Володимир Юхимович (Євтимійович) Свідзінський (8 жовтня 1885 — 18 жовтня 1941) — український поет, перекладач.

Народився в селі Маянові поблизу містечка Гнівань на Вінниччині, в родині священика Євфимія Свідзінського.

Перша збірка Свідзінського «Ліричні поезії» була видана 1922, пізніше «Вересень» (1927) і «Поезії» (1940, за редакцією Юрія Яновського). Збережена О. Веретенченком збірка Свідзінського «Недобір» (вірші 1927—1936 й опубліковані в УРСР 1937—1940) видана у Мюнхені 1975.

У перших збірках Свідзінський схилявся до символізму, у двох останніх — помітні елементи сюрреалізму у поєднанні з доброю класичною формою. У творчості Свідзінський був далекий від актуальної йому сучасності, що й зумовило негативне ставлення офіційної радянської критики до нього, яка закидала йому перебування «поза часом і простором» і відчуженість його творчості, світовідчування і світогляду від радянської доби.

У перекладацькому доробку Свідзінського — твори двох античних, староукраїнської та дев'яти національних літератур (швейцарська - Г. Келлер; іспанська - де Вега; грузинська - А. Церетелі, К. Чічінідзе; білоруська - Я. Купала; французька - А. Барбюс, В. Гюґо; вірменська - Д. Сасунський; польської - А. Міцкевич, Б. Прус; російської - А. Пушкін, М. Лєрмонтов, Н. Нєкрасов, Ґ. Пєтніков, Л. Топчій, Ґ. Литвак, Н. Ушаков, І. Турґєнєв, М. Салтиков-Щедрін, М. Ґорькій, В. Іванов, В. Вішнєвський; ромської - Вано Хрустальо). 1939 року в його перекладі окремим виданням вийшли три комедії Арістофана.

Життя Володимира Свідзінського обірвалося трагічно в жовтні 1941 року. Коли німецькі війська наближалися до Харкова, НКВС арештував тих мешканців, які ще не евакуювалися, представників української інтелігенції. Свідзінський знав, що приречений на арешт, спочатку переховувався у друзів. Але зрештою 27 вересня 1941 року був арештований за звинуваченням в антирадянській агітації. Свідзінського разом із іншими арештантами гнали під конвоєм на схід. Недалеко від міста виникла загроза оточення німецькими загонами. Арештантів загнали в сарай, облили бензином і підпалили...

Юрій Лавріненко у своїй антології «Розстріляне відродження» (Париж, 1959) слушно поділив творче життя Свідзинського на два періоди: «відносного мовчання» до 1927 року і після цього, до самої загибелі, — період «повного мовчання»...