Боговик Владислав Боговик Владислав (1999)
Я любила писати вірші
Я любила давити прищі
й припікати їх спиртом;
голяком на стільці,
закинувши ноги на стіл, палити цигáрки.
Я любила ростити вірші́
на веранді бабусиного будинку.
І завше сміялася з херових жартів
— це реакція «зась!», щоб тримати
непотрібні стосунки з тим,
кому кажеш крізь зуби: брате!
Я сипала в горщики кісточки́
і шкіру, віддраєну з п’ят,
відганяла ті кляті хмари мошви,
бо вірші ростуть лише так:
вони часто ростуть із солдатів.
Я любила ростити вірші:
хороша закуска для спирту з глюкозою,
стимулятор начхати-на-них-почуттів,
які цвяхують замлілу голову.
Я заставляла веранду чим трапилось:
глечиками, вазами, чарками, слоїками;
проростали вірші навіть у чайниках.
Їдкі запахи рим — що ви зі мною накоїли!
Я любила (ні!) лишати вірші
на веранді бабусиного будинку,
наглухо закривати від бджіл
і дивитись, як мало-помалу никнуть.
Я втікала на зиму в місто:
там приємніше давити прищі;
в теплі краще думається над змістом
тих зраджених мною віршів,
на морозі
покинутих
звірськи.
2026