Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Павло ГайНижник (1971)

Інфо
* Народний рейтинг 3.382 / 5.25
* Рейтинг "Майстерень": 0 / 0
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.709
Переглядів сторінки автора: 44217
Дата реєстрації: 2011-08-12 04:45:40
Звідки: Київ
Веб сторінка: hai-nyzhnyk.in.ua
Школа та стилі: поетична
У кого навчаюсь: О.Олесь, Т.Шевченко
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2026.10.06 20:58
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Автор п'яти особистих поетичних збірок:

Згадуй мене...: Лірика кохання. - Київ, 2006. - 114 с.

Смак свободи...: Лірика життя. - Київ: Цифра-друк, 2009. - 95 с.

Плинність: Поезія. - Київ, 2015. - 100 с.

Відчуття: Поезія. – Київ: Крок, 2019. – 150 с.

Крізь час: Поезія. - Київ: Саміт-книга, 2022. - 360 с.

Поезії друкувалися у часописах "Подолянин" (Кам'янець-Подільський), "Батьківщина" (Торонто, Канада), "Соборність" (Ізраїль), у збірках поезій "Вілаґ почуттів", "Воїнам світла", в мистецькій антології «Пером і пензлем, і душею» та ін.

Хорова композиція «Скажи-но, гай» (слова П.Гай-Нижника, музика С.Заверухи) брала участь у Міжнародному фестивалі хорової музики (Варна, Болгарія; червень 2012 ).

Лауреат Міжнародної літературної премії імені І.Кошелівця 2013 р.

Особистий веб-сайт: hai-nyzhnyk.in.ua

Найновіший твір
МАРАВИДІННЯ ДРУГЕ. РУСАЛКА
ТРИ МАРАВИДІННЯ

МАРАВИДІННЯ ДРУГЕ
Русалка
(Поповодь Води • про Духа і Козака)

Вкрався туман у надрічко́ві ло́зи,
Згасає день на схилах берегів.
Забув козак про шаблю і загрози,
Коли почув далекий, дивний спів.

Він стільки літ провів у ратнім герці,
Шукав війни́, звитя́ги і вінця́,
Та ця журба, відлу́нюючи в серці,
Дух зчаклувала праведний бійця.

На кручі діви розпустились ко́си,
Русалка в плавні в’є прина́ди зір
І ла́сує на схилах чисті ро́си,
Й чарує так, що зти́шується вир.

«Іди до мене, – кличе заколи́сся, –
Впокой свій біль у лагідній воді.
Безодні цій душею приречися,
Й забудь про все, що марилось тоді...»

Козак озвався: «Чув я свист погоні,
І смерті лик стрічав (і не один)...
Та що мені тепер гніді́ ті ж коні,
Коли братів всіх втратив між руїн?

Йду в засвіти́ споку́тною порою,
Спустивши з плеч прострелений жупан,
Щоб назавжди́ лишитися з тобою,
Де хвилі стелять зоряний туман!»

Йому байду́же, що внизу – безодня
І що Дніпро вже зну́рив крижану труну́.
Віри Христа нема, вона – лише господня,
І лицар вир обрав, в обі́йми – глибину.

Лишився спис на камені сухому,
Розне́се звістку журавлиний ключ,
Її кобзарська дума витужить додому
Й козацька слава вип’є поміж круч.

Павло Гай-Нижник
5 жовтня 2026 р.