Андрусяк Іван Михайлович (28 грудня 1968, с. Вербовець, Косівський район, Івано-Франківська область) — поет, прозаїк, літературний критик, перекладач.
Увійшов у літературу на початку 1990-х як учасник літературного угруповання «Нова дегенерація», до якого також входили Степан Процюк та Іван Ципердюк. Критика вважає його одним із чільних поетів покоління «дев'ятдесятників».
Виробив власну впізнавану поетичну манеру, базовану на метафоризмі («Андрусяк пише метафорою, якої нема» - Т. Девдюк, «Критика»), яку критика називала «плаваючою семантикою» (А. Дністровий, «Книжник-review»).
Лауреат першої премії конкурсу видавництва «Смолоскип» (1995), літературних премій «Благовіст» (1996), ім. Бориса Нечерди (2002), журналу "Кур'єр Кривбасу" (2007), першої премії конкурсу творів для дітей «Золотий Лелека» (2008). Член НСПУ і АУП. Живе і працює в Києві.
Сім’я: дружина Катерина Борисенко (літературознавець, поет, перекладач), син Іван, дочки Єлизавета і Стефанія.

Автор поетичних книг «Депресивний синдром» (1992), «Отруєння голосом» (1996), «Шарґа» (1999), «Повернення в Ґалапаґос» (2001), «Сад перелітний» (2001), «Дерева і води» (2002), «Часниковий сік» (2004);
книги прози "Вургун" (2005);
політологічного есею «Блиск і злиденність української націонал-демократії» (1999, у співавторстві з Є. Петренком);
збірника літературно-критичних статей «Літпроцесія» (2002); збірок перекладів вибраних віршів поляка Анджея Бурси «Усмішка горлом» (1999) та американця Е. Е. Каммінґса (у співавторстві з Катериною Борисенко, 2004);
публіцистичної книги російської журналістки Анни Політковської «Друга чеченська» (2004).
Також на його рахунку шість книжок для дітей, зокрема “Стефа і її Чакалка: дівчача повістина” (2007), “Зайчикова книжечка: віршовані казки” (2008), “Звіряча абетка” (2008), “Сорокопуди, або Як Ліза і Стефа втекли з дому” (2009).

_____________________________________
зауваження та побажання з приводу анонсування можна,
і навіть вітається, висловлювати за адресою:
http://maysterni.com/publication.php?id=1642