Настка Вільшинська (1988)
|
"Після кожного падіння знову прагни висоти! Ти або розіб'єшся на смерть, або ж у тебе виростуть крила." М. Ебнер-Ешенбах
|
Львів'янка, закохана у романтику свого міста. Мрійниця, заполонена абстрактиними фантазіями, котрі, час від часу, нещадно жорстоко розбиває на друзки реальність, а я вкотре збираю їх і склеюю докупи. Інколи бавлюсь у поетесу. А ще, просто прагну знайти свій шматочнок щастя у цьому житті, а рими і музи допомагають мені у пошуках...
У кожного митця - своя галатея...
Ти твориш… не шкода ні часу, ні сил,
Якийсь ідеал: трохи глини й піску,
Таку найніжнішу й водночас різку
Вже майже богиню, хіба що без крил.
Виліплюєш вогкість бездонних очей,
Оступишся раз у них можна й втопитись,
Коралових вуст згірклим медом упитись
І впасти в безодню безсонних ночей.
Зелені зірки потопивши в бокалі вина,
Алмазним різцем на обличчі виточуєш риси,
Вплітаєш у коси троянди й камінні іриси
І знов до світанку для тебе танцює вона.
Із плетива па сарабанди ввижається янгол,
У вихорі чорного шовку ховаються крила,
Неначе на збурених хвилях фрегату вітрила
Тріпочуть на вітрі, сплітаючись в відзвуках танго.
Вогненні пір’їни лоскочуть гарячі долоні,
А лід тане швидше, ніж встигнеш торкнутися шкіри,
Вона все танцює, не знаючи спокою й міри,
Здається, що вільний, насправді - у неї в полоні…
Ти мрійник, безумець, те щастя не варте й гроша,
Агонія сонця… пітьма для очей ніби краще…
Ти грів її руки і думав, що з серцем не важче,
Жива Галатея, та що, коли з криги душа?..