З Іваном Драчем, відомим літератором, активним громадським діячем ми зустрілися в приміщенні Харківського театру опери та балету під час презентації тут партійного списку Народного руху України. Звичайно, ми не могли не скористатися з такої слушної нагоди поговорити з Поетом. Отож, Іван Драч спеціально для "Ґіґієни".
Кор.: Іване Федоровичу, що новенького?
І.Д.: Та Бог йо' знає. Оце шапку собі купив. Глядіть, яка шапка (показує шапку).
Кор.: Хороша шапка. Іване Федоровичу, а щось цікавого написали?
І.Д.: Та пишу потрошки. Ви знаєте, я взагалі працелюбний. Я навіть коли на засіданнях сиджу, так, бува, слухаю-слухаю, а рука сама за олівцем тягнеться. Так я ото ніби щось конспектую, а сам - то віршик, то поемку, то есейчик який пишу (сміється).
Кор.: А що колеги говорять?
І.Д.: Та і сварять мене інколи. Я ж ото, бачите, коли на засіданнях сиджу, а паперу немає, так я собі на партійних, знаєте, листівках - раз-два - і готово. А я коли пишу, так воно і картинку яку намалюю збоку, бабу голу, чи орган який. Ну, куди уява заведе, самі розумієте. А вони пороздають листівки, а потім сваряться: "Знову, Іване, твої члени на парканах висять".
Кор.: Зрозуміло. А скажіть чесно, коли вам більше творилось - тоді, за союзу, чи тепер?
І.Д.: Та воно ж і тоді, знаєте, замість того, щоби віршувати, треба було і з начальством погомоніти, і городець скопати, і самогону якого зварити.
Кор.: А вам самим, якщо відверто, не доводилось бувати на тогочасних партійних оргіях?
І.Д.: А таки доводилось. Ми ж письменники народ невільний, ось і було, щоб замість віршувати, їхав з яким небуть босом до сауни (похмурніє). А в них там одні забави - баби та самогон. Але чесно вам скажу, я здоровлям тоді не дуже був - то застуда, знаєте, то соплі, то чиряк на нозі. Так я ото собі, доки начальство межи баби полізе, щоби відпірхати кого, виберусь на горішню полицю, дістану якого зошита, і ну віршувати! Баби внизу: "Іване Федоровичу, - кричать, - Іване Федоровичу!" А я їм так лукаво: "Е, ні, - кажу, - дорогенькі. У вас там свої секси, а у нас - свої".
Кор.: Ну Іване Федоровичу, у вас було цікаве життя. Є що згадати?
І.Д.: Гай-гай, де ж ви літа мої?! Так, знаєте, на віку, як на довгій ниві. Дуже добре пам'ятаю університет. Ми тоді весело жили. У фанти грали. В лото. Самогон пили. Хіпували страшно. Я й сам тоді автостопив. Хайєр відтоді зберігаю. На гітарі у групі грав. Матюкався при жінках. Тепер і згадати соромно. Кинув.
Кор.: А музика?
І.Д.: Музику я любив. Ми всі тоді багато музики слухали. Я, скажімо, панків любив. "Секс Пістолз".
Кор.: Серйозно?
І.Д.: Їй бо'. Було дітей до школи, а сам транзистор у руки і біжимо - я, Дмитро*, Вова Дрозд за спілчанські гаражі. Наб'ємо косяки, дьорнемо дурі, потім по парі-трійці "Жигулівського", і поїхали - Сід Вішез, усі ці речі. Да, угарні були часи. Я навіть перекладав тоді щось таке.
Кор.: І щось із того збереглось?
І.Д.: Та де там. Так, у голові тримається, якийсь уривок:
Раз, два три -
Боже, королеву борони.
Чотири, п'ять -
Курва-мать**
Але потім недоопрацював, до ума не довів. Тепер шкодую, звичайно.
Кор.: Можливо, це наша національна риса - не доводити все до кінця, як ви вважаєте? Може, це пов'язано якось з ментальністю, генофондом?
І.Д.: Знаєте, я вам таке скажу. У нас, наприклад, якщо яку бабу хай навіть ціле село відпірхає, то це ні на які генофонди не вплине.
Кор.: А чому, як ви вважаєте?
І.Д.: Ну, ви ж розумієте, її ж наше село і відпірхає. Не кацапське ж. Ось, якби її де в Москві відпірхали - зовсім інша справа. Відпірханість вона різна буває (замислюється).
Кор.: А вам у Москві часто доводилось бувати?
І.Д.: (неуважно): Да, було. Тоді ж навіть яку джинсу лише в Москві можна було купити. Ситуація була така. В Україну поверенешся - тут село селом. І не відпірхаєш нікого. А як і відпірхаєш, бува, все одно - особливої радості немає.
Кор.: Іване Федоровичу, але ж література і тоді розвивалась. Ви ж багато їздили. Виступали.
І.Д.: Ага, виступав, було, приїдеш у клуб лекцію читати, а там тобі вже все - самогон, баби. І кожна так і дивиться, щоб її відпірхали. А я може не хочу її пірхати, я, взагалі, лекцію приїхав читати. І який, скажіть, мені інтерес її пірхати - я ж її вперше і востаннє у житті бачу (розпалюється). Ну, Драч я, ну так і що? Що я по її - всіх пірхати маю?
Кор.: Добре, Іване Федоровичу, а сьогоднішня молодь?
І.Д.: А сьогоднішню молодь я хочу закликати лише до одного. Друзі! Нині ми з вами стоїмо перед воістину історичним вибором, і від того, наскільки цей вибір буде мудрий і зважений, залежить те, яким буде майбутнє ваше, ваших дітей, та й, чого гріха таїти, цілої України. Тому, друзі, будьте уважні, за вами завтрашній день нашої молодої держави. Вам зберігати її вікові скарбниці, її духовні поклади... (Посміхається) Я вірю в українську молодь!

_________________________
* Дмитро Васильович Павличко
** Дуже неточний переклад пісні гурту "Сексуальні Пістолети" God save the Queen


"ҐІҐІЄНА", 2'98