Поетичні майстерні - Самвидав

Вірші, проза, аналітика, огляди

Автори /

Вітер Ночі

...Та, як і сотні літ – до болю рідне,
Коли летять над плесом журавлі,
І знов шукаєш не для всіх потрібне:
Загублену сережку у траві...

Інфо

* Народний рейтинг	4.833 / 5.5
* Рейтинг "Майстерень":	4.683 / 5.53
* Творчий вибір автора:	Любитель поезії
* Статус від Майстерень:	R2
* Коефіцієнт прозорості:	0.733
Переглядів сторінки автора:	158462
Дата реєстрації:	2009-09-27 08:38:24
Група:	Користувач
Е-mail:	<< Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті	2014.07.09 12:52
Автор у цю хвилину	відсутній

Про автора

Справжнє - Володимир Шкляренко
[...]

Найновіший твір

Там, на дні...
*
Вже зібрано каміння. Може знову
Його розкидать і піти у ніч?
І не шукати відповідність слову,
І не блукать в тенетах протиріч.

Вже зібрано сповна. Що з того, брате?
На скронях пил, в очах пісок і сум.
Чи будеш знову вічність катувати
Присутністю своєю?- Божий глум.

І вмер. Відносно. Чи навіки канув,-
Блаженна мить безликого єства.
Що принесеш з собою на заклання?
Мабуть, нічого. Лиш одні слова…

*
Я починаю гомоном і Гномом.
Ти пестиш небуття і каяття.
Яка ж спокуса і яка Горгона
Дзеркалами відразила життя?!

І я цілую потойбічне лоно.
І ти в оазах нездійсненних мрій.
Пірнаю! Стражду і, холону!
Шепочеш, - Господи, ти – мій.

*
Долає смерть
прискіпливе життя.
Я не пручаюсь,
може й справді, вмерти?
Але не Ти
спливеш у небуття
безликих днів
і спраглих, і відвертих!

Що МИ у Вічність? –
поклонись і згинь.
Таємна сповідь
звіра на проклятті.
Під три чорти
летить життя на шмаття
в осінню
необачну заметіль.

*
Звірятко невгамовної душі
блукає в тілі,
що воліє вмерти.
Ти вперта!
Я? -
вікно в осіннє небо,
жовтий лист
чи сповідь,
чи липка надія?
Стерти!
І з докором сумління
вийти геть
Звірятку
невагомої
душі.

*
На підвіконні квіти –
мертвий глум.
Останній подих,
запізніле літо.
І Ти кривавим блиском –
вічний сум.
І я з Тобою
попелом по світу.

*
Душі непотріб міряла
сльоза.
Ти в ніч пішла.
Що з тОї ночі серцю?
Примара,
потойбічна маячня.
І божевілля
іронічних
скерцо.

*
І очі - геть,
і потече сльоза
по небограю -
вічна втіха.
І батьківська забута стріха.
І відчай мій
у світлотіні зла.

*
Вертеп. Можливо в домовині,
де не один сполохано крутивсь,
постануть образи невинні,
і відчай твій молебнем опустивсь
до Божих ніг,
до крапель крові.
Іуда ниць завмер
і лиже
цвях за цвяхом, -
жарт на сцені.
І шовковистий блиск
у небуття...

*
Боже, для кого?- далекий і вічний,
Втілення мрій і страждання життя.
Що Рафаель? Мікельанджела притчі?-
Давляться спомином у небуття.

Я - наймізерніше, темряви витвір.
Знову блукаю у світі надій.
Кине весна не пробуджене віття
Праведних, ницих в зневазі сліпій.

Боже, за що? Чи питати замарно?-
Тіні блукають в глибинах лиця.
Вічне - вмирущим, безжалісна карма,
Безвісти згину велінням Творця.

*
Там, на дні,
від очей завидющих,
тиха гавань
для наших сердець.
Білі краби,
розкішні медузи,
привид сонця
і чорні пастки.

І загублені тіні
фрегатів,
і монет втаємничений
блиск.

Я тебе підіймаю до неба,
і на тебе молюсь
з глибини.