Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Тетяна Левицька

Інфо
* Народний рейтинг 5.557 / 6.19
* Рейтинг "Майстерень": 5.637 / 6.28
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R1
* Коефіцієнт прозорості: 0.749
Переглядів сторінки автора: 238765
Дата реєстрації: 2009-10-07 19:12:27
Звідки: Київ
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2026.01.01 11:22
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Тетяна Левицька народилася в м. Романів Житомирської обл. З 1976р. проживає в м. Київ.
Поет, прозаїк, член Національної спілки письменників України — НСПУ, "Заслужена діячка естрадного мистецтва України".
Друкувалася у збірках: "Шал вітрів", "Пензлі різнобарв", "Многоцветия имён", "Обпалені крила", "У пошуку альтернативи", "Українській літературній газеті", журналі - "Дніпро",четирьох альманахах"Нескорена Україна"
Авторка поетичних збірок: "Причастися любов'ю", "Долю пишуть небеса", "Лавандові мрії," "Світоч душі" - корона сонетів."ВІРА, НАДІЯ та онкомаркери" — проза.
На її слова написано більше шестидесяти пісень такими композиторами, як: Леонід Нечипорук, Тетяна Мирошниченко, Михайло Назарець(спільний пісенний альбом), Віктор Охріменко, Олександр Чернега, Володимир Сірий, Світлана Кас'яненко, Юрій Євсєєв, Геннадій Володько та інші. Дипломант багатьох конкурсів.
Лауреат I ступеня "I-го Київського фестивалю Православної Поезії", — 2019р.
Лауреат пісенного фестивалю "Вернісаж — 2021-2022р", дипломант фестивалю " Ucrania Fest" (Іспанія) — 2021р.
Лауреат Міжнародної премії — "Культурна дипломатія", нагороджена Всесвітнім золотим орденом - "Культурна дипломатія" — 2022р
Лауреат літературної премії Ярослава Дорошенка — 2023р.
Лауреат міжнародної літературно-мистецької премії імені Григорія Сковороди — 2024р.

Найновіший твір
Повертаючись назад
Вже повертаючись назад
в минулий рік, такий болючий,
згадалось, як у снігопад
долала бе́скиди і кручі.
Без рятувального весла
назустріч повені пливла
і розбивала босі ноги
об кам'яні життя пороги.
Судини гоїла, бо біль
з'їдав їх швидше ніж хвороба.
Воро́ни чорні звідусіль
уже клювали кришку гроба.
На цвинтарі родинний склеп:
«Де б поховати її, де б?» —
Шив савани в холодний грудень —
зціпила астма кволі груди,
та не лишилась сам на сам
без добрих рук на смертнім ложі.
В душі плекала Божий храм,
а на веранді квіти гожі,
та пестила до забуття
крислате дерево життя,
кохані очі волошкові
купала в купелі любові.
І знала, що біда мине,
згорить живцем в горнилі ватри.
Пробачить Бог за гріх мене,
бо кожен з нас любові вартий,
якою б не була вона —
у небі трепетна струна,
дзвіночків ніжний перегук,
щем зустрічей і біль розлук
і неприкаяна печаль,
котра не знає щастя де це?
Та вже блаватом квітне даль,
що здатна розірвати серце:
засмучене і осяйне,
фатальне, дивне, чарівне́.
Таке, що може, наче мати,
весь світ любов'ю обійняти!

01.01.2026р.