як приступити до тебе, якщо ти – мій ковчег заповіту?
Святощі сховані в ньому: пахощі і скрижалі.
Певно зотлію з розпачу, якщо станеш марнотою світу...

Очі сумні сховала під клаптем густої вуалі.

...ріки течуть бурхливі, та з витоків непримічени

Не потрібна убивча війна в кожен дім влізла, в душу і в хату,
Світ на друзки розбила вона з артилерії чи із гранати.
І складає невинні життя у великі, не братські могили,
Щоби думи про майбуття ми назавжди уже полишили.

Бо хотіли загарбати все: і оз

Хай мир і тиша ці чимдужч-чимдальш, а з віч і вуст не сходить фальш. * * * Живемо від війни і до війни, і Бога славимо, бо грішні ми. * * * Скільки ще мін не зірвалось – скільки ще жде матерів. Стільки же часу лишалось – нам на спокуту гріхів

Воно" вбиває по-хвилинно
Мене, похилого в літах
А на чужбині Катерина -
Самотній неба рідний птах…
І ночі довшають в судинах
На зморшки падає їх тінь
Щоби почути - Катерина
В куточках кожних сновидінь…

То спекотна пора, то морози
Підганяють мене в укриття, –
Проявляється в повній тривозі
Вічна повість стрімкого життя.
То приємно штовхають у спину,
То впираються в груди вітри, –
Мов прикмети зовуть, а причини
Заважають надалі іти.

Зима стрічається з весною,
І усміхається блакить!
Яке це щастя — буть з тобою,
І кожен день, і кожну мить!

І кожен раз — душі цвітіння,
І розкривається вона —
Як пелюстки на деревині --

Попав у партію Микола,
Як і годиться – по приколу.

Росію натягли на зло
Царі, генсеки і пуйло.

Путіненят – мов кошенят.
Щоб дати лад – потрібен кат.

А мені до сонця, а мені до сонця би дотягнутись!
Хай би соки всі, хай би соки мої осушило!
Бо мене тут наскрізь пронизує слово-шило.
А моє? – Моє так і не зворушило.

А мені до серця, а мені до серця би докричатись!
Хай стискає груди, хай збиваєтьс

О, ти була його остання.
Ти з ним жила через кишеню,
а він давав тобі у жменю
грошима все своє кохання,..
бо ти була його остання.

2 вересня 1996 р., Київ

Міріади доріг на землі пролягло.
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під

В дитинстві я щороку приїздив
У гості до бабусі. Ціле літо
Я міг на річку і у ліс ходити.
Там зустрічаєш стільки різних див,
Яких у місті марно і шукать.
Бабуся трави кожен рік збирала,
Мене частенько із собою брала.
Тож довелося і мені пізнать,

сніжинки на щоках
зникомі херувими
розгублене в роках
затримане в незримім

дощі їй віділлють
весною серце в римах
він той від кого йдуть

розлито вино
стигне кров не водиця
пошук істини

(Eng.)
the wine is spilled now
cooling down blood isn’t water
searching for the truth

А корупційній мафії при владі
пообіцяли пі-юлєй, таки...
животворящий Байден
лічить банду:
команду зе... бойки і єрмаки.

***
А ось і з Ради потекла зеленка,

Дівчата мене любили завжди. Був гурточок шанувальниць у дитячому садочку, хлопчаки дражнилися, але здалеку, бо чубивися з ними залюбки, розквашував носи, копав лежачих ногами, торсав за вуха. Шибеником був ще тим.
У школі саме дівчата обирали мене ком

Химероводять снігопади,
витьохкує під ранок лід…
це місяць лютий безпорадно
звільняє так шляхи весні,
бо вже пора.

Ось-ось розпустять верболози
суцвіття котиків пухкі,