Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983)
Про автора
Народилася 10 липня 1983 року в містечку Яготин, що на Київщині.
У 2000 році закінчила Яготинську ЗОШ №1, отримала «золоту медаль» за успіхи у навчанні.
Потім здобувала освіту у навчальних закладах м. Києва: з відзнакою закінчила Київський промислово-економічний коледж Національного авіаційного університету за спеціальністю «Економіка підприємства», здобула фах – економіст, і того ж 2002 року вступила на третій курс Національного авіаційного університету на навчання за спеціальністю «Облік і аудит».
У 2005 році успішно закінчила магістратуру НАУ.
Віта - латиною "життя".
Мій побут не обмежується лише роботою за фахом. Маю багато різноманітних хобі, одне з яких – література.
Вірші пишу зі шкільного віку. Ще школяркою була головним редактором загальношкільної газети «Шкільна перерва», яка друкувалася у редакції районної газети «Яготинські вісті».
Потім у роки студентства публікувалася у журналі «Коледжанин» КПЕК НАУ, газеті «Авіатор» Національного авіаційного університету.
Брала участь у конкурсі поезій серед студентів ВУЗів м. Києва «Королі ліри», який проводив Є. Юхниця, стала номінантом першого туру.
Публікувалася у альманахах:
«Вілаг почуттів» - упорядник В.Гребенюк: Вілаґ почуттів: збірник української поезії . – Ужгород: Видавництво ФОП Бреза А.Е, 2012. – 592 с
Альманасі «Листи до Миколая» видавництва «Лілія», упорядник Лілія Стасюк, 2014
Ювілейному альманасі літературного об’єднання «СЕВАМА» - «Голоси Севами» 2017 року.
Також, у 2017 році отримала диплом-відзнаку у номінації «Пейзажна лірика» за участь у поетичному вернісажі «Троянди і виноград», що проводився за сприяння Музею М.Рильського
Мала виступ на радіо «Київ» у передачі Миколи Підгорного «Майдан Поезії» на Радіо Голос Києва - 11 червня 2016 року.
25 квітня 2019 року видавництво "Брайт Букс" опублікувало моє оповідання "Найперша подруга" у збірочці "Вузлик оповідок про бабусю" серії "Теплі історії". Живу.Творю. Надихаюся. Кохаю.
Здебільшого моя творчість – лірика. Темою моїх творів є досягнення компромісу між душевними пошуками і поривами плоті, розумом та інтуїтивним сприйманням.
***
З моїм народженням пов*язана цікава історія. Народилася прекрасного літа, а саме 10 липня 1983 року в містечку Яготин, що на Київщині, дівчинка.
Матуся довго обирала ім*я для свого первістка - Тетянка, Наталка, Оксанка, Іринка...Бабуся (таткова мама) теж не витрачала часу марно, почула красиве ім*я Вікторія, й вирішила назвати так онуку. Рідні узгодили, як все-таки мене назвати, а мій татко, коли в ЗАГСі запитали,як записати дочку, розгублено відповів:"Віта", так мене й записали.
Ну й клопоту завдали мені мої батьки з ім*ям, не раз документи (атестат, диплом) робили на Вікторію, а потім доводилось перероблювати.
Отже, Віта - латиною "життя".
Так і є!
Хоча і від Вікторії мені дісталось - жага бути першою, кращою, переможцем.
Закінчила школу з золотою медаллю, потім коледж, університет з відзнакою. Обрала собі спеціальність, яка буде годувати, бухгалтер.
Проте, хіба проти власних почуттів, бажань підеш?
Писала-писала дівчинка Віта вірші, а потім подумала - а що як те, що перенесла вона на папір, є близьким комусь з оточення, цікавим.
Здебільшого моя творчість - то переважно "щоденникова" лірика.
Я молода, переповнена емоціями, бажаннями, а життя спокушає досить часто.
Темою мої творів є досягнення компромісу між душевними пошуками і поривами плоті, розумом та інтуїтивним сприйманням.
Всі були молодими, думаю, що представники старших поколінь впізнають в рядках моїх віршів себе, згадають, як було прекрасно перебуватиу стані закоханості, злітати над реальністю і мріяти-мріяти-мріяти...
Моєму другові
Принагідно вклонюся тобі, та лише принагідно,
Як і гори під ноги у вересні цьому мені,
Запитай просто так, як живу, я тобі: " Іще квітну!"
Запитай, чому я усміхаюсь, а очі сумні.
Сум давно поселився, але ще мене не здолати!
Він утрати кохання відбиток, що ліг на душі.
Але віра сильніша моя, тому результатом
Буде подорож, зустрічі, справи /собі запиши/.
Знаю, я незабутня - як ти незабутній для мене!
Знаю - відстані, справи, обов'язки... Скоро зима.
Знаю, ми назавжди молоді і глибокі, мов небо!
Бо таких небагато, але краще є, ніж нема
За тобою не плачу і двері лишаю відкриті,
Відіб' юся від ницих, вже досвід і практика є!
І мені до вподоби з тобою хоча б говорити,
Пізнавати нове, відкривати таємне своє.
Полишати назавжди неспокій і ноти зневіри!
Виправлятися тілом і голову гордо нести!
Я тобою наснажуюсь тихо, і тихо хмілію,
Принагідно молитися буду й за тебе, щасти!