ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2024.02.27 05:42
Чимчикуючи з гостини
Заєць скибу ніс в торбині
І раптово біля лісу
Стрів чатуючого лиса,
Що з порожнім зовсім шлунком
Ждав такого подарунка,
Бо в засмученого зайця
Похапцем забрав окрайця...

Нінель Новікова
2024.02.26 15:18
ЙОСИП БРОДСЬКИЙ
Переклад із рос. мови
Нінель Новікова

І ВІЧНИЙ БІЙ…

І вічний бій.
Нам спокій тільки сниться.

Ольга Олеандра
2024.02.26 10:51
Вручає доля квіти. Із вогню.
Вогняні квіти на весь обшир неба.
І хочеться відмовитись – не треба!!!
Але дарунки долі – то святе.

Палає всесвіт. Вогненний букет
заповнює і смажить поле зору.
Розпалює супротив чи покору –

Юрій Гундарєв
2024.02.26 10:32
Сніг, ніби срібне рядно.
Один. Самота.
Біле, як ватман, вікно.
Один. Саме ти.

Весь світ замело…
Навіщо ж сюди прийшов?
Щоби нести тепло.

Володимир Каразуб
2024.02.26 09:56
А справа в тім,
Що я і не приховував
Ні власний подив, ні холодних слів,
Ні пристрасті, що сходилась з іронією,
Ні те, що світ – один великий міф
З його бажанням діяти, як бачиш
Настільки хутко, щоб ніхто не зміг
Затямити його поточні риси,

Світлана Пирогова
2024.02.26 09:20
Зима. Глінтвейн. Скляні квадратики вікна.
Сплітає лютий макроме морозне.
Бузку засохлому наснилася весна,
Неначе хтось несе його з-за рогу,

А поки в фоліанті - пил і духота.
Хоч заглядає часом хуртовина,
Розлук далеких в'ється стигла глухота.

Леся Горова
2024.02.26 08:50
Всю ніч у вікно несподіваний дощ побивався.
Так гулко й настирно, що сон мій наляканий втік.
Здіймалися хвилями згадки, спліталися станси.
Було щось забуте, тремтливо-хвилююче в тім.

Як в деку кленову, бажаючу звук відродити,
Вдаряли краплини у скл

Микола Соболь
2024.02.26 06:42
Мовчить знесилена Вітчизна.
Знекровлений тече Дніпро.
Хто справить по загиблих тризну?
Якщо не ми, то вже ніхто.
Відмиють руки московити,
коли стече з багнетів кров
і стануть вчити нас любити,
і, що нацисти – полк «Азов».

Віктор Кучерук
2024.02.26 05:28
А навколо – ні сміху, ні крику,
Ні овацій, ні лаянь нема, -
Мов істоти глухі й без’язикі
Навмання поглядають сліпма.
Мов попереду зводяться тіні
Від нестерпно скрипучих стільців, –
Збайдужіло нове покоління
До творінь усіляких митців.

Олексій Могиленко
2024.02.25 20:35
Десять років чекаємо миру,
Але чуємо страшне:війна.
Ми в полоні новин із етеру
А в полоні хтось знову вмирав.
Щохвилини сивіють дружин
Сивину чорна хустка схова...
Не вернути вже брата чи сина,
Тата в діток забрала війна.

Микола Дудар
2024.02.25 20:05
Не смітять нотами… Лікують ними
В семи поборнім колі від недуг.
Є інколи й свої для цього рими
І кілька сот хвилиних вірних слуг…
А що вже там казати про ефектність,
Коли все оживає навкруги!?
Хоча й усі ми в цьому світі смертні,
Я б краще, як на

Євген Федчук
2024.02.25 16:32
Вертались чумаки в погожий день із Криму.
Воли повільно йшли, вози важкі тягли.
Розімлілі чумаки не поганяли ними.
Знайомий добре шлях, вже в котрий раз ішли.
Вже недалеко їм лишалося й додому.
Ідуть понад Дніпром, вже й Хортицю видать.
Спинилися на

Іван Потьомкін
2024.02.25 14:19
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене

Світлана Пирогова
2024.02.25 14:11
Не вщухають пташині арії,
Вже літає пух тополиний.
Мабуть, пише весна нам сценарій,
Бо душею до тебе лину.

Світить сонце бурштином в зіниці,
Вабить травня квітучий дотик.
Ти сердечна моя таємниця,

Іван Низовий
2024.02.25 12:55
Сірооке моє дивенятко.
Хочеш,
Я розкажу тобі,
Чому
Я назвав тебе іменем Леся?

На Поліссі,
В дрімучому лісі,

Леся Горова
2024.02.25 09:26
Хто вам сказав, що я слабка,
що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука
чи пісня й думка кволі?
Ви чули, раз я завела
жалі та голосіння, –
то ж була буря весняна,
а не сльота осіння.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Огляди авторів/користувачів):

Володимир Тимчук
2010.02.24

Світлана Майя Залізняк
2009.11.23

Ярослав Нечуйвітер
2007.02.07

Редакція Майстерень
2006.12.10

Ігор Павлюк
2006.09.28

Майстерень Адміністрація
2006.07.31






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Світлана Майя Залізняк / Огляди авторів/користувачів

 Курйози нашого сайту

відповідь Ярославу Чорногузові на його випади, на його так зване вибачення...

Ранок. Вибачення пана Чорногуза переді мною і Л.Бенедишин переросло у напад. Враження, що потрібен кризовий менеджер.
Спробую флегматично пояснити історію з моїми вичитуванням віршів Тетяни Левицької - і то подеколи.
Таня хороша поетеса і приємна жінка. Мені прикро, що ми стали заручницями таких перипетій.
Найкурйозніше, що вона приватно у чаті ФБ просила мене глянути на її поезії, і я не відмовляла, завершивши власні справи. А у мене їх чимало: побут, родина, творчість.
Недавно було таке: хтось зауважив вживання "навкруж" у контексті, вона сумнівається - і лише я, так вважає Чорногуз, можу їй сказати... чи так можна... хм...
Перепитала: та невже? "Ти для нього авторитет, Майє", - так відповіла.
Так мені було сказано. Таня радісно дякувала. Все було спокійно.
І тепер тут читаю, що я така-сяка, що я "налаштовувала" проти Чорногуза десь когось. Ярославе, ви дійсно так вважаєте чи пишете голослівно - і потім вибачення проситимете? Мені ці напади відбивати набридає. Та невже б я коментувала на Вашій сторінці, якби Ви не написали на нас із Л. Бенедишин звинувачувального коментаря? Кожну принизили. Ми завинили, бо погіршували вірші Тані. Такого не могло бути. Автори самі вирішують, як писати, і заміна не є нашою. Я за самостійну працю над написаним. А ображати жінок - некрасиво.
Колись Вам видалося, що я маю клона (а їх я не заводжу) і разом із Сушком Вас критикую. Ви на мене (це нечувано, бо я звикла до пошанівку) написали "сука", а потім палко вибачалися, я вже тоді зрозуміла, на що Ви здатні у поривах гніву.
Тоді Тані написала про таку Вашу негідну поведінку. То це я налаштовувала? Інших випадків не було.
Чоловік, що дозволяє собі отак писати, обзивати - достойний поваги? Скільки можна?
Сайт колись сотрясали ваші гнівливі коментарі на адресу Сушка, прокльони навіть були. Все стихло, друзі помирилися - і я стала обом поганою. Когнітивний дисонанс. Де ж я "плела інтриги"? навіщо? чи личило б мені бути інтриганткою з діамантовим кольє... Хто Ви для мене? Що мною мало б рухати?
Живу усамітнено. Не є тусовщицею. Невже дорослі персони можуть бути наскільки амбітними і сліпими у своїй злобі, наче хто посягнув на Ваші пагорби слави, щоб вибачатися - і нападати одночасно? Я шокована.
Це мої співвітчизники... Та ворогів не треба, маючи таких друзяк! Вам треба мене очорнити, щоб відверталися і зачудовувалися вашими віршами. Пишете голослівно під вибаченням власним таке:

"Налаштовували Ви і проти мене людей, я це знаю, Ви думаєте, що всі мовчать і Ваші друзі, та ні. Всі від Вас поступово відвертаються, бачичи хто Ви є насправді".

Над цим кожному варто замислитися.
Хто Ви є насправді? Я є нелицемірною і такою, що здатна захищатися. Бо левиця. Бо не маю вини. І лише почуття справедливості веде мене.
Відвертаються від справжніх яскравих поетів завжди. Заздрісність, власні комплекси неповноцінності, ще якісь мотиви спонукують людей відходити від особистостей. Бо утворюється прірва. Хтось, подібний, навпаки - наближається. Сірість притягує сірість. Вона збивається у ковтун - і мусиш відчіпляти від себе реп'яшню.
Проживши на світі чимало років, я з подивом читаю ту нісенітницю, що Ви на мене пишете під своїм ВИБАЧЕННЯМ, долучилися до тролінгу лицемірного Сушка, він Вас веде, штудіює Макіавеллі. Ви ж писали не раз звернення до Редакції майстерень із проханням подіяти на Сушка. Ми це читали. Те на сторінці Вашій збереглося. Зазирніть, перенесіться у той настрій.
Ви обзивали обісцюшком свого друзяку. Так він допікав.
А нині - що? Ви ж не хлопчик, якому нашепчуть на вухо: ота погана - і він вірить... Соромно мені за вас обох із Сушком. Лишіть мене у спокої. Ніколи не була інтриганткою, Ваші слова про плетіння інтриг - не за адресою.
Озирніться і побачите, хто насправді той чорний Павук. Ви надто легковірний у свої зрілі роки, мій ровеснику. Ще є час на справжнє вибачення.
Завтра день народження мого сина Юрія, і я не можу відволікатися на захист своєї честі. Тому сьогодні пропоную Вам спокійно переглянути свої закиди. А думка Ваша про мої поезії таки не цікава, бо Ваших я майже не читаю, вони не викликають у мене особливого захоплення, трепету, не варто себе вважати гуру непомильним, пане Ярославе. Ми дуже різні - і це чудово. Не опущуся до назвисьок. Лишуся шляхетною.
..........

Пишете, що я ніколи не піду з ПМ? Заборонили коментування, тут відповім.
Саме цього Вам треба? Щоб пішли всі відомі, і Ви розкошували.
Один запеклий друзяка обзиває козою, інший долучається цькувати.
Я наче у світі Босхових картин.
То мирилися, то воювали-гримкотіли з друзякою, і все це прилюдно. Наче не можна десь з'ясувати стосунки.
А я хочу розвою сайту, поезії, а не пасквілів, назріло оцінювання нових авторів, залучення редакторів. І саме Любов Бенедишин, якщо зголоситься, могла б бути найкращим редактором на сайті, звісно, після шановного редактора майстерень - адміну.


Вірш Василя Стуса, який Ви не сприйняли у коментарі на власній сторінці, я взяла з ресурсу "Поезія щодня"

джерело https://www.facebook.com/StusVasyl/photos/a.1339564159442062/2320549551343513/?type=3&theater&ifg=1

Дерева, вітром підбиті,
Пещені літом і сонцем,
Піднявши вгору долоні,
Пнуться до неба. Зайшлися
У ритуальному танці.
Я заздрю вам, тривожні дерева
Із добрими дитячими очима!
Ви кожен рік оновлюєтесь: Я ж
До цього тільки прагну.
Людино! Коли дерево сторуко
Голубить небо, вітер, і весну,
І день, і ніч, і вечори, і ранки —
Не забувай, що дві твої руки
Не можуть мати спокою ніколи.
.................

Волію читати не менш красиву поезію на Головній поетичного сайту, а не кострубату, неохайну графоманію Сушка. Саме в ній Ви звинувачували друзяку не раз на цьому сайті. А що нині він публікує?
Заливає ресурс віршатами, пасквілями, тролить. Лікує від гарного смаку.
Щодня агітки та заримовані зітхання "якпоганомиживемо" інших авторів бачу. Що з цього цікаве сучасному читачеві?
Отже, не виживати з сайту нас потрібно, а розбудовувати майстерні. Очистити шиби, стіни і стелю. І витирати ноги перед входом у храм Поезії.








  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-07-03 09:20:03
Переглядів сторінки твору 2337
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (5.159 / 5.77)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.246 / 5.89)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.810
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Автор востаннє на сайті 2024.02.19 13:48
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2019-07-03 10:19:44 ]
А таки курйози!

Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2019-07-03 08:46:53 ] - відповісти

Я вже висловив свою позицію. Я закликав до виваженого роблення зауважень. Робіть, але виважено. І мені, і Тані, і всім, хто потребує! Але визнайте, що і Ви іноді робите помилки. Визнайте. Чи Ви вже забронзовіли теж, як Залізняк?

Відповідаю тут, пане Чорногузе, адже Ви чомусь відмінили персонально для мене можливість коментування. Лиш не розумію, чим я Вас так дістала...

Так, я визнаю, я теж помиляюсь, як і Ви, як і будь-хто. Але справа в тому, що кожен з нас даючи комусь поради - у той момент щиро переконаний у своїй правоті і хоче, щоб було краще. І тільки АВТОР вирішує, принаймні, повинен вирішувати, що далі з тими пороадами робити. Я завжди про ЦЕ пам'ятаю, даючи поради комусь і слухаючи чиїсь щодо своїх творінь.
Ви переживаєте, що я забронзовіла? Можу Вас заспокоїти - ні, не забронзовіла. Я хоч колись хоч раз до когось на цьому сайті поставилась зверхньо??? Ні. Можливо, зауваження мої часом такими виглядають, бо переважно вони без сюсюкання - а одразу по суті. Але за межі толерантності, по-моєму, я ніколи не виходила, не переходила на особистості, не пліткувала і т.д. і т.п.
Саме пам'ятаючи про те, що можу помилятись як усі, я з повагою ставилась до коментарів під моїми віршами, прислухалась, придивлялась. Вирішувала сама - варто щось змінювати чи ні (і всім це раджу). Хіба я когось принизила хоч раз? натякнула - куди ти пхаєшся до мене, бронзової, зі своїми порадами? - ні.
Більше того, часто таки шукала кращі вирішення у своїх рядках, бо в цьому і є сила і цінність ПОЕТИЧНИХ МАЙСТЕРЕНЬ. І саме за це вдячна цьому сайту з перших днів свого перебування тут.
Тому - сумно і гірко мені на все це тепер дивитись і все це вислуховувати: якісь дикі звинувачення у гонінні авторів, забронзовінні і тому подібне.
Вже й сторінки від мене позакривали. Оце так!

У мене більше нема слів.
Не битиму себе в груди, що йду геть із сайту.
Але, бачу, таки настала пора знову зробити перерву.