Володимир Маліцький (1982)
Скажи...
Скажи…
Скажи, чи в тебе є концепт
Рванути стрімко першим пароплавом
Од лона, благ, свобод держави,
Яка дала життя, але рецепт
Із підписом п’яного костоправа?
Скажи,
Набридло бачити гірке на дотик,
Очима слухати ґівняні страви,
Спиною їсти брудні справи,
Он лайн варити цей наркотик,
Щоб роздавати всім наліво і направо?
Скажи,
Чи бути дурнем ти не звик,
І кожен день ти робиш різні вправи,
Щоб не забути мови, хоч ширшаво
Ти вимовляєш “мамо” – хай навзкрик,
Але без матері ти жить не в праві?
Скажи,
Що візьмеш бога за офшор,
І “Кобзаря” з лицем зухвалим,
І древо свого роду підупале,
Але яке не взяли війни, лихо, мор,
І рідну землю, повну сечі й калу?
Скажи,
Що цей театр остогид,
І незабаром сцена буде під завалом,
Усе вогнем накриє… попіл, лава,
А ти стояти будеш, з сумкою навскид,
Десь на кормі і з видом златоглавих?
Скажи…