Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Роман Орєхов Орєхов (1979)

Інфо
* Народний рейтинг 0 / 0
* Рейтинг "Майстерень": 0 / 0
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.770
Переглядів сторінки автора: 8100
Дата реєстрації: 2017-05-03 00:57:35
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2017.05.03 01:29
Автор у цю хвилину відсутній

Найновіший твір
Переклад казі назрула іслама заклаття
Я від тебе піду і скажу наостанок: «Пробач» ...
Тепер спокою пошук твій сповнений буде невдач ...
Я піду без докорів і сліз, мовчазний і один.
Я піду, бо від серця мого залишився лиш тлін ...

Ти про мене ревниво спитаєш вечірню зорю,
Та промовчить вона, не відкриє дорогу мою.
Ти заплачеш, заб'єшся в риданнях, ледве диша,
і розплавиться серце твоє, і відтане нарешті душа,

Ти покличеш мене – але жодного звуку нема ...
Обійняти не зможеш, торкнуться мене – навкруги лиш пітьма.
Я піду у цю ніч. Ти прокинешся майже живий,
і подумаєш, ніби я ще із тобою, ще твій.

Але навколо сутінки, наче остигла зола,
Твоє серце тоді невимовна накриє імла.

І ти очі закриєш і станеш молить в тишині,
Щоб з'явивсь, повернувся до тебе хоча б уві сні,
І, немає дороги, підеш в невідому ти путь,
Та без жодної надії мене відшукати й вернуть.

Сонце зійде – без мене пройде новий день,
Він скінчиться, ніч спати покличе людей,
Але ліжко самотнє твоє заспіває знайомий мотив,
І твій сон неспокійний ніколи не спинить цей спів.
Моя пісня лунатиме навіть в твоїх всіх думках,
І в холоднеє серце твоє проторує свій шлях.
Твої очі на сльози зійдуть і забудуть про сон
І у самого горла, тремтячи зупиниться ком.

Буде осінь. У вечері друзі зберуться твої.
Хтось з них буде, тобі присягати можливо в любві ...
Та самотнєє серце своє не даси ти йому.
Бо в цей час я незримо і ніжно тебе обійму ...

Марно інші тебе новизною до себе зовуть -
Навіть якщо захочеш, не зрадиш мене ти - забудь.

Гірка пам'ять, як сторож, стоятиме біля дверей,
Каяття наче камінь повисне на шиї твоїй.
І простягнувши руки повітря обіймеш рукою,
І тоді зрозумієш - навік розлучився зі мною.

Прийде знову зима, і за снігом не видно землі,
Набіжить ураган, все навколо у білій імлі.
Зовсім інша хурделиця буде у твоїй душі –
Безнадія, і відчай, і біль без мене – хоч гріши.

І весна прилетить, оновить і розбудить весь світ.
Спалахнуть первоцвіти, весняних садів білий цвіт.
Ароматом хмільним і густим переповняться сни,
Ти гіркота розлуки отруїть твій напій весни ...

І зупинишся ти на порозі квітневого дня.
Ні спокою, ні волі – лише сумний шлях навмання ...
Я пішов, я розтанув неначе самотній в юрбі ...
А тобі заповів назавжди залишаться в журбі ...
І хитатись самому, неначе нічна ця трава ...

Ось закляття моє! ... Ось закляття моє! ... Ось закляття моє!

ТА НЕ СПРАВДЯТЬСЯ ВСІ ЦІ СЛОВА!!!