Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Юрій Єршов-Холодний (1949)
Я воскрес із Божого насіння,
Що запало в душу - в глибині.
Те зерно надії і спасіння
Рідним Словом проросло в мені.


Інфо
* Народний рейтинг 4.742 / 5.53
* Рейтинг "Майстерень": 4.673 / 5.75
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Коефіцієнт прозорості: 0.753
Переглядів сторінки автора: 30157
Дата реєстрації: 2010-01-26 17:10:50
Звідки: Запоріжжя
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2011.02.21 12:31
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Народився я 7 лютого 1949 року в селі Миколай-Поле неподалік Хортиці на Запоріжжі. Мати – Єршова Меланія Федорівна (дівоче прізвище Холодна) старого козацького роду (народилася в Мішурному-Розі на Дніпропетровщині) обшивала дітей в школі-інтернаті. Батько – Єршов Іван Іванович працював мотористом, ковалем в Миколай-Пільській М.Т.С. У батьковому роду всіх від діда-прадіда називали «машиністами» ба мали «золоті руки» і любов до техніки. Корені батьківського роду ведуть до Сибіру.
Улюбленою моєю книгою була стара засмальцьована – «Конек-Горбунок». Я її ще до школи перечитував довгими зимовими вечорами. А батько частенько наголошував: «Цю книгу написав твій прадід. Тож читай уважно, може й сам колись напишеш щось путнє». Та й сам батько мав особисту любов до літератури. Він писав драми і щочетверга після роботи їздив на заняття літоб'єднання до Запоріжжя.
Він товаришував з Магаром, листувався з Корнійчуком. Відгуки були схвальні. До прем'єри готувалась його вистава «Які ми були щасливі» в обласному драматичному театрі, але за два дні до прем'єри батькові зателефонували із Запоріжжя. Я вперше бачив, як батько плаче, плаче і б’є головою залізну шину (яка вкопана, як ворота в М.Т.С.). батько за ніч облисів. Жодної волосини на голові. Я тоді зрозумів, що сталася якась біда і батько (а він мав густе чорне волосся) назавжди залишиться лисим. Щоправда за рік волосся відросло, але батько кинув писати. Людська підлість зробила свою чорну роботу. Це був 1955 рік. П’єса називалась «Які ми були щасливі» і була знята зі сцени і заборонена – «за воспивание националистических интересов».
ця підлість мені болить і досі. ось чому я так часто повертаюсь у своїх віршах до цієї теми. Подумайте, а чи не ця підлість знищила Симоненка, Стуса, Тютюнника...
Вони і тепер всі на своїх місцях готові до своєї брудної роботи...
Закінчив я школу № 59 вже в Запоріжжі. займався спортом (важкою атлетикою). Є майстром спорту, чемпіоном республіки. Одружений.
Вірші пишу зі школи. Часто друкувався. Маю книги "Кришталева ластівка" та "Народе необачний". Головною тематикою моїх віршів є: добро і зло, правда і кривда, людська підлість і безсмертя людини-творця.

Найновіший твір