Тетяна Левицька
Тетяна Левицька народилася в м. Романів Житомирської обл. З 1976р. проживає в м. Київ.
Поет, прозаїк, член Національної спілки письменників України — НСПУ, "Заслужена діячка естрадного мистецтва України".
Друкувалася у збірках: "Шал вітрів", "Пензлі різнобарв", "Многоцветия имён", "Обпалені крила", "У пошуку альтернативи", "Українській літературній газеті", журналі - "Дніпро",четирьох альманахах"Нескорена Україна"
Авторка поетичних збірок: "Причастися любов'ю", "Долю пишуть небеса", "Лавандові мрії," "Світоч душі" - корона сонетів."ВІРА, НАДІЯ та онкомаркери" — проза.
На її слова написано більше шестидесяти пісень такими композиторами, як: Леонід Нечипорук, Тетяна Мирошниченко, Михайло Назарець(спільний пісенний альбом), Віктор Охріменко, Олександр Чернега, Володимир Сірий, Світлана Кас'яненко, Юрій Євсєєв, Геннадій Володько та інші. Дипломант багатьох конкурсів.
Лауреат I ступеня "I-го Київського фестивалю Православної Поезії", — 2019р.
Лауреат пісенного фестивалю "Вернісаж — 2021-2022р", дипломант фестивалю " Ucrania Fest" (Іспанія) — 2021р.
Лауреат Міжнародної премії — "Культурна дипломатія", нагороджена Всесвітнім золотим орденом - "Культурна дипломатія" — 2022р
Лауреат літературної премії Ярослава Дорошенка — 2023р.
Лауреат міжнародної літературно-мистецької премії імені Григорія Сковороди — 2024р.
Не вдавай
Не вдавай, коханий, що у нас все добре,
чи хіба не бачу, що не так усе?
Перелляла щастя у пекельне горе,
на вітрилах доля в небеса несе.
Не жалій, бо жалість
не любов, а мука,
божевілля сонне тугою в очах.
Блекотою зустріч, каяттям розлука —
недовіра гіркне на семи вітрах.
Більше не боюся ностальгії, болю,
ні гризот ревнивих, ні трагічних п'єс...
Притрусити рани вистачило солі,
на горищі квітне дерев'яний хрест.
Бо прекрасний квітень п'є свячену воду
із душі моєї, наче з джерела.
Дякую, що спрагло-ніжну насолоду
з губ твоїх медових теж колись пила.
26.03.2025р.