Віктор Спраглий
Я ситий голодом, не більше...
А в криниці так рясно намела зима...
А в криниці так рясно намела зима,
Припросила до цЯмрини сідий туман,
Заліпила крижинками діряве денце
Зашкарублого, потьмянілого відерця.
Рудошерстий ланцюг оздобився пухким,
Білогривим сніжком, що дотиком чутким
Опустився кристально на гладíнь джерельця,
Охолоджувати глибинне, мокре серце.
Ой криниченько, зледенілая краса,
Не впивайся журбою. Вéснонька-ясá
Приголубить проміннячком діряве денце
Зашкарублого, потьмянілого відерця...