Юлія Новікова Сидоренко (2010)
|
...Поезія - це завжди неповторність,
Якийсь безсмертний дотик до душі...
|
***
Говорили: забудеться, вляжеться, кане на дно
Говорили: відмучиться, стерпиться і всеодно
Стане раптом до того, що звалося чимсь близьким
І ти будеш ким схочеш, а головне - будь з ким.
Говорили розв'яжуться вузликі на зап'ястях
І закована в цинк вільно видихне грудна клітка
Говорили: полегшає, зміниться на найкраще
Та ймовірно берехали, бо знати могли про те звідки?
Чи у них що боліло розривно, неначе бомба?
Чи у них кулаки забивались безсило до крові?
Чи у спогад втягало їх, ніби у катакомби
І крутило повтором з дня в день та знову і знову.
Говорили: печаль зникне швидко, мов хмари в небі
І ти навіть не знайдешся, що, як спитають, сказати
Про усе те найгірше. Ти крикнула: "Стоп!Не треба!"
Досить коментування. Я ХОЧУ усе згадати!"
Не для болю у грудях, розривного, мов снаряди,
Не для слізних потоків, пролитих тихенько в подушку
Щоб ЖИЛИ ті, що втратив, їх наука. Згадати заради
Їх важливого значення. І не шепчіть зле на вушко!
28.07.2018