Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Тетяна Левицька

Інфо
* Народний рейтинг 5.535 / 6.16
* Рейтинг "Майстерень": 5.616 / 6.25
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R1
* Коефіцієнт прозорості: 0.749
Переглядів сторінки автора: 228073
Дата реєстрації: 2009-10-07 19:12:27
Звідки: Київ
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2025.11.17 21:51
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Тетяна Левицька народилася в м. Романів Житомирської обл. З 1976р. проживає в м. Київ.
Поет, прозаїк, член Національної спілки письменників України — НСПУ, "Заслужена діячка естрадного мистецтва України".
Друкувалася у збірках: "Шал вітрів", "Пензлі різнобарв", "Многоцветия имён", "Обпалені крила", "У пошуку альтернативи", "Українській літературній газеті", журналі - "Дніпро",четирьох альманахах"Нескорена Україна"
Авторка поетичних збірок: "Причастися любов'ю", "Долю пишуть небеса", "Лавандові мрії," "Світоч душі" - корона сонетів."ВІРА, НАДІЯ та онкомаркери" — проза.
На її слова написано більше шестидесяти пісень такими композиторами, як: Леонід Нечипорук, Тетяна Мирошниченко, Михайло Назарець(спільний пісенний альбом), Віктор Охріменко, Олександр Чернега, Володимир Сірий, Світлана Кас'яненко, Юрій Євсєєв, Геннадій Володько та інші. Дипломант багатьох конкурсів.
Лауреат I ступеня "I-го Київського фестивалю Православної Поезії", — 2019р.
Лауреат пісенного фестивалю "Вернісаж — 2021-2022р", дипломант фестивалю " Ucrania Fest" (Іспанія) — 2021р.
Лауреат Міжнародної премії — "Культурна дипломатія", нагороджена Всесвітнім золотим орденом - "Культурна дипломатія" — 2022р
Лауреат літературної премії Ярослава Дорошенка — 2023р.
Лауреат міжнародної літературно-мистецької премії імені Григорія Сковороди — 2024р.

Найновіший твір
Розірвала...
Розірвала договір із сатаною —
душу продала за краплю насолоди.
Бо збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?

У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бе́скит чорторию,
важко підійнятися без крил у небо.

Недарма до павича ходила в гості? —
Розправляв смарагдові пір'їни любо.
Та, на жаль, в розбещених долонях млості,
лиш жури знаходила зрадливу згубу.

Нащо ки́датися зопалу в обійми,
змінювати самоту на обіцянки?
Тасувати наодинці втішні рими,
із чужого столу підбирать останки?

Цілину не буде обробляти плугом —
ланцюгами до минулого прикутий.
Чорна смуга, біла риска, чорна смуга
у твоїм безрадіснім житті покути.

Ви́правдання своїм вчинкам не знаходиш,
безпорадне серце з розумом не дружать?
Ти ж була цнотлива, благодатна, гожа...
а тепер шукаєш зорі у калюжах.

І ніяк, дурна, того не розумієш,
що коштовні перла мушлями прикриті.
Що твого кохання заповітна мрія
не алмази неба, а волошки в житі.