Артур Сіренко (1965)
|
Блукаючий по світу в пошуках краси та істини.
|
Сам я родом з міста Сніжного, що нині під окупацією. Доля носила мене різними містами і країнами. Для себе бачу важливим (може найголовнішим) творіння тексту. Моє життя це, зрештою, теж текст. Весною 2014 року, коли почалась війна проти нашої країни пішов добровольцем в українську армію. Командував артилерійським взводом, отримав звання капітана. Про нинішню війну написав цілу книгу, назвав її "Книга руїн".
Краплі осіннього меду
Скажи осіннім квітам*:
Вітрила осені давно роздерті**,
Сірі хмари стали вином
У келиху старчика Фідія***
(Він будував Колізей –
Думав, що то окраса,
Думав, що то капелюх,
Що загубив дивак Аполлон,
А воно капище).
Промовчи про сутінки днів падолисту:
Остання людина кленового пагорба
Шкутильгає до замшілого кромлеха,
Виглядає сивочолого філософа Сонце
Між поранених каменів
Народу залізних перстенів****,
Сірих глеків і соснових човнів.
Прошепочи чорному круку,
Що глипає на лісового патриція,
Що примандрує з безодні
Чорної як смородина і солодкої
Наче осінні яблука*****:
Скуштуй і забудь,
Про все,
Що ти лотофаг – забудь
Навіть це.
Ще одна непрочитана
Сторінка павучої меланхолії –
Там написано найголовніше,
Про скляну ластівку
І гранітну сову******.
Примітки:
* - білим хризантемам.
** - холодним вітром одкровення. Вітрильник осені – бригантина.
*** - в Італії я знав трьох старчиків на ймення Фідій. Останній жив у Неаполі (Партенобі) в часи імператора Візантії Іраклія (575 – 641). Про те, що серед будівничих Колізею був грек на ім’я Фідій згадує Антоній Салюцій Крісп в листі до Гая Секунда Германіка.
**** - є легенда в графстві Корк про те, що Діти Богині Дану (Tuatha Dé Danann) носили залізні перстені.
***** - в Ірландії є легенда про яблуню, що росте на горі Дермад (Sliabh an Dhearmad). Хто скуштує солодке яблуко з того дерева в ніч на Самайн (Савунь), той про все забуде.
****** - я колись таки поїхав в Китай зі своєю ластівкою (скляною), а в Атени (Αθήνα) зі своєю совою (гранітною). Просто так захотів.