Я не поет..я так.. для себе..
Шлях до душі, шукаю навпростець.
Шаленими думками розриваю небо.
Я не поет і не митець...
Сто раз розбите своє серце,
Лікую на папері...
В очах ховаю сліз озерце
І стукаю в ті ж самі двері.
Життя нічого не навчило.
Знов помилки, гріхи, невдачі.
Та вдосталь у перах чорнила,
Щоб прикрашати все, що бачу.
А між рядками - заховаю тиху сповідь,
Усі жалі, переживання, втрати.
Хтось може й розгадає хто я...
Я ж та - що без крил, захотіла літати!

Мельничук Орися