|
|
ГАЛАНТНИЙ КУРТУАЗНИЙ - MАНЬЄРИЗМ
__Безумовно, ми займаємося стилізацією. Наново відкриваємо для себе світи до тла знищені хрестовими походами, світи, де царює форма і суть прекрасної Дами.
КОНСТРУКТОР
___Друзі, вільно і невимушено керуйте течією поетичних образів, правил обмаль, вперед ____
Уже немає високого Двору над нами, та з нами ще модна галантність, а куртуазні річки і в цих степах небезпечно-примхливі.
На жаль, допоки в "Конструкторі" тільки я, В. Ляшкевич, але долучайтеся, пробуйте сили, надсилайте варіанти.
Варіант 1
Зима, як жінка
Вікторії Г
Вся музика осіння змовкла разом.
Очищення, катарсис примусовий
снігами ліпить новий погляд - новий
відбиток в келиху й облич під ніжним газом.
А під відбитком - захмелілі тіні
минулого, яке ніде не діти,
як новий вирок самому собі:
жахливий протяг, дірка в голові.
На осінь не подумаєш погано,
вона не винна, ця мадам статична.
Зима інакша - всім категорична,
з холодними долонями, та станом,
загальним станом справ - не надто добре.
А з вигляду не скажеш - неповторне,
не характерне ні путанам, ні
дружинам вірним тіло. Погляд "і", -
передусім, природня засторога,
бо з жінкою цією не до жартів,
любити можна, віддано ж, до смерті,
яка знайде тебе, немов дорога,
на перехресті. Явиться тобі,
і ось уже і дірка в голові,
куди довколишнє і затягає.
Раз по раз так зима пейзаж міняє.
Прекрасна чаша.
І вино прозоре,
холодне, і тече у бік потрібний.
І п'єш до дна, нутром достатньо винний,
аби і вражена зима просторе
собою ложе покривала вільно,
за згодою сторін злиттям невпинно
скрашаючи ковтки серцебиттям,
доки по цей бік від нуля буттям.
2003 р
Варіант 2:
* * *
З країни запахів поверхня тіла (В.Ляшкевич)
твого нагадує пшеничне поле.
Важкі колосся тішать зір і мрії
пливуть тобою наче східний вітер...
Варіант 3
"Все що не пам'ятаю, (В.Л.)
добре пам'ятаєш ти,
означення минулого, волаю,
одвічні варіації “страждаю”
у шкаралупі тої доброти,
якої в тебе я не пам’ятаю.
Не пам’ятаю, власне, шкарлупи.
Все інше тут, на місці - очі, губи,
чуттєва м’якість шкіри і
оманлива піддатливість натури,
яку сторожать розімлілі мури
покійних замків, сльози нереїд,
вагітних від пустотливих амурів
жагою неіснуючих боліт,
і неіснуючих в природі річок.
Та сльози, сльози струшені щодня,
мов із небес субтропіків! а ніч як,
продовження того ж у світлі свічок,
тієї ж зливи розпачу, де я,
тобою ощасливлений самітник,
шукаю порятунку навмання.
Здираюся на береги терпіння,
на скелі невимовної туги,
даю собі обітниці мовчання,
та раз у раз впадаю в гріх повчань, я -
продукт літературної руди,
не можу бути тим, “до запитання”,
і марні наді мною всі труди.
Прощай сказати, втім, навряд чи зможу,
вважай, що це відсутність прямоти,
яку я з відчуттям блюзнірським множу
на артефакти, на нічну сторожу,
на скаменілі в готиці хати,
на всяку чортівню і на пригожу,
прекрасну нескінченість в рамках - “Ти”.
..................................................
Ви можете продовжити тему, або надіслати інші початки.
Для творчої наснаги подамо коротку репліку шановного колеги, пана Ярослава Гашека з відомого вам твору: "Бокал, випитий на брудершафт, кинув фельдкурата у сіті диявола, що відкривав йому свої обійми в кожній пляшці на столі, в поглядах і посмішках веселих дам, які закинули ноги на стіл так, що з їх мережива на нього поглядав Вельзевул..."
Пишіть нам.
|
|
| |
