Вероніка Сичевська (2014)
Для тої з якою зараз у сварці…
Чому з тобою стали ми чужі?
Чому одна до одної байдужі?
Невже для нас настали ті часи,
Де спогади лише безглузді п′єси?
Я знаю,в сварці лиш моя винна,
Із цим змиритись я повинна.
Догравшись,тільки зрозуміла,
А ти із кожним днем все байдужіла.
На той момент,я ще не замічала,
Що кожен раз все більше втрачала.
Та пізно, час не повернеш назад,
І хватить з нас тих всіх балад.
Тобі набридло зі мною гратись,
Й ти почала від мене віддалятись.
А я жалію,що не закінчила гру,
Коли ще можна було підловить іскру.
О Боже, Боже,що я натворила?
А ти колись мені це говорила,
Що я дограюся та треба почекати,
І зараз я ходжу тебе благати.
Час не повернуть,не буде все як було,
І щось мене з тобою віддалило,
Хоча яке це щось? Це я сама,
Все,що зв′язувало відвела.
При зустрічі не світяться зіниці,
І вже немає у душі дзвонів дзвіниці,
Між нами прірва, іще крок і я впаду...
Невже ми дамо віднести наші спогади водоспаду?
Сьогодні я прошу в тебе вибачення,
І знов чекаю відповідь на повідомлення,
Його нема … Як важко це пережити,
Хвилини ті,й думки важко врівноважити.
Вже скоро день початку спілкування,
А ми з тобою граємось в ігнорування.
Хоч іноді хвилини наступають,
Де зустрічі,слова,усмішки в думках пролітають.
2014 рік