Ірина Шевченко    
  
  
  
    
  
    
  Історик, журналіст, вчитель.
Публікувалася у колективних збірках, та у періодиці.
Віршів небагато, але всі десь опубліковані.
Пишу російською та українською.
Дуже зраділа, коли знайшла цей куточок української поетики...
Майже за Сафо
- 1 -
Зевса дочка, Афродіто безсмертна, 
Золотої омани наводячи плетиво, 
Зглянься, володарко: дух мій слабкий,
І без того він хворий.
Тільки приходь, як бувало раніше, 
На допомогу, пісню мою величальну 
Почувши, що її я тобі посилала 
У сяйво Олімпу. 
Кинув батьківську домівку, 
Ти колісницю
Запрягала швидкими птахами,
Огинаючи чорную Землю.
Мчала ти 
Крізь світ серединний,
Щоб зійти до страждання мого,
Посміхнувшись осяйно:
«Хто насмілився, люба Сафо,
Помутити твій розум,
Ніжний дух розладнати
Та примусити члени тремтіти?
Чим Пейто тобі в справі кохання 
Зарадити зможе?»
А й насправді: Сафо
Хто спричинив страждання?
Якщо зустрічі він уникає, то скоро
По п’ятах буде бігти за мною він, 
Гнаний жагою кохання.
Був скупцем — обдарує кохану з лихвою,
Був байдужим – займеться жагою, 
Бо зі мною, Богине Кохання,
Будешь ти у союзі...
- 2 - 
Немов би рівний міг би сидіти з богами
Той, що, цитру солодкоголосу слуха
Й не дивиться на тебе майже,
Зайнятий якимись там думками…
Язик мій бозна що плете: в п’яниць
Не може бути гірше. Під шкірою тонкою
Швидке збігає полум’я. И слух мій
замкнено для звуків.
Так весело сміється, так недбало
Поправляє пасмо. У мене ж — серце
Тріпотить у горлі. Зустрінуся з твоїми я очима —
Зір мій меркне...
А по щоках —  струмочки поту. 
Але тремтіння не здолати. 
До сьогодення сміливішою була я 
Смертних багатьох.
А зараз я — блідніша
За оливу лунну…
І нетерпіння спалює… 
Хай тебе теж
Любов’ю покарають боги…
- 3 - 
На повний Місяць 
І зірки гудуть, як бджоли.
Але вони до вуликів своїх 
Вертають згодом. 
Лише самотній Місяць 
Висріблює околиці
Блідим пилком...
- 4 - 
Збуривши небеса, тріпоче вітер
Сонних яблунь крони. До ночі чутний
Довгих крапель шурхіт. 
З тремтячого від прохолоди листя
Дрімотливість стікає...
- 5 - 
О, прийди, Кіприда! Та плавним рухом
У золотії кіліки нектарів суміш,
На пірах настояних, розливаючи,
будь віночерпієм!
- 6 - 
А тобі на жертовнику залишу
Білосніжної кізочки дим летючий...
- 7 - 
Холодніше за тіні 
Високий дух мій
Від простертих крил...