Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Артур Сіренко (1965)

Інфо
* Народний рейтинг 4.610 / 5.15
* Рейтинг "Майстерень": 4.709 / 5.44
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Коефіцієнт прозорості: 0.767
Переглядів сторінки автора: 134633
Дата реєстрації: 2010-03-01 02:20:19
Звідки: Станіславів
Школа та стилі: хокку, танка, постмодернізм
У кого навчаюсь: Мацуо Басьо
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2024.09.21 14:59
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Сам я родом з міста Сніжного, що нині під окупацією. Доля носила мене різними містами і країнами. Для себе бачу важливим (може найголовнішим) творіння тексту. Моє життя це, зрештою, теж текст. Весною 2014 року, коли почалась війна проти нашої країни пішов добровольцем в українську армію. Командував артилерійським взводом, отримав звання капітана. Про нинішню війну написав цілу книгу, назвав її "Книга руїн".

Найновіший твір
Вони, рибалки
Я блукаю між хмарочосами,
Як останній король модерну,
А мені кричать галантні гарсони
У чорних краватках-метеликах:
«Агов, містере!»
Мені посміхаються смугасті коти –
Вухасті свідки буття плямистого Місяця,
Знавці італійського сиру і сірих метеликів,
Посміхаються,
Наче не коти вони, а рибалки,
Що ловлять старого сома спокою –
Незворушного, як сама Порожнеча –
Стара бабуся Будди-Всесвіту
Медитуючого серед чорноти Вічності*.
Я блукаю між хмарочосами –
Скляними потворами Андрія Варголи**,
Виглядаю мишу на ім’я Сьогодні,
Що бігає між металевими, галасливими
Гусаками-автомобілями***
(Пливіть собі рікою часу, пливіть!),
А мені натякають, що то не миша, а щур,
Сірий, як вчорашнє безглуздя,
І хто натякає (стиха)? Зубата жінка Сонце!
Щур, який догризає насіння годин,
Що ми назбирали в торбинках овечих,
Бо гадали, що ми пастухи, а не женці
Всього, що лишилося
На цій ниві осінній порожній****.
Я блукаю, а місто-страховисько
Поглинає шматочки майбутнього,
Про яке знає лише хвостатий
Пророк.

Примітки:
* - люблю думати про Вічність, а особливо писати про неї. А вона любить… Що ж вона любить, ця стара діва з вицвілими очима? Не знаю… Не знаю…
** - краще б він малював годинники, а не бляшанки з супом.
*** - бо вони гелгочуть як гуси (коли в дорозі). І такі ж неспокійні мандрівці – туди, в невідоме. Бо прийдешнє завжди невідоме.
**** - весняна нива теж порожня – бо ще нічого ще не проросло. Посадіть там просо.