Вікторія Вербицька (1993)
Сузір'я Лева
Будуть чари Сонцем гомоніти,
Як піти степами аж до лісу,
Де травневі відізвуться квіти –
Світ суниці, вітер де пронісся.
Де душа безмежно розквітала!
Так щасливо! Вірити б у щастя.
Де зоря, яка ночам є дана,
У сузір’я Лева заплелася.
Оживає доля. Бо напевно:
Нам вбачати Космосу свічада –
Це любити перше одкровення –
Нам на крилах линути! Бо правда –
Це спитати у душі, що зорі
Прагнуть так красиво височіти,
Як світання нас покличе вгору –
Де поезій золотих завітів?
До мистецтва, віршів і натхнення,
Як життя пригорнеться до неба
Квіткою блакитною. Й черешня
Стане ягіддю, якій потреба
Плід солодкий знову дарувати.
І пізнати, що краса любові –
Це упасти проліском на п’яти,
Бо у пролісках – душа діброви.
Бо очима синіми привабить
Знову небо і планета знову
Пригорнеться до світань в кульбабах,
Як згадалась мрія ця казкова –
Нам ступати травнем Батьківщини,
Як вона всміхнеться так щасливо!
Ніжно, трепетно. Моя єдина,
Квітко-доле, душе, Сонце дива.
Ти постанеш мріями і віршем,
Як душа про небеса розкаже:
«В променях твоїх купаюсь. Ніжно
Пригортаюся до світань найкращих...».
09.08.2024. 14:19.