає, що значать
  •   * * *
    Ця любов -
    то квітневий сніг:
  •   * * *
    А наші підсніжники вже покидають ліси.
    Відходить їх потяг учасно, ні дня на заминку...
  •   * * *
    Завтра весна, а нині
    хмарами осінь рання:
  •   * * *
    Пензлик по шибі –
    тихо…
  •   * * *
    Сумую. А вітер плаче…
    Чи так і тобі болить?
  •   * * *
    «Що із вами, шановна пані?» —
    запитання сніжать. Спориш…
  •   * * *
    Зимовий день
    гілляччям голим
  •   * * *
    Я спішу на поріг
    й відчиняю розмашисто двері,
  •   * * *
    Наші зустрічі ― в небі клин.
    Серед гілля бринить
  •   * * *
    Потяг тихо вистукує ритм.
    У запиленій шибі вікна
  •   * * *
    Дозбирую роси ―
    то стрази
  •   * * *
    Заварюють хмари
    хурделицю,
  •   * * *
    Чіпкий туман.
    Розморена розлука.
  •   * * *
    Важку оздобу
    втримує гілля:
  •   * * *
    Тихо репнуло небо
    надвоє,
  •   * * *
    На кінчику
    дубового листка
  •   * * *
    Небесні зорі —
    золота́ перука.
  •   * * *
    Ви мовчите… Чи так мені здається?
    Густотуманним саваном зима.
  •   * * *
    По-зимовому сонним ранком
    я сніжинку зловлю в долоні:
  •   * * *
    Гадаєте, моя любов холодна?
    Збираєте крупинки снів, як мрій…
  •   * * *
    Середньовічний місяць
    круглий
  •   * * *
    Нанизались
    на згаслі
  •   * * *
    Боюсь наполохать…
    тишу, —
  •   Біля дуба
    Перемірюю дні убрід,
    наче листя, згортаю ночі.
  •   * * *
    Безпремінно і так цікаво
    дні світають в горнятку кави.
  •   * * *
    Цей смуток — пригода осені.
    Картавлять глевкі тумани…
  •   * * *
    Золотіє осінь.
    Вранішні тумани
  •   * * *
    Бринять птахи, де сонця жовті оси,
    Де жолуді брукуються в стежки.
  •   * * *
    Горіхи падають. Батистова печаль
    під ґанком —
  •   * * *
    Мандрують небом
    хмари перелітні.
  •   * * *
    Відчуваю себе
    шкарубкою до скону
  •   * * *
    День осінній —
    вінтажний ноктюрн.
  •   * * *
    Поміж обставин, вітрин і книгарень
    вперто ведем на забаву м’яча…
  •   * * *
    Я з вами була маленькою,
    шукала нагідки полудня.
  •   * * *
    Навіщо ділити
    цукерку на двох,
  •   Майбутнє твоє, Україно…
    … в кульбабовім парашутику,
    що лине у безмір незвіданий
  •   * * *
    На моїй парасольці
    осіла
  •   * * *
    Ми світаємо з вікнами
    і вечоріємо також.
  •   * * *
    Це літо
    багате
  •   * * *
    Зорі у небі-колосі,
    наче зернинки ситі.
  •   * * *
    У ваших очах ―
    фактура:
  •   Відданість
    На заломі вечірнього променя
    їжачатко — гостреньке й мале —
  •   * * *
    В поцілунку
    украли
  •   * * *
    Ми до завтра чужі…
    Ластівками білявих конвалій
  •   * * *
    Утрачаємо лік
    Моментам…
  •   * * *
    На узбіччі
    В’юнкого ранку
  •   Надвечірнє
    Де заходу перші кроки
    Неспішно снують обряд,
  •   * * *
    Пучечки сонячних тюльпанів
    у двір зненацька забрели.
  •   * * *
    Хворим нервом броня
    Розтягнута:
  •   * * *
    Ви не хочете говорити,
    Ви воліли б про це мовчати.
  •   * * *
    Товстолобі авто
    гомоніли у затінку двору…
  •   * * *
    У моєму дворі
    раювала веселка.
  •   Острівне
    Люблю Вас чи ненавиджу?.. Не знаю…
    Слів дармових така важка вуаль.
  •   Вишнівець
    Начерк
  •   * * *
    Гортало місто зшитки ліхтарів,
    Дерев стрибали парасольки-тіні.
  •   * * *
    Ідуть трояндові дощі:
    Троянди плачуть уночі
  •   * * *
    Химерний автобус на віддалі зонтика.
    Автобус…
  •   * * *
    Я люблю одинокі вежі, —
    Мох урісся м’яким кублом.
  •   * * *
    Розпитую цвіт і людей ―
    піднизую древні мотиви.
  •   * * *
    Зелений місяць десь в дощі застряг.
    Терпким бузком захмарилось, дрімало…
  •   * * *
    Клечально трави
    пахнуть зеленцем:
  •   * * *
    Зовсім юна весна
    Замотала у простиньку осінь.
  •   * * *
    Шукаємо, літаємо, стрічаємо…
    Тичинки днів — пилком рясним на ніс.
  •   * * *
    Тим спомином, де немає
    Ні з’яви від вас, ні муки,
  •   * * *
    Який типаж —
    ці ваші віщі сни!
  •   * * *
    Падають зорі сльозами
    за нами,
  •   * * *
    Чи можна
    зібгати в долонях
  •   * * *
    Неба по́сти ― дощі з дахівок:
    Мрії вільні, як гра левад!..
  •   * * *
    Б’ється... Серце зими.
    В узголів’ї клопочуться зорі:

  • Огляди

    1. * * *
      Ідуть-бредуть
      дощі якісь недбалі.
      Курсують небом
      і сюди, й туди...
      Малі зернята
      сонячних конвалій
      промінням здобним
      зирять із води.

      2021



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. * * *
      Зелено, зелено, зелено...
      Повні обійми думок!
      Літо - шпарке! І заселене:
      квітне химерами крок.

      Бачиш: осоння розвінчане!
      Свідки ховаються, втім...
      В нервах пелюстя-освідчення
      доторком звершуєш гімн.

      Зранено? Зраджено? Звелено?..
      Ні! Бо святієш до трав!
      Ніжним, - до гордості! - веленом
      горнеться погляд: "Кохав!"

      2021



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. * * *
      Хочу бути твоєю пам'яттю:
      не любив? та пізнала: мрів!..
      Щире небо - хмарчатим парістям.
      Понадземно - кульбабок спів.

      Хочу бути твоєю заздрістю -
      хай заквітне в півонний кущ.
      Зелен-раєм пташинно-радісним
      гризень-відчай - дражливий хрущ...

      Хочу бути твоєю ніжністю!
      Я ж любила!.. Плету вінок:
      серед квітів тепло розбіжностей.
      ...Розмовляю, хоч ти замовк.

      2021



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    4. * * *
      Так настійливо прагнеш тиші,
      хоч п'янкі-запашні каштани.
      Їхній погляд тобі залишу,
      коли спомином завтра стану.
      А як гожим травневоранням
      цілувати квітасті скроні
      буде світло мого кохання,
      простягни до весни долоню.

      2021



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. * * *
      І
      Океаном вертких дощів
      розперезаний травень впору.
      Вчора крильно бузок розцвів —
      той білявий і світлочолий.
      ІІ
      Вишнім небом дарунок мій
      обцілований — мить повтору...
      «Закохайся... постій... мерщій...» —
      біло-білий бузок говорить.
      ІІІ
      Ну, а може, це галас мрів
      у висотах каштанолисту,
      де шпаки заправляли спів
      у галантну світання іскру?
      ІV
      Ясноокість — густий напій,
      і музи́ки весни троїсті.
      ...Віднедавна ти — шепіт мрій,
      а неначе вже років... з двісті.
      V
      Океаном вертких дощів
      розперезаний травень впору.
      «Закохайся... постій... мерщій...» —
      біло-білим бузок знадвору.

      2020



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. * * *
      Веселка рай-аркою, звабою,
      дорогу до себе
      просила
      і кликала голосно спраглого,
      а ззаду, з-за коміра, ―
      злива!..
      Веселка рай-барвою гранули
      збирала з травинок
      завбачливо.
      І скроплені лестощі танули,
      дрібнились росою
      пробачення.

      2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. * * *
      Хто ходив за край неба,
      той знає, що значать
      дощі.
      Ті, які, наче гості,
      приходять заклично,
      чекальні.
      Хто вдивлявся у стебла,
      як дзеркало
      хмар і хлющів,
      бачив сонця медаль
      розпогоджено-віщу ―
      сакральну.
      Хто світа́нкував обрій,
      бувало, не раз
      і не два,
      оглядатися буде —
      вільготністю виміру
      дише…
      Хто ловив світ хоробрий,
      у того співає
      трава,
      і криштальні дощі
      закрадаються в погляди
      вишень.

      2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. * * *
      Ця любов -
      то квітневий сніг:
      несподівано.
      І недбало...
      На вербовий
      весни поріг
      мостить плечі
      сніжок зухвалий.
      І мовчиш...
      А таки мовчиш! -
      Гусне клопіт -
      думок оскома...
      Квітне персик...
      Холодних бриж
      попідтинню
      жива утома.
      А бувало:
      біжиш до хмар
      і рум'янці
      на щоках ранку!
      ...Роздоріжжя -
      меткий лихвар:
      ця любов -
      то чиясь коханка.

      2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. * * *
      А наші підсніжники вже покидають ліси.
      Відходить їх потяг учасно, ні дня на заминку...
      І вітер морозом у туш добавляє баси,
      і гріються леготом серця вчорашні учинки.
      А наші підсніжники — той каламбурний мотив
      незбуто-забутих чи кинутих слів на поталу...
      Хтось пальцями тикав у нас чи розкішно лестив,
      і знічені ми зачинали простеньку виставу.
      Всього на дві дії, окремі від «ти» і від «я»...
      Всього-то, здавалося б, мізер, а сутно та важко...
      А може, послухати вкупі таки солов’я?
      А наші підсніжники?... Он їх загублена пряжка!

      2020



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. * * *
      Завтра весна, а нині
      хмарами осінь рання:
      мірка дзвінких емоцій
      серед скупих листів.
      Мабуть, не все вдалося?
      Може, це й не кохання?
      Очі твої сміліють:
      віриш в тепла настій?
      Проліски - свіжим небом:
      пнуться, ростуть, кохають...
      Мріє проміння рясно,
      тче золоті хусти.
      Вчора птахи ніжніли,
      сонце стрічали з раю.
      Хочеться їх спитати:
      може, там був і ти?
      Завтра - весна бурхлива,
      дивна, проста, привична:
      безліч тремких розмовин,
      погляди вмить і вшир.
      Бачиш, моє засвіття
      в тобі шукає вічне.
      Може, таки кохаю?
      Мабуть... Наш світ - імбир.

      2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. * * *
      Пензлик по шибі –
      тихо…
      Як мітку, ―
      стильний мороз
      вирисовує
      квітку.
      Шибка була
      так ображено-гола…
      Шубка-обновка,
      усмішка спроквола!
      А як зненацька
      її залоскочеш,
      подихом теплим,
      до болю урочим,―
      вся без останку
      розтане
      в умільця:
      попід вікном —
      снігу
      кришиво-тільце.

      (2010)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    12. * * *
      Сумую. А вітер плаче…
      Чи так і тобі болить?
      Чи сниться крилом, юначе,
      сміливо-зефірна мить?
      Де сніг загубив підбори,
      журливо прядуть дощі.
      Мовчу… Це душа говорить, —
      не спиться зимі вночі.
      Світанок утре обличчя —
      обвітрених слів жалі.
      Де сміх і сльоза граничать,
      гукають вози волів…
      Намріяла тишу значень,
      топталась в густій пітьмі.
      Смуткую. Зима ледача.
      Чи вділиш яси мені?..



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    13. * * *
      І
      «Що із вами, шановна пані?» —
      запитання сніжать. Спориш…
      Підморозило. Сонце п’яне
      засоромилося… Мовчиш…
      Роззираєшся — поле вбране
      і дороги вузький мотив.
      Так осяйно було тут зрання,
      перелісками сніг блудив…
      «Що із вами, шановна пані?!»
      …Милий усміх кладеш у зміст.
      Розливаються не тумани, —
      німо сльози ідуть у ріст.
      Перемінно, як у востаннє,
      поцілунок, а снів — Париж…
      Може б, хтось це назвав коханням…
      Озираєшся — міль ятриш.
      ІІ
      "Я люблю вас, поштивий пане...
      Ох, люблю..." Весновієм дні.
      Раннє небо - медяник пряний -
      ладний спокій душі-війні.
      А обабіч доріг - підбілу
      із пуп'янків жовтенький світ.
      Пестять руки галузку спілу -
      сірих котиків повню-віть.
      "Я люблю вас, поштивий пане..." -
      тихо мовлю... Луна гримить.
      Денним небом високостанним
      сонце-птах, як сліпуча нить:
      крила дикі, пір'їн обнова...
      Заряснів первоцвіт-дітвак.
      ...Помиляюся: вперте слово
      то лоскоче, то все навспак...

      2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. * * *
      Зимовий день
      гілляччям голим
      бродить:
      хтось голосний
      розбурхує
      вітри,
      жбурля в обличчя
      чи сніги,
      чи воду.
      Чи бруд нестримний…
      «Чуєш,
      обітри
      свій двір зелений,
      тихо,
      у покуті…»
      Зима дрижить —
      затишшя
      ні рубця.
      …Промерзлу душу
      прагнуть
      одягнути,
      та хто спитав,
      чи це їй
      до лиця?

      2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. * * *
      Я спішу на поріг
      й відчиняю розмашисто двері,
      Що, мов мур кам’яний,
      розділяють тебе і мене.
      І співучим пташам,
      де всміхаються зорі завмерлі,
      На крилах легких
      мене щастя несе неземне.

      Я спішу на поріг
      й зупиняюсь застигло з розпуки,
      А в обличчя шмагає
      краплинами злого дощу.
      І тремтять неслухняно
      й безсило розкрилені руки,
      А роз’ятрений вітер
      кричить: “Не пущу! Не пущу!...”

      2002



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. * * *
      Наші зустрічі ― в небі клин.
      Серед гілля бринить
      пташа.
      Гей, пташино! Куди ж ти, га? —
      Попід ноги сухий
      полин…

      Ми підсніжника цвіт ― зима
      і зелений мотив
      межі…
      Ви стежиною пнів не біжіть,
      бо за вами ― мохів
      права.

      Наші схо́дини ― вир та міт:
      деренчить переспів —
      прошак!
      І бувалим світає всяк…
      Ми ― неспокій, що сни
      роїть.

      2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. * * *
      Потяг тихо вистукує ритм.
      У запиленій шибі вікна
      Ніч біжить, доганяючи дня,
      День щодуху махнув і за мить
      Залосніла за ним колія.
      Потяг тихо вистукує ритм...
      І біжать часоносці невлад,
      Застогнав і погас циферблат,
      Розтоптавши крихкий манускрипт,
      Й спопеліла сліпуча зоря.

      ...Потяг знову вистукує ритм,
      Тільки ніч не женеться за днем,
      День не гонить хвилини конем.
      Просто ми тут уже не живем.
      Просто ми тут уже не живем...

      2003



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    18. * * *
      Дозбирую роси ―
      то стрази
      чи сльози?..
      Дочитую погляд ―
      то солод
      чи сміх?
      Зриваються півні з дерев, наче просять:
      Цілунків намисто ― нестримний потік!..

      А серце ― пропаще. І так уплелося
      Незвідане зрання, незнане на спір…
      Дозбирую погляд ―
      зірки
      на волоссі,
      Дочитую роси ―
      рядки
      і папір.

      2012



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. * * *
      Заварюють хмари
      хурделицю,
      дерева синоптиків
      гуглять;
      доріжково простір
      стелиться,
      де вітер полює
      в кухлях.
      А вікна ― основою
      доблесті:
      ялинку в собі
      леліють.
      Позиркують кульки
      поблиском
      та няньчать сніжок
      завії.

      2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. * * *
      Чіпкий туман.
      Розморена розлука.
      Шкребе засмуток, наче кіт у двері…
      Тремтливо мревом ходять попід руки
      розквітлі душі
      наших півмістерій.

      Вечірніх зір
      не плід і не підстава,
      не фантазійність, — мріям заковика.
      У темноти усмішка солодкава…
      Веселий хаос
      гріє світ великий.

      Пахкий туман…
      Окремішність замісу.
      Думки — зворотні, у очах надійних.
      У наших душ обличчям закулісся.
      …Так ясно, чуєш,
      у твоїх обіймах.

      2020

      "https://www.facebook.com/photo.php?fbid=550144868910012&set=a.114624119128758&type=3&theater"

      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    21. * * *
      Важку оздобу
      втримує гілля:
      підкрався сніг
      учора
      так неждано.
      Відсутність Ваша
      холодом недавнім
      теребить спокій
      з вітром
      по краях.
      І пише книгу
      лютого сім’я.
      Жагучий біль
      солодить
      цукром білим.
      І як би там
      ми грамот
      не жаліли ―
      вчорашнє право
      всотує земля.
      Важку оздобу
      втримує гілля
      і цвіт малий
      у торбі гріє
      стиха.
      Сплітає сонце
      золотаві лика,
      та мерехтить
      утіха не моя…
      А навкруги ―
      усніжені поля.
      І міріади
      склепаних сніжинок.
      Зима дарує
      людності ужинок
      глибоким світом,
      теплим
      по краях.

      2017



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. * * *
      Тихо репнуло небо
      надвоє,
      снами білими
      в двері стіка.
      Заблудилося
      сонце у хвої,
      все лапає за хвіст
      літака.
      А зима,
      посивіла й старенька,
      перебренькує
      всенький крок.
      Мов клубочки –
      хлоп’яток жменька –
      покотилися
      за горбок.

      2013



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. * * *
      На кінчику
      дубового листка
      вмістилось
      серце
      віхоли рясної.
      Вчепився вітер
      до руки
      містка
      у приступі недавнім
      параної.
      Зима тримала бісер
      для запасу –
      сорочку шили
      древні повитухи…
      Сховалось
      небо
      у підошву траси,
      вушанку
      натягаючи
      на вуха.

      2012



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. * * *
      Небесні зорі —
      золота́ перука.
      Осердя лір
      у погляди лункі…
      Яке шаленство —
      Ваші вперті руки!
      Відвертість пишна
      поцілунків-крихт.
      Скрижалі тиші —
      під полою щастя.
      Вростаєм в небо,
      як свята, п’янкі.
      Ох, Ваші руки —
      полум’я-причастя…
      Яке похмілля
      зріє після них.

      2020



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. * * *
      Ви мовчите… Чи так мені здається?
      Густотуманним саваном зима.
      Тамую сльози на усмішці серця.
      Ні слів, ні снігу… І зірниць катма.
      Та не розділиш на святе і грішне, —
      де небо, де земля — гірка імла, —
      точе́ний вогник суджень, ох, торішніх
      помалу мре, роздягшись догола.
      Ви мовчите… А срібного предтечі
      не жди на небі. Чудно-крадькома
      прямую вперто, хай і не до речі…
      Люблю безмежно, хоч і жартома…

      2020



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. * * *
      По-зимовому сонним ранком
      я сніжинку зловлю в долоні:
      рукавичкові зверхні панки
      поцілують її, сторонню.

      В нарум'яненім, гожім дзбанку
      сонце схід приготує з кавою,
      сніг рипітиме попід ґанком
      пересічно... і вщент ласкаво.

      І яко́сь, поміж віхол ― стишення,
      Ви сніжинку таки збагнете!
      Може, мною колись залишену...
      Чи у вірша ярка прикмета...

      2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. * * *
      Гадаєте, моя любов холодна?
      Збираєте крупинки снів, як мрій…
      Учора лиш занедбана погода
      була для вас немов тягар стихій.
      Вважаєте, утіха незрівнянна —
      улесливий, жертовний небокрай?
      Ласкава осінь, в золото убрана,
      іще сьогодні розділяє пай…
      Гадаєте… А чи мене спитали:
      ну, як тобі, довірливо чи ні?
      Осіння панна сірим ходить гаєм.
      …Холоне сонце, як невірні дні.

      2019



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    28. * * *
      Середньовічний місяць
      круглий
      над небокраєм-замком
      нависав.
      І снилися йому промерзлі
      груди
      і призиміло вимріяний
      став…
      Трималося вуаллю гілля
      чорне.
      Пліткарки-птахи пеленали
      сприт…
      Здавалося: далекий привид
      стогне,
      а може, чули, як уже
      зимить?

      2017



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    29. * * *
      Нанизались
      на згаслі
      віти
      позолочені
      сиві хмари…
      Липі
      липень би
      знов уздріти,
      та осінні
      снують
      примари.
      Горизонт
      сивочоло
      мириться,
      а деревам ―
      таки неспокій:
      потирають
      підмерзлі
      вилиці
      та порипують
      сонним боком.

      2017



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. * * *
      Боюсь наполохать…
      тишу, —
      погідність до сліз красива.
      Мовчанкою меседж пише —
      плетуть
      павучки вітрила,
      і линуть у простір
      Нету
      мої мовчазні промови…
      — Мовчання — душа поета, —
      останній
      листочок мовить.
      А вам би цілунку
      миті,
      а вам би… Одначе будні.
      У неба обличчя вмите:
      дощить,
      а чи травам бути?

      2019



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Біля дуба
      Перемірюю дні убрід,
      наче листя, згортаю ночі.
      Лісом бродить старезний дід,
      сині зорі знайти охочий.
      Стежка тулиться до країв,
      переповнених дум і листу.
      Той дідок у росу заплів
      юним солодом сни імлисті.
      Перерепаний ввесь, як світ,
      мохом біль полатав навмисно…
      Як мурашка, шурхочу вслід
      тим верхів’ям, що небо тиснуть.
      Перемірюю дні убрід,
      горну листя, як ніч, таємне.
      Давній жолудь — кремезний дід…
      Я частинка його, напевне.

      2019

      "https://www.facebook.com/photo.php?fbid=492168661374300&set=a.114624119128758&type=3&theater"

      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. * * *
      Безпремінно і так цікаво
      дні світають в горнятку кави.
      Листопадових снів морози
      попід ноги тобі, чорнозем…
      Хризантемно іще одначе,
      але шиба тихенько плаче.
      На одвірках — листи-пташата.
      Мабуть, хтось іще зміг писати.
      Ми, закохані в наше літо,
      будем вчитися тут любити,
      де відмінно і надцікаво
      сходить сонце горнятком кави.

      2019



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. * * *
      Цей смуток — пригода осені.
      Картавлять глевкі тумани…
      Берези — воронам гостели,
      на жовтім чорніють зрання.
      Цей смуток на денці голосу…
      Ваш погляд змигну старанно.
      У нашому мегаполісі
      осіння блукає драма.
      І сонячних пір обочини,
      вчорашніх затій омани —
      під листям опалопрощеним, —
      цей згусток сльозу туманить.

      2019



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. * * *
      Золотіє осінь.
      Вранішні тумани
      розбирають-носять
      комірці джерел.
      Попідтинню - роси.
      Кришталем обманним.
      Піднебесно - босі
      корінці дерев.

      2019



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. * * *
      Бринять птахи, де сонця жовті оси,
      Де жолуді брукуються в стежки.
      «Лісовичку, ти де?» — гукає хлопчик в осінь.
      Верхів’ям вітер ходить навпражки.

      Бринять хмарки́ у неба підголоссі.
      Опеньки ще колишуться в пучки.
      «Лісовичку, ти де?..» — відгукується осінь.
      Біжить хлопча, стежина й павучки.

      2018



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. * * *
      Горіхи падають. Батистова печаль
      під ґанком —
      серед листяної збруї.
      Червінчиком — осіння пектораль,
      тремтить дощем
      та зрілий плід цілує.
      Горіхи падають. Овально так лежать,
      коричневі
      усмі́шки гублять щиро…
      І позіхає хмар важка печать:
      путівку літу передбачив
      Ирій.

      2017



      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. * * *
      Мандрують небом
      хмари перелітні.
      Горласта осінь…
      Поле-немовля…
      І гублять листя
      зморені дровітні —
      цілує згубу
      скроєна рілля.

      2017



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    38. * * *
      Відчуваю себе
      шкарубкою до скону
      долонею,
      де за кожен пучок
      зашпортнувся дволикий
      поріг.
      … Хризантемно цвіте
      начудована літа
      заслоненням
      вереснева стопа ―
      як молекула з Божих
      доріг.

      2017



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. * * *
      День осінній —
      вінтажний ноктюрн.
      Із украпленням
      джазу та року,
      де обставини —
      річ от-кутюр…
      Міс валторна
      хрипить ненароком.
      Хризантеми
      квіток табунець,
      шлейфом росяним
      на́строю ноти…
      Мітка-осінь —
      тотем-посланець:
      оправдовує
      поглядів дотик.
      Мрій знемогою
      повниться мить,
      як зі світочем
      зустрічі схожі.
      …День осінній
      засмачно звучить,
      щоб ховатися
      в сутінків ложе.

      2018



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. * * *
      Поміж обставин, вітрин і книгарень
      вперто ведем на забаву м’яча…
      Осінь — простецька, та курить сигари,
      хвацько вбирає мале горіша.
      Потім провадить неспішно і чинно
      хай і куценьких, та з мудрим зерням.
      Листяний шурхіт — правдиво-причинний
      натяк на мірку і втіхи, і дня.
      Бігають зрання гурти і вокзали,
      перебирають десь віхи старі.
      Осінь кепкує — багряні скрижалі.
      …Бамкають мирно її дзиґарі.

      2019



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    2. * * *
      Я з вами була маленькою,
      шукала нагідки полудня.
      Шнурочки воріт дзеленькали, ―
      мотали вітри
      вузли…
      Я з вами хотіла простору
      (із лісу гадки репостила),
      де перші булькаті жолуді,
      як смайликові
      ряди.
      Я з вами… А чи ілюзія?
      А може, колишнє полум’я?
      Нам сонце зіниці плужило —
      скрадало свої
      сліди.

      2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. * * *
      Навіщо ділити
      цукерку на двох,
      коли на столі їх
      достатньо?
      Підморгують нишком
      клечанням епох,
      як погляд несмілий
      і вдатний.
      А ви, як отой
      вояжер-скоморох,
      все будете сіль
      в тім шукати…
      Вигадливий лучник
      (Амур чи Ерот)
      намітив нам зустріч
      цукатом.

      2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Майбутнє твоє, Україно…
      … в кульбабовім парашутику,
      що лине у безмір незвіданий
      таким загадковим жмутиком,
      своїй насінині відданий:
      де залишки цвіту і жайвора,
      зіркі причаїлись веснянки,
      кирпаті носи і світ явора,
      що крила розвісив над ґанком, ―

      майбутнє твоє, Україно!

      … у річці, у тій першоствореній,
      куди заглядає брід-соняшник.
      Камінчики там невпокорені,
      і райдужна ря́ска борошном.
      А збоку ― березові усміхи,
      заховані в безлічі споминів
      про кладку, беззубу від поспіху,
      предтечу місточків настромлених, ―

      майбутнє твоє, Україно!

      … у небі, що крутиться в колесі,
      де курить дорога люльку.
      І трави шепочуть не з боязні,
      а туляться літнім клунком
      до ве́лика, що запорошений,
      (це ж той, із хлібцем романтики)
      у дивні світлиці запрошений,
      туди, де авто ― неквапником, ―

      майбутнє твоє, Україно!

      … у зорях, що в просторі віхами:
      так хочеться в пригорщі сипати,
      а потім ховати за стріхами,
      химерно-старезними липами,
      які елегантно Тичина
      у думах юначих садив;
      медові цілунки стежинам
      свої наворожать сліди, ―

      майбутнє твоє, Україно!

      … у перших забрьоханих зайчиках
      із проліска мрій джерелиці.
      Розносять вони окрайчики
      тим дітям, котрим не спиться,
      бо день ще не весь розібраний,—
      навеснено, змріяно, вдобрено, —
      і ноги у них посріблені,
      а скроні, як рід, оздоблені, ―
      майбутнє твоє, Україно!

      2016



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    5. * * *
      На моїй парасольці
      осіла
      осіння
      роса ―
      дрібки меду
      з комори,
      де бджоли
      уквітли, як брами…
      Запитально-зухвало
      тендітна
      привітна
      краса
      прилаштовує
      зорі
      прозорі
      в живім інстаграмі.

      2017



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    6. * * *
      Ми світаємо з вікнами
      і вечоріємо також.
      Стадникуємо щем,
      підбираючи лихо-плітки…
      Нерозбірливий тин
      вже наслухався курива-маку
      і туркоче в навушник
      проекцію на Соловки.

      Замальовки лісів
      завербовують лінками-вітами:
      дат простих перезмін
      замережимо втомлений аркуш.
      Ми вростаємо в світло
      мізерними, зранено-літніми…
      І шукаємо відзимок,
      наче довірливий ракурс.

      2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. * * *
      Це літо
      багате
      на дощ
      і спомин,
      оздоблений ромом.
      У небі
      загоєним громом
      чалапають
      залишки прощ.
      Це літо
      маєтне
      на дощ,
      що пахне гірким
      полиново
      і так суперечить
      в основі,
      де соснами
      журиться хвощ.
      ...Це літо ―
      вигадливий
      дощ.
      Веселки ―
      закладками книжки,
      яку ми придбали,
      ох, нишком.
      Коли?.. Чи кому?..
      Серед товщ.

      2017



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    8. * * *
      Зорі у небі-колосі,
      наче зернинки ситі.
      Ми здобуваєм золото,
      та забуваємо жити.

      Краплі ― дрібними грушами.
      Кожна ― маленьке море.
      Тисячу слів порушено,
      сотні наміряно горем...

      Небо малює хересом,
      обрій ― червінці литі.
      Завтра ходімо вересом*!
      …Простір ― золочені сіті.

      *Верес ― рослина, що символізує безсмертя та нев'януче почуття

      2018



      Коментарі (63)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. * * *
      У ваших очах ―
      фактура:
      хрусткий ейфорійний
      смуток.
      Світають ясні
      рамена
      купальським жарким
      вогнем.
      Ковтають солодкі
      сльози
      такі не осінні ще
      грози:
      у неба палка́
      натура
      і посмішка ― мій
      едем.

      У ваших очах ―
      саміття,
      хоча й прокварцоване
      болем.
      Стареньких аспектів
      долі
      чвалають услід
      юрбі…
      Чарунки ― в руці
      підкова
      щоденником снів,
      розмови.
      Де літо ― корінням
      світу,
      там вечір ― лічба
      журбі.

      2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Відданість
      На заломі вечірнього променя
      їжачатко — гостреньке й мале —
      зорі знову полоще утомлені
      та загаснути їм не дає.
      Втіха впевнено злість укутує,
      холод-біль теплотою пряде...
      Їжачатко дрижить їх спокутою:
      мерехтливе, невміле, бліде.

      На заломі майстерного променя
      крила виросли, наче з води ―
      сильні плечі — політ мальований:
      гей, їжаче, ходи-но сюди!
      Їжачатко погляне з калачика, —
      ніжний носик шморгне — і, гляди,
      у секундах зоставить дукачика,
      по хвилинах дрібоче туди.

      Крила пильні: утре і продмухає.
      Надкосмічному попелу ― зась!
      Та зірок ясен-співом заслухане,
      почалапає в рідний пейзаж.

      Хоч їжача мале, а зорі ж бо…

      2018



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. * * *
      В поцілунку
      украли
      іскорку,
      засліпивши його
      собою,
      ну а потім
      згубили
      в тістечку
      і назвали
      жагу
      журбою.
      В поцілунку
      літали
      зорями —
      перельоти
      латали
      золотом.
      Ну а потім
      бродили
      болями.
      Де родзинка?
      Стомили
      колото.

      2017



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. * * *
      Ми до завтра чужі…
      Ластівками білявих конвалій
      Лісом нипають думи ― голодні вужі.
      Перемовини, схови і цілі баталії;
      Поцілунків роздолля і снів міражі.
      Ми до завтра чужі.

      Ми — чугайстра жалі!
      Обіцянки ― на біль подорожник…
      Плаче травня спочин по веселки шкалі,
      Дрібно губить сльозу, мов конвалії дзвоник,
      І сюрчать у траві засторог врожаї.
      Ми чугайстра жалі…

      2018



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    13. * * *
      Утрачаємо лік
      Моментам…
      Спішимо,
      Проганяємо спогади.
      Завше зайняті,
      Премося
      Рівночасно
      В розбіжні торги.
      Та якось
      Підіймемо
      Приголомшену
      Голову з побуту,
      А назустріч ―
      Обійми!
      Сакральні…
      Боги!?

      2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. * * *
      На узбіччі
      В’юнкого ранку
      Перестріну
      Букет і роси.
      Ще не знатиму
      До останку:
      Буду з поглядом,
      А чи босо?

      Де ялини
      У дні вакацій
      Набирають
      Смолу в креманки,
      Я сьогодні ―
      Гурток емоцій:
      Так бурштинно
      Землі, а парко.

      На узбіччі —
      Розлив полинний,
      Запитанням
      Квіток пучечки:
      Чом гойдає
      Смішок сльозину,
      Наче промінь
      Росин вершечки?

      2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Надвечірнє
      Де заходу перші кроки
      Неспішно снують обряд,
      Цвіркун поправляє спокій,
      Цикади стають уряд.

      Де сонце багрянооке,
      У трави вростає щем
      Кругленьким, як вечір, боком
      Освідчень, розмов і тем…

      Де тиша осердям кволим
      Віночки сплітає слів,
      У літа гостює поле
      І п’є з джерела вітрів.

      Де заходу перші кроки,
      Дороги вечірній плат,
      Цвіркун гомінкий широко,
      Цикади ― думок трактат.

      2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. * * *
      Пучечки сонячних тюльпанів
      у двір зненацька забрели.
      Буяли гордощів каштани,
      шпурляли погляд таїни.

      Криївки сонячних тюльпанів
      обмовкам рук давали лад…
      Листівки днів тихцем ступали:
      садили — й вірили в свій сад.

      ...В моїх очах сміявся смуток
      і дотулявся до «прости!..»
      Не можуть пагони розлуки
      обличчя сонячні нести.

      2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. * * *
      Хворим нервом броня
      Розтягнута:
      Дзьобнув жартом,
      Посердив плач.
      Тятива спілкувань
      Роздягнута
      В попередніх метких
      Подач.
      Гріє вітер,
      А сонце сторожко
      Післямовами зирить
      Здушено…
      Ми тримаєм
      Колишні ворохи,
      Замельдовані
      Непорушністю,
      А довкола ―
      Пристиглим подивом
      Перешіптуються.
      Дарма!
      Хворим нервом
      Лоскоче згорблена
      Спілкування
      Хитка стіна.

      2017



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. * * *
      Ви не хочете говорити,
      Ви воліли б про це мовчати.
      І біжать підоспілі квіти,
      Ті, що марять снопом початим.
      Та зненацька підкрадусь знову,
      Затулю вам собою душу.
      Буде липень плести розмову
      Із клубка, що слова пастушить.
      Буде жнивно. І будуть зорі ―
      Розполохані потерчата...
      Загубили вівтар любові,
      Та жадаєм про це мовчати.

      2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. * * *
      Товстолобі авто
      гомоніли у затінку двору…
      Літо гралося в сонце –
      атлет волейболу й м’яча,
      і спішили у тінь
      перегріті на сонячних зморах,
      і ховались квапливо
      у шепіт дерев-паничат.

      Товстолобі авто
      роззиралися в просторі схову,
      їх лискучі боки
      відбивали моменти політь:
      хтось підвозив чужу
      розповнілу од весен розмову,
      хтось захоплював серце,
      а може, увесь білий світ.

      2017



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. * * *
      У моєму дворі
      раювала веселка.
      Я ходила крізь неї,
      тримала в руці…
      А вона запишалась
      так барвисто-близенько,
      і співали: «Осанна!»
      рясні промінці.
      І вдивлялись каштани
      в розгортки бузкові, ―
      ткали запахи вітам
      блаженні ткачі…
      У краплинках останніх
      зріли зерна любові ―
      у моєму дворі
      побували дощі.

      2017



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Острівне
      Люблю Вас чи ненавиджу?.. Не знаю…
      Слів дармових така важка вуаль.
      А літо знов леститься аж до краю,
      Тремтливим смутком пагорків спіраль.
      Не островки – маскована сторожа,
      Де верб’яно розрісся волі смак…
      І ділимо: на гоже – і негоже;
      І з відчаєм ховаємось в кулак.
      Люблю Вас чи ненавиджу?.. О зграє,
      Що розгулялась шумом, та лишень!..
      Коли світає з погляду «Кохаю!»,
      Здається: в дні новий зринає день.

      2019



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Вишнівець
      Начерк

      У Княжому місті ліхтар ліхтарю
      Солодить купелю фонтана.
      Розгойдує літо вечірню зорю, —
      Палац припасує на вбрання.

      У Княжому місті моргає, як цвіт,
      Колесам кармінна бруківка,
      Коли під’їжджає віночок століть
      До парку на щедру маївку.

      У Княжому місті — квітучі ряди,
      Окутують звичні паркани…
      Дзеркальною залою ніч шарудить,
      Тендітно, мов сукня у панни.

      2019



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. * * *
      Гортало місто зшитки ліхтарів,
      Дерев стрибали парасольки-тіні.
      Десь наше сонце ― стомлений пиріг ―
      Пило собі за ширмою мартіні.

      Бриніла ніч, вростала у траву.
      Кульбабам очі склеїла повидлом.
      Йшли світлофори строєм за криву,
      Де наші зорі білі… Халамидні.

      Гортало місто роздуми доріг:
      Фартовий злет вагався… Чи востаннє?
      Якби ж то навіть барви ти зберіг, ―
      Чи це було б розміткою кохання?

      2018



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. * * *
      Ідуть трояндові дощі:
      Троянди плачуть уночі
      Там, де спадає краплі щем,
      Твоїм
      Моїм
      Лунким дощем.

      І на трояндовій землі
      Світають сонця чималі.
      Пуп’янконотний,
      Як модерн,
      В обіймах квітів
      Новий день.

      … Ідуть трояндові дощі:
      Троянди мліють уночі,
      Колишуть світ
      Скісним дощем.
      То щем…
      То щем…

      2017



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    25. * * *
      Химерний автобус на віддалі зонтика.
      Автобус…
      Химерний…
      У сонця на тлі.
      Де тихим таким, ледь схвильованим дотиком
      Сміялась тут я, і цілунок твій тлів…
      Химерний автобус без кінця
      І без простору,
      Без пристрасті й без…
      Очеретин прощань.
      Скрадалась дорога булавкою гострою,
      Вкладалась у сумку, як в пригорщу, рань.

      2012



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. * * *
      Я люблю одинокі вежі, —
      Мох урісся м’яким кублом.
      Їхні очі за мною стежать,
      Їхня втеча — обставин лом.
      Денне світло святить рамена,
      Вечір заздрістю обійма.
      В’ється хмелю пучок — богема, —
      А у стеблах течуть дива.
      Я люблю одинокі вежі, —
      Світлотіні… На стін чолі.
      Їх стрясає всесвітній нежить,
      Розвертаючи вісь Землі.

      2019



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. * * *
      Розпитую цвіт і людей ―
      піднизую древні мотиви.
      До стріхи світає Тадей* ―
      те сонце, що скіфи котили.
      У величі зітканих свит
      вишиваний край аж до неба.
      Кружляю в руках самоцвіт ―
      життя, як посвідку у себе.
      І падає тиха печаль,
      як усмішка з юності сходить.
      Пополудня. Зливи печать
      високі підважує сходи.

      *Тадей ― дар Бога (з давньоєврейської)

      2018



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. * * *
      Зелений місяць десь в дощі застряг.
      Терпким бузком захмарилось, дрімало…
      Уп’яло сонце в небо білий стяг,
      То й висне сіро-сиве покривало.
      …До Ваших слів мій подумок простяг
      Чи руки, чи пережитки змарнілі…
      Зелений місяць: лист зітхає в шлях,
      Бо плачуть верби чи дощі здрібніло.
      Бузок п’янкий від галасу затих,
      Лиш вітер де-не-де шепорта з ночі.
      …До Ваших мрій стежа із тих – простих,
      А я простому – речник неохочий.

      2019



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. * * *
      Клечально трави
      пахнуть зеленцем:
      добротний травень
      йде в червневі броди.
      Щоденний світ
      качається яйцем:
      раює небом,
      досвітком підходить*.
      А суничиння –
      празнична тасьма;
      в дібровах вітер –
      бранець на галері.
      Вітає землю
      вітка замашна, –
      маює листя
      в ревнім апогеї.

      *Підходить – насичується.

      2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. * * *
      Зовсім юна весна
      Замотала у простиньку осінь.
      Побрели небеса
      І зашторились, наче до сну…
      Та блакиті пташа
      Для маленького проліска просить.
      І світає соша,
      Як промінням з камінчиком йду.

      2019



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. * * *
      Шукаємо, літаємо, стрічаємо…
      Тичинки днів — пилком рясним на ніс.
      У засвіток, десь там за небокраями,
      Кохання наше холод переніс.
      Воркочуть недозустрічі відкинуті,
      Краплисто просльозяться джерелом.
      Так хочеться до ваших рук долинути,
      Спивати їх затаєне тепло.

      2019



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    32. * * *
      Тим спомином, де немає
      Ні з’яви від вас, ні муки,
      Неначе пружким нагаєм
      Левадам шмагаєте руки,
      І річка ховає в землю
      Очища свої вродливі,
      Бо там, де колись озерно
      Голубили ви, — обриви;
      І ночі навкруг розп’яття —
      Сміливих доріг зажура.
      І ніде заслінку взяти,
      І усмішка брови хмурить.

      2019



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. * * *
      Який типаж —
      ці ваші віщі сни!
      Даремний бій,
      уперті звитки сірі...
      Питають землю
      хмари знавіснілі:
      над чим болю
      й коли вже завеснить?
      А сни ідуть,
      вичовгують підлогу.
      Вороння в небі
      молиться сповна.
      Де півтора, а де
      спада пів дня
      і кличе віти.
      Хрипко, на підмогу.
      …Чекаю світла,
      та боюсь весни,
      де котики —
      вертливо попід ноги.
      Зелені стріхи
      вилізуть до Бога.
      Навіщо вам
      ті ошалілі сни?!

      2019



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. * * *
      Падають зорі сльозами
      за нами,
      гаями,
      плетиво міста
      мережать
      трамваї і ми.
      Місячне деко
      далеко
      краями тужавить,
      дивиться згорда
      крізь нас,
      яко відлік весни.
      Дико
      столикі
      і вікна ліхтарні, і вії
      на протиріччях
      одвічно
      стають до борні.
      Гублять цілунки
      галунками
      лавочки зрілі…
      Погляд — мені,
      а печенько на завтра.
      Весні.

      2019



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. * * *
      Чи можна
      зібгати в долонях
      обірвані пасма
      ду́мки?
      Чи треба
      зривати піони,
      якщо вони пахнуть
      гулко?
      Бо там,
      у пелюсток чаші,
      сховався невидимий
      лірник,
      що пестить
      обличчя наші,
      коли ми загубимо
      вірних,
      і ані сльозини в стулках,
      а руки біжать
      пелюстково.
      І пахнуть піони
      гулко,
      і гріють комашку ―
      слово.

      2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. * * *
      Неба по́сти ― дощі з дахівок:
      Мрії вільні, як гра левад!..
      Насторожений звід верхівок
      У пакунки сортує лад.
      У мажор ледве стиглим плесом
      Сніг здивовано двір веде
      Під обновкою вірних весен ―
      Паперовим човном-вождем.

      2018



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    37. * * *
      Б’ється... Серце зими.
      В узголів’ї клопочуться зорі:
      Гордий Віз одпочив,
      Поки люд пересів на санки…
      Трусять з неба сніжки,
      Розцяцьковані дрібками див,
      На обличчя полів і плечисті, як стоги,
      Діброви
      Мирні світу куми.

      Зріють серця псалми.
      І різдвяно здіймаються дзвони…
      Суголоссям — мороз,
      Що підхукує стиха в пучки.
      Звабний іній значки
      На гілляччя розвішує лоз
      І дитинно пашить, перевитий у радісні
      Грона.
      Втішно!.. Казка зими.

      2019



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --