Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ольга Садкова (1956)

Інфо
* Народний рейтинг 4.055 / 5.44
* Рейтинг "Майстерень": 4.055 / 5.44
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.745
Переглядів сторінки автора: 1127
Дата реєстрації: 2026-07-18 20:08:21
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2026.08.10 23:16
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Членкиня НСПУ та Творчої асоціації літераторів «Слобожанщина».
Авторка поетичних і прозових книжок.
Публікувалася в часописах «Українська літературна газета», «Березіль», «Світло Спілкування», «Склянка часу» та інших.
Лавреатка літературних премій імені Михайла Петренка, Валерія Замєсова та «Мерефа козацька».


Найновіший твір
Юрба
Карали дівчину. За віщо?
Кмітливу вдачу молоду,
що розумом за інших вища
та ще й прегарна на виду.

Таке знайшлось хіба від Бога?
Напевно, що від сатани.
«До сатани їй і дорога,
і без потвердження вини!»

Отак мужі перелякались
за ниці душеньки свої!
На жодну мить не завагались,
гукнувши: «В полум’я її,

красу обернемо на присок,
розкидаємо по землі.
Такий чаклунству буде присуд —
старі здригнуться і малі.

А хто поремствує, той, значить,
сам прислужився сатані.
В нас душогуби не ледачі,
як слід підсмажать на вогні».

Нараз запала мертва тиша,
хтось захлинувся у ганьбі.
«Хоча б скінчилося все швидше», —
котилось страхом по юрбі.

А слуги порпались тим часом,
складали хмиз навкруг стовпа.
Ось відсахнулися всі разом,
спустились поспіхом з горба.

Вогонь почав свій біг смертельний,
аж заридав церковний дзвін.
І вже ні суд, ні кат не певний,
прирікши душу на загин.

Прикута ж міцно ланцюгами,
в сорочці довгій з полотна,
молилась зблідлими губами
серед людей, але одна.

Обмовлена й така вродлива,
хоч воду пий з того лиця.
Лиш доля випала жахлива,
на страту — просто з-під вінця.

...Повітря зойком розірвалось,
уклякла вражена юрма.
Недовго нелюди втішались,
ще мить — й видовища нема.

А погар їм уже не диво.
Ось вітру... забавка, либонь,
бо перекочує грайливо
жарини спалених долонь.

2011