Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ігор Деркач (2018)
Я ще є і муза не минає,
поки йде до осені весна.
Геніїв поезії немає.
Є лише поезія одна.


Інфо
* Народний рейтинг 6.203 / 5.42
* Рейтинг "Майстерень": 6.214 / 5.5
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 1.014
Переглядів сторінки автора: 67358
Дата реєстрації: 2018-02-10 13:13:43
Школа та стилі: Класика
У кого навчаюсь: Світочі української поезії
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2024.10.30 14:42
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Сміється, пересилюючи плач,
моя столиця юності - Деркач,
де істину і денно, і вночі
морзянкою віщали деркачі.
Почути пісню в небо полечу.
Ніде не тісно птасі деркачу.
Воюю і пером, і перначем,
а войовничих мирю деркачем.
Не дуже пригощаю калачами,
аби не торохтіли деркачами,
а як надокучають деркачі,
шануймося у себе на печі.

Найновіший твір
Стихії епопеї
І
І три літа канули і роки,
поки параноя у кремлі
опухає на чотири боки
шостою частиною землі.
Міль велика надуває щоки
і заметушилися малі.

Кожне пише архі-епопею
і пером, а то й у вояжі
зазіхає на краї чужі:
геній тиражує ахінею,
а ніщо хизується бронею
і йому ніде нема межі.

ІІ
Марять мародери, дуремари,
віршомази, що кому до пари.
Є кому гадати уночі,
хто за що не уникає кари,
роздуває світові пожари
і кує орала на мечі.

Хліба і видовища хотіли?
Мало сміху, болю і крові?
Ось вам... нате ваше селяві!
і « неначе, люди подуріли...»
як немає ні душі, ні тіла,
то і глею ніц у голові.

Те, що пасіює, меле воду
на млини кацапії і зла,
що за двоголового орла,
і стають обранцями народу
не пасіонарії свободи,
а колаборація осла.

Всі вони одне на одне схожі,
поки не міняється меню
у Європі, що у позі ню
ще чекає...
........... та не дай то, Боже,
Україну раша переможе –
дійде і до їхніх авеню.

ІІІ
Епопея вимотала душі.
Путіноїд атакує трон
і в самому НАТО, і в ООН...
мало їм кривавої калюжі,
острови посоленої суші,
нехотя, ковтає Посейдон.

За Амура узялись поети.
Ловеласи, ласі на тенета
і повії, і енкаведе...
та якщо не дійде, то дійде
і навіщо голови поклали,
і за що роками воювали,
і чому не бачили ніде
маячні, якої ще чимало
є, допоки ласує змія
тим, що не сонети, а ракети
нині домальовують сюжети
у новій стихії житія.

10/24