Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Ігор Кир'янчук (1990)
Людина – це ручка, що пише свій твір на бутті. Чим довше пише, тим менше лишається чорнила; чим швидше пише, тим більше з’являється слів; чим краще пише, тим більше охочих почитати…

Інфо
* Народний рейтинг 4.258 / 5.25
* Рейтинг "Майстерень": 4.258 / 5.25
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.777
Переглядів сторінки автора: 13616
Дата реєстрації: 2010-06-18 18:23:02
Звідки: м. Рівне
Школа та стилі: Класичний стиль - класична мудрість.
У кого навчаюсь: там, де крила думки - у небі, там літає моя творча зоря...
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2010.08.30 02:32
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Народився 19 квітня 1990 року у місті Сокаль Львівської області.

Нині - студент факультету української філології РДГУ, позаштатний кореспондент рівненського обласного тижневика "Волинь" та член НСЖУ.
Автор книги "Сягаючи в безмірну далечінь".

Як творчий самовияв, вбачає осмислення всесвітньої мрії, яка має бути здобута автором для возсіяння у плеяді класиків.

"Де в натхненняя бистрий лет, там жар-птицею - поет",
"Поезія - великі чари: нею ворожиться слово",
"Рима – балансування над прірвою: оступишся – й погибель".

Ігор Кир'янчук


Найновіший твір
Сум
Кап…
Гульк…
Дощ…
Йде…

Бачу дощ… Його сріблясті грона,
Сповиті неземною гіркотою,
Просочують буттєве горе,
Стогнуть. Важко
Їм отак висіти та падати,
Розбиваючись об грань
Земного тяжіння.
Важко
Їм стрибати й текти
Столітніми козирками
Понурої буденщини.
Важко
Їм. Вони – не громовиця,
Що куйовдить голос.
Вони – лиш полонені бурі.
Важко…
Швидко
Струмить людський потік
Поза бруківку неба
Від рясного збіжжя.
Нишком
Б'ється в товсту кригу,
Карбовану митцем
Горя.
Доля тяжка,
А крапельки легенькі.
Їх плин на Землю,
Мов шовковий вій…
Безумний вій,
Безрідний вій

Він здійснений! І я ошаленівши

Ура! Віват! – бажаю мовить.
Та дощ – і сам оратор дужий.
Його стожильне мудре слово
Хлюпоче в стомленій калюжі.
Ступаєш в неї – чуєш холод, –
Бігом стріпнувши мокроту.
Старий, а, може, сивомолод
Впадає дощ в гірку ріку…

Кап…
Гульк…
Дощ…
Йшов…