Поетичні майстерні - Самвидав

Вірші, проза, аналітика, огляди

Автори /

Олена Побийголод (1965)

«Колись ми нарешті позбавимось російської мови, і тоді нам знадобляться переклади з російської літератури».
(З листа С.Бандери до М.Рильського)

Інфо

* Народний рейтинг	4.707 / 5.46
* Рейтинг "Майстерень":	4.638 / 5.45
* Творчий вибір автора:	Майстер-клас
* Статус від Майстерень:	Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості:	0.731
Переглядів сторінки автора:	55254
Дата реєстрації:	2010-02-15 22:28:18
Веб сторінка:	https://veryltd.com/olena/
У кого навчаюсь:	М.В.Шевченко
Група:	Користувач
Е-mail:	<< Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті	2024.10.15 06:55
Автор у цю хвилину	відсутній

Найновіший твір

1928. Кіннота
Із Олексія Ейснера

По ю́рмі пройде вдих глибокий,
й урветься враз жіночий плач,
коли, надувши люто що́ки,
«похід» зіграє штаб–трубач.

Устромляться у небо піки;
ледь чутний скрегіт стремена́...
І хтось підхльосне жестом диким
твої, Росіє, племена.

Це буде грізний день, той са́мий!
Затягне пилом краєвид,
і з башт кремлівських – картузами
махати будуть їм услід.

Аж ось – ліси, поля та села,
і радий рев мужицьких товп.
Злетів, мигнув палаш дебелий –
і хряснув прикордонний стовп...

Земля дрижить. Вирують хмари.
Співа́ сигнал. Пливуть полки.
І польський вітер то́рса яро
рясні бордові башлики.

Пихатий лях коня сідлає,
жене назустріч гордий лях!
Та пізно. Псів блукають зграї
по мертвих спалених містах.

Суворівська рокоче слава!
Незвана жалосте, мовчи...
Несе підкорена Варшава
у котрий раз свої ключі.¹

І ніч прийшла з вогнем та пла́чем.
Веселі збуджені бійці
ґвалтують, сміючись, полячок,
громлять костьоли пишні ці...

А вранці – стали в стрій бадьоро,
кінноті вже не до невіст,
бо знову ніжно та суворо
у путь далеку зве горніст.

І довго Польщі скніти в жаху,
й довго зватиме труба, –
аж ось у крові та у праху
лежать німецькі вже хліба.

Не в перший раз палають хати
цієї хмурої землі,
не в перший раз Берлін затятий
чеканити почне рублі².

І ні для кого вже не диво –
на пустирі знайти кістяк;
і варвари баварським пивом
своїх напоюють коняк...

Про спокій хлопці мріють сонні –
ріжок дзвенить: «на бій, на бій!..»³, –
щоб на французькому кордоні
полки приставити до дій.

Ізнов, ізнов злітають шашки,
в зустрічних сіють смерть та жах;
несуться вершники й упряжки
по поруйнованих містах.

Свободолюбні поселяни
ще боронили десь рубіж,
коли в ранковому тумані
перед роз’їздом встав Париж.

І в пеклі вуличного руху,
крізь шурхіт шин та вий гудків –
Париж негадано розслухав
неспинне цокання підків.

Аероплани линуть шпарко.
В кварталах – чад забутих груб.
Здригнулась Тріумфальна арка
від гримотіння мідних труб.

Забиті вікна дітворою.
Бістро закрились на спочив.
Гучніше марш. І в ряд по троє
пройшла команда трубачів.

Колишні прописи забуті,
урвавсь такий приємний мир...
Піднявши шаблю у салюті,
проїхав сивий командир.

Полощуть прапори червоні.
Гуркочуть бубни. Коні ржуть.
Летять букети. Й ескадрони
за ескадронами ідуть.

Вони і в спеку, і в негоду,
тілами повнячи рови,
приносили стальну свободу
зі златоглавої Москви.

Ідуть полки по всіх дорогах,
їх вітер проводжає в путь.
Торці ламаючи на рогах,
важкі броньовики повзуть.

Впав синій вечір на бульвари,
бажа́ну прохолодь приніс.
Вже поскакали кашовари
по дрова у Булонський ліс.

А в незрівнянному Версалі
високий смак зненацька зник,
і на баранячому салі
чадить на шомполах шашлик.

На площах вогнища бушують.
З веселим гиком козаки
по тротуарах джигітують,
стріляють на скаку в хустки.

А в ресторанах – гам та рейвах.
І ді́вчата крізь винний пар
про смерть благають у сталевих
руках киргизів і татар.

Гудуть з химерами собори,
іржуть та грають коні в них⁴.
Черкеси згадують про гори,
по саклях тужать по своїх.

Обозних кличуть до вечері.
У Луврі – дзвяк бляшанок, крик.
На тлі Мілоської Венери
застиг незнаємий калмик...

Отямся, кручена Європо!
Хоч погляд кинь за свій поріг!
Страшніше трусу та потопу⁵
нової Азії набіг.

Її здійме рішуча воля,
хрипкий застуджений горніст,
дим вогнища в росистім полі
та пі́днятої шашки свист...

Та ти не віриш. Ти спокійно
плекаєш втіхи та дохід;
тож вчуєш скоро гук розбійний
та рип немазаних підвід.

Моліться, огрядні́ прелати,
Мадонні лагідній своїй.
Моліться! Бо в Москві солдати
на конях вже шикують стрій.

(2024)