Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Тетяна Левицька

Інфо
* Народний рейтинг 5.602 / 6.23
* Рейтинг "Майстерень": 5.682 / 6.32
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R1
* Коефіцієнт прозорості: 0.750
Переглядів сторінки автора: 265274
Дата реєстрації: 2009-10-07 19:12:27
Звідки: Київ
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2026.05.07 12:08
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Тетяна Левицька народилася в м. Романів Житомирської обл. З 1976р. проживає в м. Київ.
Поет, прозаїк, член Національної спілки письменників України — НСПУ, "Заслужена діячка естрадного мистецтва України".
Друкувалася у збірках: "Шал вітрів", "Пензлі різнобарв", "Многоцветия имён", "Обпалені крила", "У пошуку альтернативи", "Українській літературній газеті", журналі - "Дніпро",четирьох альманахах"Нескорена Україна"
Авторка поетичних збірок: "Причастися любов'ю", "Долю пишуть небеса", "Лавандові мрії," "Світоч душі" - корона сонетів."ВІРА, НАДІЯ та онкомаркери" — проза.
На її слова написано більше шестидесяти пісень такими композиторами, як: Леонід Нечипорук, Тетяна Мирошниченко, Михайло Назарець(спільний пісенний альбом), Віктор Охріменко, Олександр Чернега, Володимир Сірий, Світлана Кас'яненко, Юрій Євсєєв, Геннадій Володько та інші. Дипломант багатьох конкурсів.
Лауреат I ступеня "I-го Київського фестивалю Православної Поезії", — 2019р.
Лауреат пісенного фестивалю "Вернісаж — 2021-2022р", дипломант фестивалю " Ucrania Fest" (Іспанія) — 2021р.
Лауреат Міжнародної премії — "Культурна дипломатія", нагороджена Всесвітнім золотим орденом - "Культурна дипломатія" — 2022р
Лауреат літературної премії Ярослава Дорошенка — 2023р.
Лауреат міжнародної літературно-мистецької премії імені Григорія Сковороди — 2024р.

Найновіший твір
Душа і серце
Бутерброди на столі
і горілка з перцем,
а на серці мозолі
роз'ятри́ли щем цей.

Душе, ну давай хоч раз
виверни назовні –
що ти смажиш повсякчас
на важній жаровні?

З ким проводиш вихідні
в ніч, хоч вирви око.
Чом на каламутнім дні
залягла глибоко?

Животієш у журбі
та думки бентежиш.
Може, сняться голубі
недосяжні вежі?

Чи ти згадуєш про те
щастя пелюсткове,
літо спіле, золоте,
з присмаком любові:

де пташині голоси
захлинались в гіллі,
танцювали навкоси
зливи на весіллі;

де завзяті гопаки,
дивні забаганки,
на іконах рушники —
в білих вишиванках?

Батько, мати і сестра,
чоловік коханий —
древа сточена кора
у кривавих ранах!

Запашних рокі́в єлей
пригадай, небого,
як шукала у дітей
оченята Бога.

Падала у очерет
і злітала в ирій
до того́, як інтернет
сині очі виїв?

Не мовчи, поплач, бо це
краще, ніж мовчати.
Горло здавлюють сильцем
спогади картаті.

Загубилася душа
острівцем в пустелі —
п'є з оазису ковша
згадки невеселі.

Відбиває сивину
у моїх дзерка́лах,
і жаліє, що струну
в серці обірвала.

6.05.2026р.