Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Роман Лубківський (1941)

Інфо
* Народний рейтинг 3.698 / 4.21
* Рейтинг "Майстерень": 3.766 / 4.33
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.786
Переглядів сторінки автора: 36205
Дата реєстрації: 2007-02-28 16:38:52
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 1999.11.30 00:00
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії http://uk.wikipedia.org/wiki/

Роман Мар'янович Лубківський (10 серпня 1941, с. Острівець Теребовлянського району Тернопільської області) — український письменник (поет, перекладач, критик).

Зміст [сховати]
1 Біографічні дані
2 Творчість
3 Відзнаки
4 Основні видання
5 Література
6 Громадська діяльність
7 Посилання

Біографічні дані:
1958 — закінчив Теребовлянську середню школу.
1963 — закінчив філологічний факультет Львівського університету.
Працював редактором у видавництві «Каменяр».
Служив у Радянській армії.
Був заступником головного редактора журналу «Жовтень» (від 1990 — «Дзвін»).
1976 — став членом Спілки письменників України.
1976 — у складі делегації УРСР брав участь у роботі ХХХІ сесії Генеральної Асамблеї ООН.
1980—1992 — очолював Львівську організацію Спілки письменників України.
1990—1994 — народний депутат України.
Від 1992 — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Чеській і Словацькій Федеративній Республіці, 1993—1995 — у Чеській Республіці.

Творчість:
Поезія Лубківського в жанрово-стильовому плані є продовженням високогромадянської творчості шістдесятників. Ідейно-тематична свіжість, оригінальність мислення, новизна поетики — головні ознаки лірики Лубківського.

Відзнаки:
Почесна Грамота Президії Верховної Ради Грузинської РСР.
1977 — заслужений діяч культури Польщі. Звання надано за перекладацьку діяльність і популяризацію в Україні польської літератури.
1979 — премія імені Павла Тичини «Чуття єдиної родини» за збірку «Звіздар».
1984 — премія імені Вітезслава Незвала Чеського літературного фонду.
1988 — премія імені Павола Гвєздослава за оригінальну та перекладацьку творчість, відданість культурі словацького народу.

1992 — Шевченківська премія за збірку поезій «Погляд вічності».

Основні видання:
Друкуватися почав 1958. Відтоді його вірші систематично вміщують журнали та колективні збірники.

Окремими виданнями вийшли збірки поезій:
«Зачудовані олені» (1965).
«Громове дерево» (1967)
«Рамена» (1969).
«Смолоскипи» (1975).
«Звіздар» (1977).
«Майоліка» (1985).
«Словацьке літо» (1986).
«КАрбівня» (1987).
«Серпневе яблуко» (1989).
«Погляд вічності» (1990).
Крім того, побачили світ:

Збірка літературно-критичних нарисів «Многосвіточ» (1978).
Книжка публіцистичних роздумів «Високі райдуги» (1979).
Переклади з болгарської, білоруської, словацької, чеської мов.


Література:
Письменники Радянської України. — К., 1970. — С. 262.
Письменники Радянської України. — К., 1981. — С. 159.
Шевченківські лауреати 1962—2001: Енциклопедичний довідник. — К., 2001. — С. 305—307.

Громадська діяльність:
Голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка - 2006, 2007 рік

Посилання:
- http://taras.co.ua/st9.php «Роман Лубківський: "Шевченківська премія - найвищий іспит на талант і патріотизм"» (Концептуальне інтерв'ю при заступленні на високу посаду)
— http://www.maysterni.com/publication.php?id=10026 - "Самознищення" - (про деякі результати діяльності на посаді Голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка - 2007 рік)

http://uk.wikipedia.org/wiki/

_______________________________________________
Сторінка підтримується редакцією "Майстерень"

Найновіший твір
БІЛЬ
Забіліла зима, забіліла...
Їй раділа хіба дітвора.
Підоспіла, нарешті наспіла
Святвечірня врочиста пора.

Дух морозяний, гострий і впертий,
Золотавий і сонячний дух!
Розкіш янгольська - розпростертий
На долівці пшеничний дідух.

Пах пилюкою сивої стріхи,
Де сніжниця зашила шпарки...
Мама прятала в ньому горіхи,
Мов у всесвіт ховала зірки.

Я - малий та досвідчений практик -
Поринав під лавки та столи.
Із солом'яних теплих галактик
Срібносяйні планети пливли.

Я збирав їх ретельно в сузір'я,
Мов кору, обдирав з них фольгу,
І не чув: гомоніло подвір'я,
І не бачив саней на снігу.

То за вкрадений віхоть соломи
Мого батька взяли, повезли.
Голос, темний од люті і втоми,
Все допитував: звідки? Коли?

Тато пізно вернувся додому,
Дуже довго обтріпував сніг.
Ліг. Заплакав. Уткнувся в солому -
В дідуха він відмолював гріх.

Одягнувся. На дідову лаву
Обережно мене переніс.
Позбирав, як болючу неславу,
Ту солому. На ферму поніс.

А стежину, що глухо біліла,
Взявся місяць стеблом золотить.
Правда-кривда мені заболіла.
Розумію усе. А болить.