Юлія Новікова Сидоренко (2010)    
  
|   | ...Поезія - це завжди неповторність,Якийсь безсмертний дотик до душі...
 
 | 
 
    
   
  
  
    
  
    
***
Говорили: забудеться, вляжеться, кане на дно
 Говорили: відмучиться, стерпиться і всеодно
 Стане раптом до того, що звалося чимсь близьким
 І ти будеш ким схочеш, а головне - будь з ким.
Говорили розв'яжуться вузликі на зап'ястях
 І закована в цинк вільно видихне грудна клітка
 Говорили: полегшає, зміниться на найкраще
 Та ймовірно берехали, бо знати могли про те звідки?
Чи у них що боліло розривно, неначе бомба?
Чи у них кулаки забивались безсило до крові?
Чи у спогад втягало їх, ніби у катакомби
 І крутило повтором з дня в день та знову і знову.
Говорили: печаль зникне швидко, мов хмари в небі
 І ти навіть не знайдешся, що, як спитають, сказати
 Про усе те найгірше. Ти крикнула: "Стоп!Не треба!"
Досить коментування. Я ХОЧУ усе згадати!"
Не для болю у грудях, розривного, мов снаряди,
Не для слізних потоків, пролитих тихенько в подушку
 Щоб ЖИЛИ ті, що втратив, їх наука. Згадати заради
 Їх важливого значення. І не шепчіть зле на вушко!
28.07.2018