Лілія Мусіхіна
Живу в Тернополі. Люблю його страшенно. Люблю дощ. А ще – свою крихітку-дочку і найкращого друга, який став моїм чоловіком.
Працюю редактором відділу дитячих видань у ВІД "Діана +", організатор літпроекту "Вакації".
Маю художню освіту, незакінчену вищу філологічну.
Люблю світ. Хіппі. Намагаюсь бути чесною із собою.
Ерос
І ніби сон надходить ніч,
Така чорнява, як каглина,
Запалять в небі сотні свіч,
А ти заплачеш, мов дитина.
Зрихтує ніч тобі постелю,
Поправить подушку туман,
Знімеш із лади перший вельон,
Забагряніє ніч від плям...
А за вікном волає вітер
І плаче хмара дощова,
Щепоче щось крізь сон тополя,
Бо знов лишилась нічия.
І скине люба маску цноти,
І всоте вже булатний меч
Проониже тіла позолоту
І дриж торкне жаданих плеч.
І ти летітимеш до ранку
В безодню, може, в небеса,
Та зійде сонце, все минеться,
знов трави вимиє роса...
А ти все маритимеш нею,
Чекатимеш, коли б хутчіш
Все освітилося б зорею,
Крли б хутчіш, коли б хутчіш!..