Таня Невідома
Мені 16 років, навчаюся у найкращій (принайні, для мене) школі №8 м.Львова. Обожнюю подорожувати, танцювати, співати, а ще не уявляю свого життя без моїх друзів (всім їм передаю великий привіт і цьом:)) Коли мені на душі погано пишу пісні і вірші (мабуть, тому вони такі трохи сумні...).
Твоя квітка
Вона змінилась,
Вона вже не така,
Яка була з тобою.
Вона сумна...
Хоча сміються її очі,
І лагідна усмішка на устах.
Вона живе...
І їй без тебе краще,
Ти можеш зрозуміти це тепер?
Їй не потрібен більше ти,
Їй не потрібні твої очі,
Які так глибоко живуть в її душі.
А ти чекав...
Чекав, поки дозріє квітка,
Коли пройде її дитинство,
І в ніжності хотів колись втопитись.
Вона чекала...
Понад усе хотіла повернути щастя час.
Вона страждала...
І від сліз її розпустилась ніжна квітка.
І ти зрадів...
Подумав: „Нарешті будем разом,
Я розповім їй про свою любов”.
Та не помітив,
Якою стала твоя квітка:
Так, це троянда, біла, ніжна, пишна,
Так, вона навчилась цінувати почуття,
Та не помітив,
Що поруч з пелюстками
Колючки темні виросли на ній...
І колить твоя квіточка тебе,
Не підпускає більше надто близько,
Вона не вірить у кохання, у слова,
Надто довго спостерігав ти, як вона росла...
Ти чекав на неї...
Вона теж...
Вона кохала тебе...
І ти кохаєш теж...
Та багато місяців пройшло...
І ви тепер – дві несумісні речі.