Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Олена Побийголод (1965)
«Колись ми нарешті позбавимось російської мови, і тоді нам знадобляться переклади з російської літератури».
(З листа С.Бандери до М.Рильського)

Інфо
* Народний рейтинг 4.707 / 5.46
* Рейтинг "Майстерень": 4.638 / 5.45
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.731
Переглядів сторінки автора: 64009
Дата реєстрації: 2010-02-15 22:28:18
Веб сторінка: https://veryltd.com/olena/
У кого навчаюсь: М.В.Шевченко
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2025.01.30 07:43
Автор у цю хвилину відсутній

Найновіший твір
Гомерова Одіссея: Розділ десятий
(Продовження розповіді: Еол. Лестригони. Цирцея)


1.
– Потім був острів Ео́лія,
жив там Еол біля брами
(в нього здаве́н – монополія
на керування вітрами).

2.
Й дуже здалася могуть його:
в міх в моїм трюмі занадив
він всі вітри, крім попутного,
щоб не було з них завади.

3.
Й скоро – Ітаку вже бачили...
Тільки окремі дебіли
щось про скарби намая́чили –
й зопалу міх той відкрили!

4.
Й буйні вітри – аж загецали,
вкоїли нам халі-галі!
Зрештою вщухли... А дѐ це ми?..
В смутку ми плентали далі.

5.
До лестригонів дісталися,
гнані нези́чливим богом;
в бухту всі су́дна ввіпхалися,
я ж – кинув якір за рогом.

6.
Й пізно, на жаль, ми розвідали,
що хазяї – людожери!
Раптом напавши, заки́дали
брилами наші галери.

7.
Всіх зачепила потала ця,
хлопці як стій пропада́ли,
й тільки мої врятувалися...
В смутку ми рушили далі.

8.
Гнав Посейдон нас неприязно,
й далі був острів Ее́я,
де проживала безвиїзно
Кірка (ну, тобто, Цирцея).

9.
Вислав я взвод: «Не на вештання,
а на розвідини, вчули?!.»
...Взводний вернувсь – каже, мешканка
всіх на свиней обернула!

10.
Кинувсь до них на підмогу я
(я, коли треба – не проти);
стрінув Гермеса¹² дорогою,
й той мені дав антидоти.

11.
Впхавсь до Цирцеї я тілечко –
каже: «Сідай їсти-пити...»
Сів; та мене своїм зіллячком
не спромоглась отруїти!

12.
Тут вона, звісно, лякається, –
може, мольфар я з морфлоту...
«Що тобі треба?» – питається.
Я їй: «Звільня̀й моїх, тьотю!..»

13.
Словом, чаклунка любісінько
чари з команди прибрала,
й нас цілий рік ще смачнісінько
кожного дня частувала...

14.
Врешті, збагнувши, що в стресі я,
каже мені: «Ти без ляку
руш у Аїд, і в Тіресія
випитай курс на Ітаку».