Вячеслав Ткачук (1986)
Коли говорити про себе, як автора літературних творів, то скажу, що у поезії завжди намагаюся використовувати елементи міркування, роздумів, таємницю, прихований контекст, тобто все те, що не "розжоване" для читача, а вимагає його "розумової причетності". Проза ж, що головне, не має бути банальною, занадто емоційною і "пишною". Це, в першу чергу, душевні переживання і внутрішнє ставлення до себе і оточуючого світу.
Як я сумую
Як я сумую.
Це так глибоко,
як той колодязь,
що бачить зорі
очима спраги.
Йому найдалі
кидати погляд
в небесну пустош,
але він може.
Для нього звично
не спати зовсім
і серед ночі
в'язати сукню,
таку як в неї.
А може й кращу.
Ловити зорі
в вогкі долоні,
плести назустріч
вогням далеким.
Бо він сумує
в холодній ямі,
йому там страшно,
коли надвечір
стуляють віки
гранітним пластом.
І тихо плаче,
а його сльози
стрімким потоком
підземні води
розносять всюди.
А далі кома...
Біжать хвилини
по циферблату,
бракує світла,
і десь високо
зняли повіки.
На небі чисто.
Безкрає море
вмістилось в коло.
Пісчаний берег
і ти на ньому.
Тобі не видно,
як я сумую,
я так сумую...