Еджо Ерр (2015)
|
Живу, помираю, повторюю, живу, помираю, повторюю.
|
Я не пишу казок чарівних,
Не Андерсен я, не Езоп;
Немає їм у цьому рівних,
Я біля них немов холоп.
Я не Горацій, не великий,
Не джерело його безсмертне;
Навпроти нього я безликий,
За його стрòфи можна вмерти.
Проте пишу що серце скаже,
Я віддаюсь йому цілком;
Воно на влучне слово вкаже,
Й захи́стить під своїм крилом.
***
Будь ласка, скажи мені причину,
Щоб міг до тебе повернутись,
Міг обійняти, пригорнутись,
Заглянути у вічі на хвилину.
Скажи мені, навіщо рвати душу
За чистої води фантазію,
За звичайнісіньку оказію
Й обіцянку, яку порушу?
А якби ранок починався з кави,
Зі співом ранішніх птахів
У місті битих ліхтарів?
Невже тоді я б не лукавив?
Все що захочеш маєш ти,
Ти можеш мріяти про більше,
Про вічну славу та про інше,
Всього ти зможеш досягти.
Ти зможеш підкорити людство,
Та щира усмішка миліша,
Адже свобода важливіша,
А зверхність стане самогубством.
23/05/16