Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Павло ГайНижник (1971)

Інфо
* Народний рейтинг 3.382 / 5.25
* Рейтинг "Майстерень": 0 / 0
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.709
Переглядів сторінки автора: 39013
Дата реєстрації: 2011-08-12 04:45:40
Звідки: Київ
Веб сторінка: hai-nyzhnyk.in.ua
Школа та стилі: поетична
У кого навчаюсь: О.Олесь, Т.Шевченко
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2025.11.08 17:29
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Автор п'яти особистих поетичних збірок:

Згадуй мене...: Лірика кохання. - Київ, 2006. - 114 с.

Смак свободи...: Лірика життя. - Київ: Цифра-друк, 2009. - 95 с.

Плинність: Поезія. - Київ, 2015. - 100 с.

Відчуття: Поезія. – Київ: Крок, 2019. – 150 с.

Крізь час: Поезія. - Київ: Саміт-книга, 2022. - 360 с.

Поезії друкувалися у часописах "Подолянин" (Кам'янець-Подільський), "Батьківщина" (Торонто, Канада), "Соборність" (Ізраїль), у збірках поезій "Вілаґ почуттів", "Воїнам світла", в мистецькій антології «Пером і пензлем, і душею» та ін.

Хорова композиція «Скажи-но, гай» (слова П.Гай-Нижника, музика С.Заверухи) брала участь у Міжнародному фестивалі хорової музики (Варна, Болгарія; червень 2012 ).

Лауреат Міжнародної літературної премії імені І.Кошелівця 2013 р.

Особистий веб-сайт: hai-nyzhnyk.in.ua

Найновіший твір
ВОНИ (ВІСНИКИ)
ВОНИ (ВІСНИКИ)

Вони химерами з туману виростали,
З мряки віків і тьми, згодовані гріхами,
Отрути хліб блаженним щиро дарували,
Замісений на хмелі щедро й батогами.
І печений з тла розуму – зо праху.

Вони вином дурману напували
Спраглих по правді й праву. І ножами
Наживо вироки із м’ясом вирізали –
Аж жили, наче струни, рвалися шматами.
Й сокира догризала в сказі плаху.

Вони облудно душі викрадали,
Їх розпотро́шили і бе́бехи льохами
Розкидували свиням. Ті ж здихали
З шаленства уподібнення із нами.
І божевілля плакало від страху.

Вони наш дух мерзенно колупали
Звірством первинним дико, пазурами,
А вирви нутрощів зловісно припікали
До холоду пекельного вогня́ними киями.
І оживало породілля смерті шляху.

Вони нам вени так натхненно рвали
Старезними мов світ іржавими цвяхами,
Що кров запечена, як янголи моляли,
На таці бризкала рубіну кришталями
І розсипалася на мертві зерна жаху.

Вони любов так страсно ґвалтували
Що та сконала, в’ючися корчами,
А мізки зморщені із гиком відригали
На слиз свідомості між істини жорна́ми.
І люд себе узрів в них – бідолаху.

Павло Гай-Нижник
8 листопада 2025 р.