Поетичні майстерні - Самвидав

Вірші, проза, аналітика, огляди

Автори /

Валентин Коллар (1937 - 2006)

16 августа 1937 г.-22 июня 2006г

Інфо

* Народний рейтинг	0 / 0
* Рейтинг "Майстерень":	0 / 0
* Творчий вибір автора:	Любитель поезії
* Статус від Майстерень:	Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості:	0.752
Переглядів сторінки автора:	5797
Дата реєстрації:	2017-12-06 08:37:14
Група:	Користувач
Е-mail:	<< Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті	2017.12.06 09:13
Автор у цю хвилину	відсутній

Найновіший твір

Вірменські замальовки
Вірменські замальовки

* * *
Притомився від гаслів, трамваїв,
Надбундючності, хамства і зла.
Мій задрипаний Миколаїв
Не доріс до рівня села.
Напівсонна набридла публіка,
Котра милом й ковбасами снить.
Починаю крутити "бублика"
До вірменської сторони.

На перевалі

За Ардоном – гори й тунелі.
Поможи нам, боже, в путі!
До найближчої міні-оселі
Треба тиждень, можливо, йти.
А до місця святого від траси
Кілька метрів – і ти в раю!
Шоферюги, притомлені аси,
Тут вгамують спрагу свою:

Просто неба

На гранітних столах буженина,
Свіжий хліб і вода... і чача!
Це не Бог, а Душа Осетина
Нам гараздів бажає і вдачі.
Це не бог зрозумів і не вчора,
Що з добра два добра проросте…
За Ардоном – тунелі та гори.
За Ардоном – місце святе.

Спітакське молитва

СПІТАК
плачуть безплатні гроби
скільки в серце загнано болю
боже мій боже зроби
посмішок щирих доволі

СПІТАК
плачуть безплатні гроби
поховати людину п’ять тисяч рудих
боже мій боже зроби
стомлений світ без біди

СПІТАК
плачуть безплатні гроби
над оселями без очей
боже мій боже зроби
світ без жахливих Помпей

СПІТАК

Роздум біля гасла

"Спітак вітає народ Нансена!”

Ще поробиш – доля така:
Не Спітак – Хіросіма й годі.
Поспішає до Спітака
Люд робочий усіх народів.
Присягаюсь: будь-які мови
В Спітаку почуєте ви.
Виростають оселі з любові
До Вірменської корогви.
І ніяких тобі розбратів
Різномовністі не несуть.
Суть – робота.
Робота на свято,
Як у серці заглиблений сум...

Жартівливе

Серед величі гір тимчасово
Утворилися власні США.
Це коротке, як постріл, слово
Безоглядно сприймає душа.
На вірменській землі білорус,
Українець, угорець, поляк –
Всіх назвати, їй-бо, не берусь:
Стільки націй з'єднав СпітакІ
А майстри на дотепне слово
Серед нас на першій арені:
Я себе почуваю чудово
У Сполучених Штатах Арменії.

* * *

СаркисовІ Алеворяну

Очі Сако сумні –
За лічені менти стільки лиха:
Неприборкані сили страшні
Зрівняли в землею стріху.

Очі Сако сумні –
Він запрошує пообідати:
"Не скажи мені тільки ні."
Як людину таку зобидити?..

Бадьорий шкіц

Віктору Данилевському
Віктору Якименко
Віктору Яковлеву
Олегові Кислову
Олегові Щеглову
Сергієві Непрушець –
миколаївським водіям,
які майже з перших
днів після землетрусу
працюють на відбудовах
м. Кіровакана

В наметі ні сірників, ні води.
Згадаймо, брати, кресало!
Ще не було такої біди,
Щоб дух козацький зламала.
Відродимо ОГНЬ з нічого –
Хай хоч під носом живе!
Якщо землетрус від Бога,
Від Нас буде місто нове!

Хвилина з відвертості

Поважаю себе, як робочу людину.
До грошей небайдужий,
байдужий до слави.
І ось тобі на! – в лиху годину
Мене присоромили югослави.
Бачу і не вірю власним очам –
Сто котеджів, чудових як небо,
Відпочиваючи по ночах,
Вони збудували, як для себе.
Не трест громіздкий – звичайна бригада
За два місяці впоралась й квит.
Славно працює совісті влада,
Славно гуртує совісті вир!
У мене ж не гірші, їй-богу, руки.
Те що я розкидую всебіч слова?
Ось мої руки – робочі руки.
Якби до цих рук та ще й голова...

Пташиний диптих

1

Білі-білі, мов сніг, голуби
Над зруйнованим містом кружляють.
Ім сутужно в цей час, далебі,
Бо своєї домівки не мають.
А, можливо, в живих нема
Хто їх вигледів змалку й любив...
Над зруйнованим містом зима –
Безпритульні птахи-голуби...

2

Чий ти, півнику, чий?..
Де газдиня твоя і подвір’я?
Чом прийшов у містечко вночі,
Розкошлативши сіре пір’я?..
Чий ти, півнику, чий?..

Ну, гаразд, – відпочинь... помовчи...

Нашу ніч загойдають зірки
І забудуть віки в круговерті...
Заспівав вранці когут дзвінкий:
– Ку-ка-рі-ку! – просте і безсмертне.

Хвилини з бессоння

1

Гори прекрасні – кохання і горе,
Незрозумілі і вічні, як світ.
Болі великі час переборе...
Скільки ж спливе пронизливих літ?..
А райдуга тиха з гори виростає
І підпирає покрівлю із хмар.
«Так не буває, так не буває!» –
Серед живих галасую примар.
Велич і ницість,
Радість і горе,
Тупість і розум –
Корінь один, а тисячі віт...
Змішую в купу поезію, прозу –
А на долоні ціліснй світ...

2

Гори Вірменії тихі.
А на схилах – і сніг, і ліс...
Місто, сьорбнувши лиха,
Буде тягнути віз
Угору, до сонця, угору
Рік не один і не два...
Гріють людей не зорі,
А лагідні, теплі слова...
Ліс порудів од часу,
Люди від часу – старі...
І кожному випити чашу,
Кварту свою на зорі...

Диптих про воду

Анатолію Миколу
1

В Кировакані мене поважають – я водовоз.
Засумлений,сивий вірменин
підходить до мене з цеберком і промовляє:
– Доброго дня.
– Барі ор, – відгукуюсь я і наливаю воду.
– Красно подякував, – чую від нього.
– Хендрум, – відлунююсь я.
Ми посміхнулись і стали друзями.

2

Сотні відер, кастрюль, бідонів –
За водою черга стоїть.
Ну, а в черзі які закони? –
Можна й ліктями поробить.
– Ти куди оце лізеш, стерво? –
По живій душі, як ножем.
У слабких не витримують нерви –
Недалеко до бійки вже.
– Хай покаже талон не воду! –
В натовп жарт підкидує хтось.
І як в сонячну добру погоду –
Вже не серце у грудях, а брость.
І нехитрі закони весни
Поселили чуйність в людей.
А холодне вода бринить,
Як бриніла віки день у день...
Те розвіялась черга поволі,
Заспокоївся стомлений мир.
Все.
Щиру дяку природі і долі
Я складаю за воду й гір.

Біль

Тітка Оксана
несла одяг на пошту від щирого серця
Той одяг до Кіровакана
прибув, можливо, у серпні.
І ось якась душа задубіла,
сприймаючи тільки "маде ін",
дарунок жінки перехрестила,
не гаючи й кілька хвилин.
І пішла на смітник машина,
набита одягом вище бортів.
Сірник спалахнув
і курить одежина
хтозна скільки ночей і днів...

А з трибун лунають палкі промови...

Нас будуть судити за діло і слово.

15.
Такого великого цвинтаря
Такого величного цяинтарл
Такого сумного цвиняаря
Такого жахливого цвяятаря
Такого свого цвинтаря
Такого вічного цвикяаря
Що шріс но аомяахруоу
Поблиау оаха Шираки
На бачи*и б Ледсгву
Ніколи

16.
Цї війська ЯФ пїдуть на паради -
їм стояти на вістрі війни
1 гадати, яв знати блокаду
З наших мирних, здавалося б, днів.
Хто підкине їм добру пораду?...
Хто шляхи ім пидкаже пугиі?
Ало вирвати треба з блокади...
і вірмен, і себе, і мадбутис...
Ці »Т*еі*а не пидуть на паради,
Поки в гори не приеде мир...
Що поселить в душі розраду? –
Правди, честі і совісті змиг.

17.
Сто сонць на веб! відгорить
Й загомонять пророчі Знаки!...
Але ці чорні прапори
На світлії вулиці Шираки
Усім болітимуть віки,
Як оовїсть збуджена 1 хвора –
Пішли а життя бойовики.
Скосили кулі Тх учора.
Батьки і юні вдови в місті –
Ходячі, чорні прапори...
Чутки, переслухи і вічті -
Каміння котиться з гори...

Не гріють чорні прапори...
Військове слово "оборона",
Несе в домівки жах і біль.
А на міражному кордоні
Йде не міражний аввоїм бій.
І сльови бідних матерів ...
Важкі, як дикі аемлетруси...
Хто в мить ощ> курок спустив –
Застрягне в гори! хліба кусень...
Сто сонць на небі відгорить
Й нагомонять пророчі анакиї..
А поки - порохом з гори
Дме від чергово? атаки.

18.
Невеселиі роздум
Це ж в якім живемо ми році?..
Звідки валлаоя ІІІВІ біда?..
Чую майже нп кожному кроці:
-За десятку каністру продай.
А оусіди блокують вагони.
В них бензину - стало б на всіх
Як Вірменія важко стогнві
Скільки можна винести лих?..
Ми набули, що імення ЛЮДИ
Нас об вднуз - ось де біда. .-
Пробиваюсь проханням груди:
-За двадцятку каністру продай.-

19.
Чао повтльно іде...
Еx, додому бі.. додому...
На сьогоднішній день
Я не заздрю нікому –
На вірменскій земи!.
Горя горя 1 тривоги...
Яв маібутис?.. в імяї...
Призабугі ми богом,
Призабуті і босом,...
Що сидигь у Кремлї...
Закривавлені роси
Гріють груди землі.
Ца - двадцяте століття?..
Як до правда дійті?...
Можна чачи напитись...
Можна й зброю знайти...

20.
Дітм ВИСОКИХ Гір
Чорняві, меткі, веселі,-
Як Iм потрітбои мир
В хитких, тимчасових оселях.
Та в мову ДеВІНКУ, ДИЇЯЧУ...
Вгиснулось слово з війни..-
Блокадне життя собаче
Затьмарило еаїжі дні.
1 дітям ночами тоскно –
ЗлІївЗїЬСЯ ОБЕ неохоче...
Як нам, мухам дорослим,
В ДИТЯЧІ ДИШХЁСЯ очі?..

21.
3yстріч з віслюками

Добрі, славні моі віслюки,
Роботяги в людськими очима,
Мовчни тягните лямку роки,
Попі 1 світ рїзнобарвний відблима.
Вам повік не побачити нив...
Украітських ширних за мори...
А муні пощастило, хоча і не снив
Пощастило побачити гори...

22.
С. Агееву
Днї ообі йдуть, немов караваи
У пуо*а*і бмкраТі. » *-
Я вже знаю Кіровакан,
Як овїй Миколаів.
Пусто, що вулиці горбить
Ситий на лихо груденьі...
Лиш горами врізаний обрій
Тугу втискус в груди.
"Та два місяці, що два дитіі"-
Чую вповиский голос друга.-
Посміхаюсь... адасться мані,
Що згорнула вже криха туга...

23.
Монолог представника
з ошуканого поколІння

З хмарочоса сторч готовое но кинуся,
щоб роавахихн вчинком давню знайомих...
Мова б аанаст* до книги Гіннеса –
народився в СРСР П’ЯЗДООЯЇ * гаком років тому
f досі живу.-.v мислиэи адахвн...
На паи’яхас ходно? дахи.'

24.
В Gpnasf спокііио, як вранці на оварі.
• * *
Спок til Н*ІфуЗ(*НИ:і, як перед битвою.. .
Довчасно и 1x90 на важира хоаирів –
Душу можна згубити словом чи бритвою.
Важче бути самим собою.
Набридае з часом будіь-яка гра...
Ари зважують слово...
поглядають на зброю...
Та надія на роаум 1 силу добра.»

25.
Біди й добра ідуть жнива.
1 намі оправі нам даюгь оцінки
Бував, Вірменіє, бувай, -
Вже час до рідно? домівки.
Буваї, Вірменіє, бувай!
Тобі залишимо на спомин
Пісень Шевченвових олова
Й нових споруд буденні ГОМІН,
Та ще людсько? дружби вир,
До можна серце одігріти...
Живи, Вірменіс, живи!
1 ми з гобою будем жити.