Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Вячеслав Руденко (1969)

Інфо
* Народний рейтинг 4.931 / 5.79
* Рейтинг "Майстерень": 4.931 / 5.79
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Коефіцієнт прозорості: 0.759
Переглядів сторінки автора: 21327
Дата реєстрації: 2025-04-03 18:37:14
Веб сторінка: https://www.stihi.in.ua/ua/avtor.php?author=53606
Школа та стилі: Мій вибір - поезія абсурду!
У кого навчаюсь: Льюїс Керрол,Малларме,Бодлер,Емілі Дікінсон,Алістер Кроулі,Волохонський,Хвостенко,Заболоцький...
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2026.09.10 20:19
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
деякі мої роботи:

архітектура,
живопис,
графіка

https://www.pinterest.com/bloodredthorn/

Не прозоре:

https://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=1002971

Мій вибір - поезія абсурду!

Поезія абсурду — це не просто набір безглуздих слів,
а особливий інструмент мистецтва,
який виник як реакція на кризу
раціонального мислення,
загрози XX століття (війни, тоталітаризм)
та відчуття беззмістовності буття.

Цілі та функції поезії абсурду:
• Відображення хаосу світу :
Вона показує життя як нагромадження випадковостей,
позбавлених логіки, де традиційні
цінності та раціональні пояснення більше не працюють.
• Руйнування стереотипів :
Через словесний нонсенс (безглуздя) поети руйнують звичні мовні
та мисленнєві шаблони, змушуючи
читача подивитися на речі під іншим кутом.
• Екзистенційне вираження:
Вона описує самотність людини у ворожому,
незрозумілому світі,
допомагаючи пережити екзистенційну тривогу.
• Терапевтична функція (закриття травми):
Абсурд допомагає подолати жах або
травму, перетворюючи їх на гру, іронію або вищий ступінь парадоксу.
Коли слова втрачають сенс через
політичну брехню або пропаганду, поезія абсурду
оголює цю порожнечу, повертаючи
мові її первісну, «чисту» звукову форму.
Загалом, поезія абсурду служить
для того, щоб через ірраціональне
та парадоксальне виразити те, що
неможливо описати логічною мовою.

Найновіший твір
Мisérables XI

Де ви, дозвілля невпізнані люди?
Де вихованці добра?
Долі масної спотворені груди
Ранками et cetera? —
Жовті лисички і швидкісні поні
Голосом регіт несуть,
Грають, мов картами, в довгу звитягу,
Сонце з-за обрію ждуть.

Звісьте, як гусінь, сріблястії нитки
Світу рясної весни
В ковдру зелену двора у відбитках,
Що у дощах знавіснів.
Хай прокидається давнє пророче
Шляху швидкої ходи.
«Майна!» — співайте завзято й охоче,
«Віра!» — кричіть до води.

Радо пірнайте в прихований камбій
Крізь недозрілу смолу,
До невпізнаного, в хвилях безкарних
Радо вітайте Бджолу!
Вихори, шерехи, ухили, згини,
Тіні у мареві снів,
Спалаху думки вогонь швидкоплинний
Сміху, плачу поготів.

Від фанатизму солодких прокльонів
В довге плямисте між зграй
Всіх перелітних пташок і кордонів
Крізь березневий розмай —
Аж до «Капричос» оглухлого Гойї
У порошинках* чуток,
Там, де збиратися більше, ніж троє —
Страшно від спільних думок.