Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Павло ГайНижник (1971)

Інфо
* Народний рейтинг 3.382 / 5.25
* Рейтинг "Майстерень": 0 / 0
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.709
Переглядів сторінки автора: 44926
Дата реєстрації: 2011-08-12 04:45:40
Звідки: Київ
Веб сторінка: hai-nyzhnyk.in.ua
Школа та стилі: поетична
У кого навчаюсь: О.Олесь, Т.Шевченко
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2026.11.19 20:41
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Автор п'яти особистих поетичних збірок:

Згадуй мене...: Лірика кохання. - Київ, 2006. - 114 с.

Смак свободи...: Лірика життя. - Київ: Цифра-друк, 2009. - 95 с.

Плинність: Поезія. - Київ, 2015. - 100 с.

Відчуття: Поезія. – Київ: Крок, 2019. – 150 с.

Крізь час: Поезія. - Київ: Саміт-книга, 2022. - 360 с.

Поезії друкувалися у часописах "Подолянин" (Кам'янець-Подільський), "Батьківщина" (Торонто, Канада), "Соборність" (Ізраїль), у збірках поезій "Вілаґ почуттів", "Воїнам світла", в мистецькій антології «Пером і пензлем, і душею» та ін.

Хорова композиція «Скажи-но, гай» (слова П.Гай-Нижника, музика С.Заверухи) брала участь у Міжнародному фестивалі хорової музики (Варна, Болгарія; червень 2012 ).

Лауреат Міжнародної літературної премії імені І.Кошелівця 2013 р.

Особистий веб-сайт: hai-nyzhnyk.in.ua

Найновіший твір
НА ПРИМ’ЯТІЙ ЦІЛУНКОМ СТЕЖИНІ
НА ПРИМ’ЯТІЙ ЦІЛУНКОМ СТЕЖИНІ

Бурштино́м розсипається вечір у мло́сній діброві,
Й зомліва́ на калині сполохана в цноті роса –
Так у тихому шепоті, в ніжній, безслівній розмові
Розтуляє пелю́стки зата́єна в нетрях краса.

Заплітається вітер у па́сма густого барвінку,
Обіймає теплом, наче сонце розхри́стану рінь,
І зливається подих у п’яну від ні́ги хмаринку,
Що гойда́є розкішну, як пристрасть, глибінь.

Дві зорі нахилились до збуджено-во́гкого плеса,
Задивились у воду, де грає світанків розмай,
І в мовчанні бентеги розкрилося все піднебесся,
Засіваючи в ду́ші незвіданий ще дивокрай.

Матіо́лою пахне прим’ята цілунком стежина,
Завмирає у скронях лаванди споку́сливий щем,
І здіймається ввись у напівзабутті ще жоржина,
Де два серця напоюють світ соковитим дощем.

Розчиняються в про́сторі ласки принади медо́ві,
Де торкається змерзлого квіту тремтіння долонь –
Наче пе́щення вічності у джерелі, у перви́нній обнові,
Розпалили в мовчанні незга́сний, солодкий вогонь.

І коли опускається ніч на неза́ймані, тихі долини,
Світить лагідний промінь крізь в’ялу, розлогу імлу –
То дві долі, немов нерозгадані з казки били́ни,
Оживають крізь вічність в незгасну, квітучу весну.

Павло Гай-Нижник
19 листопада 2026 р.