Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Орест Хмельовський (1963)

Інфо
* Народний рейтинг 0 / 0
* Рейтинг "Майстерень": 0 / 0
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
Переглядів сторінки автора: 25553
Дата реєстрації: 2005-11-18 11:19:57
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2010.08.24 10:21
Автор у цю хвилину відсутній

Найновіший твір
Проектування віршів
Здавалось би, поезія і проектування - речі несумісні. Але спробуймо помірковано, по-філософськи проаналізувати явище проектування.

Найперше, задамо собі запитання, що розуміти під поезією? За філософією проектування – це сфера образотворчості, в результаті чого відбувається інтелектуально-емоційне осягання позачуттєвої сутності Духу і матеріалізації її за допомогою мови в текстах, здатних викликати певне співпереживання Істини у читачів. Тож мова йде про вихід у поле Духу і перебування в ньому, що спричиняє зміни енергосистеми людини і спрямованість її діяльності на таку образотворчість.Результатом цього, з однієї сторони, буде або структурна зміна поля Духу самої людини, що є головним твором поета, або ще й певні тексти, які ми називаємо поезією чи просто віршами. Останні можуть бути рівнем ремісничого осягання сутності світу, що є вершиною можливостей їх авторів, і не торкатися роботи душі в трансцендентному полі Духу, а творитися на другому рівні Плідності – рівні звичного натхнення Душі, що страждає.


Оскільки образотворчість – це прихований процес, незрозумілий для непосвячених або взагалі спонтанний, він важко піддається описові. Але якщо його розглядати на основі категорій і законів спеціального проектування, то завіса привідкривається. Оскільки головним творцем Все-Світу є Бог, а поети – найбільш наближеними співтворцями його третьої сутності – духовної, то знання законів, методів і способів співтворчості дає нам інструмент для виходу в силове поле Духу. З іншого боку це упередить недолугі потуги армії графоманів і дасть додаткові засоби критиці для фахового підходу до процесів образотворчості.


Уявити предмет нашого дослідження можна з допомогою універсальної схеми взаємозв'язку полюсів проектування. За теорією проектування світу схему можна прочитати так: існує три взаємопов'язаних полюси проектування у Все-Світі – полюс Абсолютного Духу, полюс індивідуального Духу та полюс формоутворення штучного середовища (формальний). На першому полюсі Абсолют доступний для людини лише на рівні ідей, які можна проявити з допомогою опису їхньої трансцендентної сутності (апріорні припущення). На другому полюсі об'єктом і суб'єктом духотворчості виступає людина-творець, яка через натхнення душі та інтелект виходить в поле Духу і з допомогою певних засобів образотворчості подає ідею в той чи інший спосіб. На третьому полюсі відбувається матеріалізація ідей у конкретних формах предметного світу. Якщо це робити знову ж таки через творення образу ідей, тоді ми виходимо на конкретне стилеутворення .


Про стилеутворення в літературі у порівнянні з архітектурою, наприклад, до сьогодні говорилося якось обережно і невпевнено. Однак, в останні роки літературознавці виходять на аналіз світобачення поетів уже з позицій стилеутворення.Появилася, зокрема, антологія української модерної поезії “Поза традиції” (упорядник Богдан Бойчук), де поезія класифікована ним на чотири групи (подаємо в правописі автора).


До першої групи віднесені поети, що “пишуть в уставлених рамках поетики й уникають діафоричної мови та радикального синтаксичного експериментування”.


До другої групи віднесені поети, творчості яких притаманна “класична евфонія, тональна організація та посилена увага до технічних нюансів вірша, тобто до удосконалення форми, до співзвучности мовних категорій та до дбайливого різьблення рядків. Поетична творчість для цих поетів – це, рівночасно, інтелектуальний процес, щоб наблизитись до меж досконалості”.


Поети третьої групи “перетворюють звичну мову на свою, часто ідеосинкретичну, з самобутньою метафорикою, семантичною закодованістю символів та сюрреалістичною образністю”.


Поети четвертої групи “творягь в системі західних поетичних моделів і настанов на основі метафори” і почувають себе в “повній свободі по відношенню до поетичних форм”.


Ця класифікація є добрим аналітичним початком для виходу на фундаментальні засади стилеутворення в поезії.


З огляду на масштабність та різноплановість поняття стилеутворення домовимось розрізняти, по-перше, індивідуальні авторські стилі, що не рівноцінно поняттю “манера”, бо філософське розуміння манери – це поняття нюансу в композиції. По-друге – стиль певної школи. По-третє – регіональний стиль, якщо явище стилеутворення охоплює певну значну територію. Відомо, що поява стилю означає радикальну зміну в масовій свідомості суспільства найперше понять теософії, філософії, способів мислення і діяльності, а вже на цій основі пізніше – зміну формоутворення в матеріальному світі.


Впродовж свого розвитку людство пережило цілий рад стилів – від романського до модерну. Сьогодні ми живемо в епоху повного стилевого вакууму, де всі стилі поєднуються за законами ентропії, які, однак, щораз більше характеризують стилеутворюючий процес як броунівський рух електронів. Очевидно, такий стан мусить перерости у певну впорядкованість, бо людина не призвичаєна жити тривалий час у стані хаосу. Вона потребує виходу у стан певної структурної завершеності, що значно впорядковує як її мислення, так і щоденну поведінку, націлює на осягання чогось конкретного.


Коли процес формоутворення набуває стильових ознак?


Звернемося знову до схеми.


(На жаль, схема відсутня.)





Стосовно поезії, на наш погляд, формулювання, як перший проект до обговорення, може бути таке – це рівень образотворчого осягання трансцендентної суті ідеї на основі інтуїції або спеціальне поетичне проектування. Зрозуміло, що в такому акті беруть участь сталі та обов'язкові компоненти, а саме: натхнення душі, рівень осягання ідей (інтелект), рівень знань, вміння медитувати з метою виходу в поле Духу тощо. Все це разом дає розуміння поняття “образотворчість” Коротке резюме з цих міркувань може бути таке: рівень твоєї поезії є рівнем твого осягання Бога через його образотворчість.


У світі відомі два шляхи осягання Істини: інтуїтивний та раціональний. Перший – для Богообраних, здатних осяватись Істиною, бо вони живуть мудрістю серця, ним відають, почувають, мислять і творять. Другий – для Воїнів, здатних долати шлях завдяки своїм якостям. Обидва шляхи взаємно не виключають один одного, а в багатьох творців, навпаки, - поєднуються. У першому випадку – це інтуїтивно-образотворчий процес на основі одкровення Духу (тобто, підсвідомого входження в Його поле), коли зупиняється логічна діяльність лівої півкулі мозку і весь мозок працює як незлитна єдність. У випадку раціонального шляху співтворення Істини це явище підлягає дослідженню й опису за методикою спеціального проектування. Для цього потрібно, правда, навчитися керувати своїми психо-фізіологічними станами у процесі образотворчості, і таким чином можна вийти на конкретне проектування у сфері Духу, зокрема, в поезії.


Якщо ви відважились на таке проектування, то, як раціональний автор, найперше повинні оцінити свій творчий потенціал. Переважно цього можна досягти через глибокий самоаналіз і порівняння з іншими поетами або через вихід на аудиторію слухачів, що дає первісний матеріал для самооцінки, якого автору, однак, може і не вистачити. Тоді на допомогу приходить теорія поетики, тобто спеціального проектування. Ми розрізняємо три основні шляхи, якими “ходять” поети, творячи поезію різного гатунку.


Шлях перший: під впливом певних причин отримуєте поштовх до творчості і, натхненні словом, його ритмом, змістом і мелодією відтворюєте свої почуття в таких формах, в яких вам дозволяє рівень готовності до образотворчості. Результатом цього буде віршований текст, побудований на звичній прозодії, коли опис будується як поетичне трактування певного процесу. Рівень образотворчості тут, як правило, невисокий .


Шлях другий: внутрішня потреба у звільненні почуттів спонукає вас до виходу в силове поле Слова, яке ви шліфуєте до діамантового блиску за зразком і подібністю до інших достойників Слова, вносячи щось своє або багато свого. Рівень образотворчості тут уже помітний і здатний виділити автора серед інших, як талант.


Шлях третій: володіючи досвідом і силою емоційного осягання світу, працюєте над інтелектом, поетичними формами і методикою виходу в силове поле Духу, осягаючи формоутворення з допомогою таких образів, яких досі не було, і цим, виводите знання і почуття на нову орбіту духотворчості. На третьому шляху не обійтись без теорії спеціального проектування – методики співтворчості в полі Духу, яка може мати як відомі, так і не описані ще прийоми і способи образотворення, наприклад:


1) знайдену ідею про перебування Духу в тій чи іншій якості, формі, мисленні тощо виражаєте доступними вам словесними образами;


2) медитуєте над знайденою ідеєю, піддаючи її поглядам, (проектуванню) з багатьох точок зору;


3) працюєте над мелодією звуко- і словоутворень;


4) намагаєтесь знайдений образ виразити лаконічно і багатоасоціативно;


5) доводите ідею до межі з абсурдністю з допомогою контрастів і протиставлень, долекополюсних асоціативних зв'язків;


6) роздрібнюєте ідею за методом від загального до одиничного;


7) збираєте ідею за методом від одиничного до загального через особливе;


8) “відключивши” логічне мислення, ловите будь-яке слово (бажано асоціативне) чи словосполучення і починаєте спонтанно творити на його основі форму (мислеобрази), яку з допомогою дальшого “вмикання” логічного мислення формуєте в певну композицію, яка вже існуватиме за певними законами побудови форми і змісту;


9) “зупиняєте” своє мислення на конкретному об'єкті (предметі, явищі, біоформі) і шукаєте метафору, яка дала б поштовх до проектування та вказала напрямок;


10) відкриваєте книгу такого змісту, що опосередковує ваші почування, входите в силове поле тексту і намагаєтесь використати знайдені слова чи словосполучення для утворення ваших асоціативних образів, які обов'язково виведуть творця на нові проекти (теми, цикли);


11) групуєте слова у фантастичні біноми і творите новий поетичний простір і час;


12) звертаєте увагу на певний процес і описуєте його як стан душі, не обов'язково вашої;


13) проектуєте або випадково потрапляєте в ситуацію, з якої не знаєте виходу, переживаєте її, а потім описуєте в певний поетичний спосіб;


14) знаходите об'єкт для захоплення, і поезія сама знайде форму вираження через вас;


15) відкидаєте всі шляхи і дороги, якими ви досі ходили, практикуючи поезію, і пишете абсурдні речі, поки не вичерпаєте свій творчий запас;


16) “зупиняєте” своє мислення і медитуєте над Ніщо. Це може вивести вас на нові поетичні проекти або змусить замовкнути, і саме тоді мовчання – ваша найвагоміша поезія.


Дух не є ні поетичним, ні моральним. Але при його сприянні ми, люди, його таким робимо, бо наявність свідомості дозволяє нам це робити. І в такий спосіб ми переживаємо одкровення Бога через його образотворчість.


Поезія на рівні почуттів тіла за впливом на читача може мати максимально можливий ефект, який є порівняльним хіба що з оргазмом як вищим переживанням задоволення або стресом від страху. На рівні душі вона буде оголеним стражданням, вічним прагненням любові і ностальгією за майбутнім минулого. А на рівні Духа – це одкровення і медитація над Ілюзією Буття, яку з трансцендентного стану поет переводить в езотеричне існування, творячи словесно-образну, прочитувану душею і тілом форму. Якщо тіло розуміє цю мову як свою, душа – як свою, а Дух – як свою, то це означає лише одне: поет достойний творити в полі Духу. І ніякої йому нагороди за це не обіцяно небом, крім однієї – бути речником поля Духу, свого Бога. Через це не дивно, що в різних поетів – різна за силою вираження світу образотворча мова, бо й рівень осягання кожним з них Бога є різним.