А на люстерко нічого пеняти,
коли воно показує, чиї
це дипломати
виграють дебати,
плюючи у зображення свої.

***
А пагорби Америки купує

Гірка непомірно скорбота
На душу незрушно лягла, -
Освячена кров'ю і потом,
Здригається й стогне земля.
Терпіння втрачаю спрокволу,
Бо бачу щодня, як на злість,
Зґвалтоване танками поле,
Обпатраний мінами ліс.

Коли вся здохне орківська сволота?
Боги, немає краю цій війні.
Без пафосу, я знаю, це робота
Бойчині, України патріота,
Пошматувати пута Сатані.

Я виховав тебе такою, доню,
Й ніколи не казав: "Туди не йди!"

Вітаю сердечно! Вже після зими
Пишу вам листа свого вдячного.
Ви, друзі, насправді, такі, як і ми -
Буваєте вкрай необачними!

У того, хто обраний був навмання,
Взуття чорним кремом виблискує.
У вашого лідера славне ім'я -

Крига міцніє, стає небезпечною,
на ній падають люди.
Уламки льоду лежать на дорозі,
як метеорити з антисвіту.
Крига блищить гострими лезами,
стверджуючи марність
людських спроб боротися
з приреченістю, зі своєю

Коли вийшов Ізраїль з Єгипту,
Дім Яакова – від чужого народу,
Стала Юдея Йому за святиню,
Ізраїль – підвладним Йому.
Побачило море й побігло,
Йордан порачкував назад,
Гори стрибали, немов барани,
Пагорби – немов ягнята.

it lives in me...
the sea of touches and
the endless kisses
oh wings of mine
your weightless moments -
heaven to embrace
the sparkling wine
was sweet, I listened

Сніги березневі, як сльози минають,
але прохолоду тримає ще серце.
І та необачність, що сталася з нами,
наждачним папером торкає зітерте.
Від спогадів суму оговтатись важко.
Від слів, що тріпали душевні стежини.
Злилися зима із весною у вальсі,
А ї

Уже нема числа могилам,
Уже нема ні сліз, ні зла, –
Війна мене сумним зробила
Та серцю болю додала.
Вже не летить, немов на крилах,
І не цвіте, як сад, життя, –
Війна надії спопелила,
Мене загнала в укриття.

Я - дядько дорослий. Ти - хлопчик маленький.
Роби, що кажу! На папері угода.
Ось! На тобі ручку! Підписуй швиденько,
А потім здихай разом з вашим народом.

Які ще гарантії? Що тобі треба?
Найкраща гарантія - це моє слово.
Я гузном рудим захищу ваше

Із Юлія Кіма

Чув я ще з молодших класів
від татуся мудрість цю:
«Гроші – все, і ціль, і засіб,
пам’ятай це, сисунцю!»

Не забуду я довіку,

Вона хотіла
у ніч зачаття
масного тіла
зі смаком щастя.
Обіймів вічних
до астенії,
вистав сценічних
драматургії.

У старих рукописах
ти загубив суть
своєї сьогоднішньої поезії,
а тепер риєшся в них,
аби віднайти. Думка
чи образ вилетіли з голови,
як таємничий птах.
Старі рукописи

Моє покаяння стікає святою водою
З чола, що гаряче, до серця, де віра горить.
Я чую цей порух. Йому б не застигнуть слюдою.
Від першого хлипу йому б затужити навзрид.

Щоб змилося все, що осіло, як чорна сопуха,
Із погляду скелець зітерся облуди т

Спочатку... в ній було сонце пекучих рум’ян,
Був дикий незайманий погляд,
що дививсь з бельведера юності.
Я любив її пишні й такі пустоцвітні вуста,
Які ще не важили слово на шальках гучності.

Я любив, як вона підб

Я привіз наш біль і наші страждання…
Він сказав: у них і без цього вже забагато даних.

Я показав світлини полонених, яких катували в підвалах…
Та він не дуже й слухав, навіть переривав.

Я зауважив: не може бути пробачений кат…
Він відповів: у мен