Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Олена Кіс

Інфо
* Народний рейтинг 4.796 / 5.48
* Рейтинг "Майстерень": 4.631 / 5.45
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.736
Переглядів сторінки автора: 127711
Дата реєстрації: 2011-01-03 20:59:51
Звідки: львів
Школа та стилі: Всі стилі прекрасні тоді, коли ними орудує рука майстра. Я за щирість і майстерність.
У кого навчаюсь: Люблю поезію, люблю багатьох поетів. Але життя навчає по-своєму. Шукаю, вчуся, насолоджуюся...
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2026.10.25 17:22
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора

Найновіший твір
Притча про Синього Птаха і Зоряну Душу
На краю акварельного синього тла,
де вечір згасав у сльозі кольоровій,
стояла душа, як загусток тепла –
у шепоті згадок, у згаслій розмові.

І прийшов Синій Птах із нічних берегів,
з очима, як вітер, без назви, без межі,
в оперенні яснім – танок тайних снів,
і з голосом флейти, мов з серця у вежі.

— Я – ти, що не став ні загубою, ні…,
а тільки відлунням фантомної волі,
як ішла між світами, крізь дощі і вогні –
збираючи щастя з уламків та болю.

— Я бачила в щасті не блиск, а тремтіння –
в обіймах дитячих, в материних страхах,
А щастя – то повня в пітьмі, то сп’яніння
від шепоту трав, від ранкових заграв.

— Якби полетіла, роздерла кайдани?
Забула обітниці й болі земні?
— Я був би лиш тінь твого «може» в тумані,
що зник в небесах за командою: – плі…

Я рух через біль, аж до спокою в думці.
— У піняві шуму, в навкружній імлі
Ти – пам’ять для мене, маяк порятунку.
— Ми абрис одного в космічній петлі.

І я не спасіння, і не подарунок,
Я – межі в безмежжі і межі в тобі.
Бо ти мандрівниця між світом і словом.
Дивись, – не побачиш, як слід на воді.

І птах замовчав, а на крилах пастелю:
фіолет пережитого, зелень прозріння,
і жовто-гаряча надія в пустелі,
і синій, як знак невгасимого тління.

Свобода не в леті, не в правді забутій –
В умінні пройти, не спаливши коріння.
І навіть у смертнім, у тліннім оплоті –
залишити пісню, як слід, як цвітіння.
2025