Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Іван Вазов (1850 - 1921)

Інфо
* Народний рейтинг 3.900 / 5.5
* Рейтинг "Майстерень": 3.510 / 5.5
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Коефіцієнт прозорості: 0.701
Переглядів сторінки автора: 28877
Дата реєстрації: 2010-07-02 19:21:16
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2010.07.11 22:46
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Видатний болгарський письменник, громадський і політичний діяч.

Народився 9 липня 1850 року в м. Сопоті (нині - Пловдивська область) у родині багатого купця Минчо Вазова.

Учасник національно-визвольного руху. У 1876—1877 мешкав у Румунії, де зблизився з політичною еміграцією. Під час російсько-турецької війни 1877—1878 рр. служив у російській армії.

У 1877—1878 рр. жив в Україні, у місті Одесі. Повернувшись до Болгарії, продовжив активну громадську і літературну діяльність. Автор багатьох поем і поетичних збірок, сповнених національного пафорсу. Творчість Вазова у болгарській літературній критиці відносять до критичного реалізму.
Пам'ятник Івану Вазову у його рідному місті Сопоті

З творчістю Тараса Шевченка Вазова познайомив учитель і культурний діяч П. Белчев, який розповів учням про долю українського поета і прочитав уривок з поеми «Катерина». Під враженнями від цього твору Вазов пізніше написав поему «Громада» (1880). Певний вплив Шевченка відчувається в поемах «Загорка» (1883), «У царстві самодив» (1884), у поезіях «Іванка» (1878), «Красуня» (1879), «Малина» (1880), «Затужив Бунарджик» (1882), «Пловдив» (1883), «Любену Каравелову» (1884).

Згадки про Тараса Шевченка, які трапляються у літературно-критичних працях Вазова — нотатці про Миколу Костомарова (надрукова у «Зібранні творів» Вазова (том 18, Софія, 1957)), рецензії (1885) на 15-ту книжку «Периодическо списание» («Періодичний журнал»), дорожніх нотатках «Поза Болгарією» (газета «Денница» («Ранкова зоря», 1891)), — свідчать про те, що він добре знав основні віхи життєвого і творчого шляху Шевченка.

Найновіший твір
Раковски
Мечтател безумен, образ невъзможен,

на тъмна епоха син бодър, тревожен,

Раковски, ти дремеш под бурена гъст,

из който поглежда полусчупен кръст.

Син, дреми, почивай, ти, който не спеше,

ти, кой беше вихър, котел, що кипеше

над някакъв злобен, стихиен огън.

Спи! Кой ще разбужда вечния ти сън?



Природата веща беше се сбъркала:

тя от теб да стори гений бе искала,

затова в глава ти като в една пещ

фърли толкоз пламък и възторг горещ,

но друг таен демон се намеси тамо:

ти стана създанье от крайности само,

елемент от страсти, от злъчка и мощ,

душа пълна с буря, с блясък и със нощ.

Твойта вражда беше вражда сатанинска,

твойта любов беше любов исполинска,

любов без съмненье, без свяст, без предел,

що кат кръст огромен ти беше понел.

Твоят символ беше: смърт или свобода,

сънят ти - Балкана, кумирът - народа,

народа с безчестье и с кърви облян.



Твоят живот целий беше един блян!



Ти гледаше бледен в бъдещето скрито.

Ти се вреше дръзко в миналото срито

и оттам влечеше кат победен знак

векове от слава, затулени в мрак,

за царе, юнаци вълшебни преданья,

обраснали с плесен старинни сказанья;

твоят орлов поглед виждаше навред

от българска слава останки безчет

и в тъмна ни древност, бездънна провала,

ти вкарваше смело вселената цяла.

Нищо невъзможно за теб не оста.

ти даваше образ на всяка мечта.

На неми загадки, сфинкси безответни

предлагаше твойте въпроси заветни;

исторйята, мракът, времето, редът

не значеха много в големий ти път;

ти иска да бутнеш, о, дух безпокоен,

нещастен мечтател, апостол и воин,

в един час делото на пет векове.

Чухме ний твойте горди викове,

когато при Сава и при Дъмбовица

викна пръв "Свобода! Сяйна е зорница!"

И ту с перо остро, ту с гореща реч

надеждите сейше наблиз и далеч.

Един само буден сред толкова спящи,

ти един за всички като демон бдящи

работи, бори се, стреска, вълнува,

тук мъдрец замислен, там луда глава,

мрачен узник в Стамбул, генерал в Балкана,

поет и разбойник под съща премяна,

мисъл и желязо, лира и тръба:

всичко ти бе вкупом за една борба.

Исторйята има да се позамисли

във кой лик безсмъртен тебе да причисли.



Ти умря. И пътят към гроба ти ням

обрасъл е вече със бурен голям,

и прахът ти гние без сълзи набожни...

Не зарасна само, герою тревожни,

проломът широкий, който ти тогаз

в бъдещето тъмно отвори за нас!



1882