Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Павло Вольвач (1963)

Інфо
* Народний рейтинг 4.859 / 5.63
* Рейтинг "Майстерень": 4.859 / 5.73
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Коефіцієнт прозорості: 0.732
Переглядів сторінки автора: 76277
Дата реєстрації: 2009-11-05 20:46:26
Звідки: Київ
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2012.02.12 21:35
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Народився 9 жовтня 1963 року в місті Запоріжжі. Був слюсарем, ливарником, сапером, зв'язківцем, сантехніком, художником-оформлювачем, карикатуристом, вантажником, бутлегером, безробітним, журналістом-телевізійником. Зрештою, став письменником.
Автор багатьох поетичних книг, зокрема – «Маргінес», «Південний Схід», "Тривання подорожі", «Триб». Роман “Кляса” (останнє перевидання – листопад 2009, «Фоліо»), здобувся на широкий відгук в Україні, а також перекладений кількома мовами.
Живе й працює в Києві.

Найновіший твір
****


І було так завжди: береги край води,
зверху хмари й дими, але очі зведи
чи закрий – все одно – дух пропажі й біди
зір заповнить, заб’є альвеоли.
Голоси долинають з долини й гори,
та про що ти і як з ними не говори,
все лишається так, як було до пори,
проступаючи смертним «ніколи».

Я зайшов сюди сам, чи точніш, завели,
поміж мури й вугли і слова із золи,
де була благодать, як піїти рекли,
але потім зарізали брата.
Де великі й малі по одвічній землі
день у день знай ідуть на дніпровому тлі,
а у грудях у них дивні йдуть кораблі
по ріці, чиї струмені – зрада.

Непродихностей плин, де крізь порухи спин
все зрина силует із мордовських глибин,
зазира наперед на десятки колін:
щó там – корчі перейм чи агоній?
Що ж… Хай твердь ця – обман, хай обличчя ці – лож
(буде так, як і є; є отак, як було ж),
все одно – це життя. Жовте жевріння площ.
І на вилицях – злитки червоні.

Це життя. Це надія, щоб двічі воскрес.
Я цілую тебе попід степом небес
і розніжена вічність між наших тілес
затискається в мить безіменну.
Кажуть: дива нема… Посміхнися й мовчи.
Луни гулу підземного чуються чи
крила янгольські, крила-винищувачі
шурхотять об зірки і знамена.