Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ігор Шоха (1947)

Інфо
* Народний рейтинг 6.304 / 5.57
* Рейтинг "Майстерень": 6.664 / 5.93
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Коефіцієнт прозорості: 0.986
Переглядів сторінки автора: 290817
Дата реєстрації: 2014-01-05 13:52:50
Веб сторінка: http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=18466
Школа та стилі: Київська
У кого навчаюсь: Т.Шевченко, В.Стус, Л.Костенко
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2026.09.30 10:00
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Люблю людей на цій сторінці,
що представляють мій народ
і не люблю, коли ординці
кидають камінь в наш город.
Іду до себе білим світом
за край беріз і полину,
щоб залишатись неофітом,
коли немає талану.
Розкопую в собі таланти,
які Всевишній дарував
на творчість і для добрих справ.
Про себе вимовлю крилато,
коли захочу вибирати
між вороння і білих ґав.

Найновіший твір
Всі боки одної долі
І
Пов’язує нас долею одною
широкий світ на колії вузькій,
а інша не об’єднує... на цій
із одиноких залишилось двоє,
розлучених у молоді роки
над берегами синьої ріки...
зустрілися, радіємо обоє,
бо пізно умиватися сльозою,
що доля, як медаль – на два боки.
То спомини, то міражі між нами,
остання одіссея до межі,
де два човни гойдаються так само
як і тоді, коли не мали тями
і розминулися на віражі
у різні боки. Іншими словами,
як за одною сохнути роками,
зів’яне мрія юної дущі.

ІІ
Оглянешся – доріг було чимало,
і помилок, і почуття вини,
що ми на мілині як і човни –
які лише сирени не співали,
які каліпсо не причарували,
які були надії до війни...
минули сни, немає ні кобіти,
ані її аскета і раба.
Сміються зі стіни дереворити.
Немає ради. У такому світі
не оминають туга і журба
нікого, хто обручений дожити
без тих, із ким навіки не судьба.
О, наші леді – юні, та уперті,
кому могли служити королі,
не перші, приурочені на третє...
в ріці русалки, мавки на селі –
ви ще живі у пам’яті і в серці,
сором’язливі і веселі, з перцем,
із ким ділив і радості малі,
і маю нерозділені жалі
як вічні миті за життя до смерті.

ІІІ
Перегоріли наші каганці.
Утнула крила гонорова мила
в чужому ореолі при вінці –
почервоніли іншому вітрила.
А загалом – усі ми молодці,
що із низин дивилися високо,
і грішні, і святі, і одинокі...
.................................................
як Діоген зі свічкою в руці
блукаю і шукаю манівці,
а доля усміхається із боку, –
це селяві, та не таке жорстоке
як має бути у його кінці.

09.2026