ХОЛОДНИЙ МИКОЛА КОСТЯНТИНОВИЧ - поет-шістдесятник, літературознавець, публіцист, перекладач. Народився 31 липня 1939 на Ягідному хуторі, с. Краснопілля Коропського р-ну Чернігівської обл.
Миколу Холодного помітив ще Павло Тичина і виписав йому особисто газету "Літературна Україна". А коли сільський хлопчина з Чернігівщини прийшов навчатися на філологічний факультет університету імені Т. Г. Шевченка, то він уже сам на повен голос заявить про себе. Щоправда у самвидаві. Його віршам притаманна іронія, алегоричність, потужний патріотичний пафос. Багато його рядків тут же стають „крилатими”.
Його поезії переписуються, завчаються. Студентська молодь середини шістдесятих років минулого століття має за високу честь цитувати поезії Миколи Холодного. Бо в них саме життя…
Сам поет – душа на розпір. Він усюди – на чолі ходи зі смолоскипами до пам’ятнику Іванові Франку. До дня філолога виступає в університеті з віршем про «300-ліття возз'єднання України з Росією», після чого на диби стає весь університет. Від тієї поезії шаленіє КДБ, партком, усе керівництво..
У квітні 1965 р. Микола Холодний виступив на студентській науковій конференції з доповіддю «Про душу в пісні та про пісню в душі», де позитивно згадував С. Петлюру, У.Самчука. А в серпні того ж року їздив у карпатське село Шешори на відкриття забороненого пам'ятника Т.Шевченку, де з В’ячеславом Чорноволом, Зіновією Франко та іншими влаштував мітинг протесту. У вересні 1965 всупереч волі парткому університету літературна студія ім. Василя Чумака («СіЧ») обрала поета своїм головою. 5.12.1965 р. Холодний критично виступив на обговоренні роману професора Арсена Іщука «Вербівчани». Наступного дня його виключили з комсомолу і з університету.
Це лише кілька штрихів до долі поета, яким у самвидаві зачитувалися всі.
Відомий правозахисник і колишній політв’язень Василь Овсієнко згадував, що коли він поступив 1967 року до київського університету, то вірші Миколи Холодного цитували як молитви.
Але далі самвидаву поезії талановитого юнака не просовується, позаяк за його перевиховання впритул взялося КДБ.
Але диво, згодом у Франції, США, Канаді, Чехословаччині, Польщі виходять книги Миколи Холодного. Неначе ляпаси всім сторожовим псам "залізної завіси". Особливого розголосу набуває його поетична збірка «Крик з могили» (1969 р.) 20 лютого 1972 року Миколу Холодного заарештовують за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди (ст. 62 ч.1 КК Української РСР). Його не посадили, але влада видворяє поета з Києва.
Починається період справжніх поневірянь молодої людини. Яке, власне, затяглося практично на все життя. Це був надзвичайно складний час навдивовижу талановитого поета і вельми суперечливої людини Миколи Холодного.
Працював учителем у Вінниці, де 1974 р. створив з місцевими літераторами «Студію Устима Кармалюка» («СУКА»), яка була розгромлена на районній ідеологічній нараді. Зазнавав у Вінниці арештів і необґрунтованих звільнень з роботи.
З липня 1976 р. Холодний живе в м. Остер Чернігівської обл. У листопаді звільнений з посади заввідділом краєзнавчого музею. Працював у школах, звідки його неодноразово звільняли.
У квітні 1982 р. поета звинуватили у знищенні статуетки Леніна, портрета Брежнєва та рушника «300 років України з Росією» і на 10 діб запроторили до чернігівської обласної психлікарні. Робота в школі супроводжується численними доносами, викликами в КГБ, заборонами і звинуваченнями в націоналізмі.
У березні 1991 р. виходить перша в Україні збірка віршів Холодного «Дорога до матері», її висунуто на здобуття премії ім. Т.Шевченка. У січні 1997 р. йому присуджено премію та звання академіка Бу-Ба-Бу, 1998 р. – премія В.Сосюри (Луганськ).
Написав спогади про А.Горську, В.Некрасова, В.Стуса та ін. Автор низки передмов. Лауреат літературно-мистецьких премій ім. В.Нефеліна, «Благовіст», Почесної премії Ватикану. Чотири рази його творчість висували на здобуття Шевченківської премії. Член Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих (ВТПВіР) з лютого 2002 р., Національної Спілки письменників України (НСПУ) з 23.03.1993 р., голова Козелецької районної організації Всеукраїнського педагогічного товариства ім. Г.Ващенка. 2005 р. нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради України. Учасник «Помаранчевої революції».
Весною 2006 року Миколу Холодного було закатовано до смерті у власному помешкані в Острі на Чернігівщині. Миколина сусідка чула вночі крики і звуки боротьби з його квартири. З тієї ночі Микола Холодний не з'являвся на людях. Двері у його квартирі зламала міліція по заяві сусідів. Точна дата смерті поета невідома. Прокуратура мовчала, слідство не велося. Офіційний висновок традиційний, коли влада приховує свої злочини: «Помер від серцевої недостатності». Перед тим, як з ним розправилися, громадянин своєї Вітчизни поет Микола Холодний виступав у пресі проти місцевого начальства, звертався до центральних органів із заявами, звинувачуючи районну владу у злочинній діяльності.